готуватися до довготривалої боротьби з німецькими окупантами, використовуючи усі засоби виховання, вишколу тощо. Окремо варто було зосередити увагу на агентурі німецьких та радянських спецслужб;

розконспірованих членів ОУН переправляти для роботи в інші райони, звертаючи увагу на невеликі міста й села;

розвантажити Київ, залишивши у ньому лише найбільш потрібні організаційні кадри. Інші члени повинні займатися розбудовою підпілля на Київщині, Лівобережжі та Півдні України;

звернути увагу на військовий елемент й прискорено накопичувати зброю [3, с.26-27].

Окремо стояло питання, пов'язане із організованими членами ОУН-м секторами громадського життя. Враховуючи настанови Центрального Керівництва та підтиском розгортання репресій, оуні- вці залишили посади у органах самоврядування. Щоб заповнити кадровий вакуум, на вакантні місця залучалися прихильники, або ж просто патріотично налаштовані спеціалісти. Розбудовуючи такі методи діяльності, Організації вийшла на рівень співпраці із адміністративними діячами через зв'язкових, які не були заангажовані в підпіллі, тим само забезпечивши більшу конспірацію [26, арк. 2-3].

Робота в рамках нової лінії через ряд причин не була реалізована з такою швидкістю й точністю, як цього вимагала постанова Центрального Керівництва. Значна частина розконспірованого членства залишалася працювати в органах самоврядування, освітніх закладах та ЗМІ, що полегшило роботу німецьким спецслужбам. У лютому 1942 року продовжилися репресії проти членів мельників- ської організації. Тоді ж у Києві розстріляно 40 оунівців, серед яких були, зокрема, поетеса О. Телі- га, молодий публіцист з Попельні біля Фастова Кошик та поет Ірлявський із Закарпаття. Розстріли продовжувалися й протягом весни - літа, коли знищено актив у Лубнах, Полтаві, Кременчуці, Маріуполі, Кам'янці - Подільському тощо [27, с.104-105].

Репресії німецької влади й загибель провідних діячів призвели до кризи всередині мережі ОУН- м на Наддніпрянщині. За спогадами Я. Гайваса - «Бистрого», завдання Організації в той момент полягало в тому, «щоб вірно вивчити й проаналізувати стан речей, поставити якнайреальнішу діяг- нозу розвитку подій і на цьому тлі побудувати дальші завдання» [26, арк.5]. Крім того, керівництво ОУН-м на Наддніпрянщині почало вимагати від ПУН змін у питанні відношення до німців. На той момент стало зрозуміло, що визначення «німці нас толерують» зазнало повного фіаско, з організації пішли кон'юнктурники й пристосуванці.

Для полагодження наболілих питань було вирішено скликати місцеві конференції у різних частинах України й завершити їх Всеукраїнським з'їздом українських самостійників у Києві. Перша Конференція відбулася 24-25 травня 1942 року в Почаєві на території Інспекторату №2, якому підпорядковувалися Волинь, Полісся й частина Поділля. На засіданнях обговорювалися три основні теми: політична, ідеологічно-культурна та організаційно-тактична. Подібні питання протягом літа розглядалися і на Конференціях у Проскурові (тепер - Хмельницький), Полтаві, Дніпропетровську та Джанкої [8, с.66-67].

14-15 серпня 1942 року у Києві відбувся З'їзд українських самостійників, який отримав свою назву через те, що окрім оунівців у його роботі взяли участь представники інших анти радянських організацій. До таких належали Спілка Визволення України, Спілка Української Молоді та представники наддніпрянських клітин УВО й повстанських груп 1920-х років. Основною на З'їзді була доповідь члена Київської Обласної Екзекутиви "Гамалії" на тему «Етапи визвольно-революційної боротьби українського народу під большевиками». На відміну від цієї, більш зверненої у минуле, доповідь Я. Гайваса - «Бистрого» була присвячена актуальним на той час проблемам ОУН-м та шляхам їх подолання. Він, зокрема, пропонував тісніше "пов'язуватися із місцевим населенням", розбудовувати власні збройні сили тощо. Наслідком доповідей та дискусій стали резолюції З'їзду, серед яких оунівці найбільш важливими вважали:

органічне й організаційне пов'язування всіх визвольних формацій з ОУН;

зміцнення й розбудова сітки Організації, соціально-політичної бази для розгортання національної революції;

проведення найширшої акції за зміцнення культурної роботи;

налагодження організаційного друкарства на Наддніпрянщині; збільшення кількості постачання підпільної літератури із Заходу;

активізація роботи по створенню військових відділів [26, арк. 14-16,19-20].

Учасники київської наради, доносячи настрої регіональних конференцій, наполягали на врегулюванні конфлікту з ОУН-р, посиленні антигітлерівської агітації та створенні збройних формувань [15, с.214]. Разом з тим, закликів до широкої антинімецької пропаганди в резолюціях не було, а вказівки про створення військових відділів чітко не вказували проти кого вони будуть спрямовані, що вказує на певну стриманість учасників 3'їзду та ОУН-м у цій справі [8, с.68].

Ще до проведення конференцій та З'їзду, на початку 1942 року, члени мельниківської ОУН приступили до налагодження підпільної видавничо - пропагандивної мережі. Згідно з розділом «Пропаганда» «Інструкції на час подій» Головному референту пропаганди підпорядковувалося Крайове пропагандивне керівництво, при якому повинен був існувати інститут націології, де працюватимуть науковці, що розроблятимуть всю широту проблем націоналістичної ідеології. На рівні області мали існувати пропагандивні інспекторати (референт пропаганди, два субреференти і гурт інтелектуально підкутих пропагандистів й теоретиків пропагандивної роботи. Члени інспекторату мали право виготовляти пропагандивну літературу і друкувати її, на нижчих ланках її лише розмножували та розповсюджували. Субреференти відповідали за технічне облаштування друкарень.

Проте добре продумана пропагандивно-видавнича структура ОУН-м у більшості випадків так і залишилася на папері через те, що керівництво ПУН, незважаючи на німецькі репресії, не наважилося розгорнути широкомасштабну боротьбу. Підпільний видавничий сектор мельниківців представлений кількома друкарнями, які справляють враження розрізнених осередків. Працівники друкарень не мали у своєму розпорядженні потужної друкарської техніки й користувалися переважно циклостилями, склографами та друкарськими машинками. Протягом весни-жовтня