Плануючи діяльність партизанських відділів, керівництво ОУН-м накреслило їх основні завдання: оборона місцевого населення від німецького, польського і радянського терору; проведення по- літично-пропагандивних рейдів на територіях, слабо охоплених організаційною сіткою. За умови оперування на території, зайнятій радянськими військами, партизанські відділи ОУН-м повинні були займатися розкладницькою пропагандою всередині Червоної армії й держапарату, популяризувати гасла національного й соціального визволення та зберігати зв'язок з іншими антирадянськими повстанськими силами для підготовки революційної боротьби [1, с.124-125].

Восени 1943 року підтиском командування збройних відділів ОУН-р було роззброєно Українську народно-революційну армію отамана Боровця та загони, які підкорювалися ОУН-м. Значна частина рядових стрільців та деякі старшини влилися до складу Української Повстанської Армії [ЗО, с.77]. Частина членів мельниківської організації, які не бажали залишатися у повстанських відділах, керованих опонентами із ОУН-р, повинні були відійти з української території й продовжити діяльність у інших країнах. Передбачалося перекидання груп за двома лініями: 1) Білорусь - Литва - Латвія - Естонія, 2) Балкани [1, с.128].

Таким чином, на кінець 1943 - початок 1944 року підпільна мережа ОУН-м на Наддніпрянщині, фактично, не існувала. Лише у інформації Львівського обкому партії ЦК КП(б)У про хід боротьби з залишками формувань УПА і підпілля ОУН на території області за І півріччя 1949 року зустрічаємо згадку про ліквідацію члена Східного Краевого Проводу ОУН-м «Дяді» [31, с.203]. Даних про роботу цього Проводу саме на Наддніпрянщині немає, тому не можемо стверджувати, що на кінець 1940-х років мельниківське підпілля продовжувало свою діяльність.

Розрізнені члени підпілля, які пережили репресії німецької служби безпеки, потрапили в поле зору радянських спецслужб. Як правило, мельниківська група в окрему розробку слідчими НКВС не виводилася, а її члени відпрацьовувалися разом з активом ОУН-р [24, арк. 1-4].

Підбиваючи підсумки роботи ОУН-м на Наддніпрянщині, В. Верига вказує, що із учасників похідних груп на Західноукраїнські землі повернулося небагато людей, більшість із них загинула, виконуючи завдання Центрального Керівництва. Протягом 1941 - 44 років ОУН-м на території України втратила вбитими 4756 членів, в тому числі п'ять членів Проводу Українських Націоналістів, шість крайових провідників і 197 членів вищого керівного складу. Найбільша кількість оунівців - 631 - загинула у Києві [32, с.489]. За підрахунками члена ПУН В. Мартинця, під час діяльності на Наддніпрянщині протягом 1940-х років ОУН-м втратила 1-го керівника Центрального Проводу Східноукраїнських земель, 2-х членів ЦП ОУН СУЗ, 24 провідники областей, округів, повітів і міст та інспекторів СУЗ, 39 членів інспекторатів і проводу ОУН областей, округів і міст СУЗ [33, с.7-8].

Аналізуючи діяльність ОУН-м на Наддніпрянщині під час німецької окупації, один з членів підпілля П. Байбак вказував, що вона «виконала свою історичну місію: 1) вона орала толоку духовної виснажености, 2) виполювала концепції псевдоінтернаціоналізму, малоросійства чи холуйства перед окупантом (нищівне заперечення доктрини Ill-го Райху), 3) пропагандивно поборювала ідеології облудних систем - комунізму та федералізму: на історичному українському материку ОУН знайшла пригожий ґрунт та чималу масу людей з різних суспільних прошарків для заякорення ідей ОУН та державницької незалежности, 4) ОУН защепила в українському суспільстві постулят самостійної, суверенної і соборної української держави, як імператив історичної боротьби українського народу за свободу і незалежність. Діяльність ОУН притягла до своєї орбіти надзвичайно цінних і обдарованих місцевих людей, які часто служили їй, як учителі та дорадники» [34, с.307].

Погоджуємося із Байбаком, що протягом своє діяльності на Наддніпрянщині під час німецької окупації ОУН-м проявила себе більше як культурницька організація. Помилкою керівництво мельниківської групи вважаємо орієнтацію на легальні засоби діяльності, що призвело до розконспірації значної частини членів націоналістичного підпілля, зокрема активу та провідників.

Непідготовленість ОУН-м до активної антинімецької діяльності повною мірою виявилась на зламі 1941-1942 років, коли після початку німецьких репресії, всупереч розробленим інструкціям щодо переходу в підпілля, члени організації не змогли переорієнтуватися на нові умови діяльності.

Таким чином, аналізуючи діяльність ОУН-м на Наддніпрянщині, можемо виокремити такі періоди:

Червень-грудень 1941 року: діяльність легальними засобами, спираючись на певну підтримку німецької окупаційної влади. Характерним для цього періоду є налагодження суспільно- політичного життя на окупованих територіях, створення органів місцевого самоврядування, відродження освітніх і культурних закладів. Відзначимо, що найбільшого успіху в цьому плані "мельників- ці" досягли у Києві.

Січень-липень 1942 року: період активізації німецьких репресій та пошуку виходу із організаційної кризи. Внаслідок арештів Організація втратила багато провідного активу, зокрема поетесу О. Телігу, яка займалася відродженням літературного та культурного життя у Києві. Уникаючи репресій, з Наддніпрянщини виїхав голова Центрального Керівництва О. Ольжич. Значною помилкою ОУН-м була велика зосередженість членів у Києві, що дало змогу репресивним органам швидко розкрити майже всю мережу. Керівництво німецької поліції відмічало, що діяльність мельниківської групи затухала. За цих умов постала нагальна потреба переорієнтації на нові рейки боротьби, фактично - кардинально змінити стратегію та тактику ОУН-м.

Серпень 1942 - кінець 1943 року: період, що характеризується спробою активної боротьби. Після проведення Всеукраїнського самостійницького з'їзду в серпні 1942 року ОУН-м вдається поширити свою діяльність на деякі крайні області Наддніпрянщини. Також