В.А. Папанова

ОСОБЛИВОСТІ ПОМИНАЛЬНО-ПОХОВАЛЬНОГО ОБРЯДУ

НЕКРОПОЛЯ ОЛЬВІЇ

На некрополі Ольвії в останні роки була відкрита ділянка сімейних поховань, яка датується кінцем V - початком I ст. до н.е. [1.-С.26-98; 2.-38-39; 3.-С.82-83]. На цій ділянці вперше розкопані комплекси, пов'язані з поминальним обрядом класичного та елліністичного часу, які були розташовані компактно.

Відповідно до давньогрецького поминального обряду живі повинні були задовольняти потреби померлих у їжі та питті. Вважалось, що якщо біля могил припинялись жертвоприношення, то душі померлих виходили із могил і ставали блукаючими тінями, які докоряли живим за їх нечестивий вчинок і мстили їм за це. З ідеєю умилостивлення пов'язаний і обряд тризни. Виконання поминального обряду- тризни змушувало душу повернутись назад до могили і таким чином відновити мир між померлими та живими. Тризни з кров'ю або без крові виконувалися зразу ж після поховання та у дні відвідування могил у вигляді: жертвоприношень і узливань біля поховального вогнища; маленького багаття біля могили із жертвоприношенням та узливанням; узливання та жертвоприношення без багаття. Крім того, вони супроводжувались спаленням благовонних трав. Безкровні жертвоприношення у вигляді фруктів, овочів, млинців, печива та рідини - вина, меду, молока, води, олії у різних сумішах були пов'язані, перш за все, з обрядом героїзації померлого [4.-С.13; 5., 31]. Живі не мали права торкатися до жертовної їжі та питва, яку залишали на місці тризни [6].

На сімейно-родовій ділянці ольвійського некрополя для виконання тризн використовували спеціальні культові споруди: вівтарі, ями, канавки.

На цій ділянці розкопані три типи вівтарів. Перший тип вівтарів - це жертовники-

О.Р. Давлєтов

АДОЛЬФ ГІТЛЕР У ВІДОБРАЖЕННІ ЗАХІДНОНІМЕЦЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ 70 - 80-Х РОКІВ ХХ СТ.

І сьогодні, на початку ХХІ століття, особливе місце в історіографії націонал- соціалізму займає тема "фюрера" нацистського руху - Адольфа Гітлера. Безумовно, що вже накопичено велику кількість наукових досліджень з історії НСДАП взагалі. Так, надрукована у ФРН ще у 1995 р. "Бібліографія націонал-соціалізму", що була укладена доцентом Манхеймського університету Міхаелем Рюком, вже мала обсяг у 1428 аркушів і охоплювала 20 356 робіт, що вийшли з цієї проблематики у Західній Європі та США [1]. Значна частина з цих робіт була присвячена саме постаті Гітлера, яка і зараз викликає постійний інтерес до себе і вчених, і засобів масової інформації, і суспільства.

Протягом досить тривалого часу у західнонімецькій історіографії домінувала теорія щодо персоніфікації та "демонізації" особи Гітлера. Розповсюдження цієї теорії було пов'язане з творами Фрідріха Майнеке, який вже після закінчення Другої світової війни, підкреслюючи історичну зумовленість генезису нацизму у Німеччині, акцентував увагу читачів на "демонізації" постаті лідера націонал-соціалізму. Саме його трактування Гітлера, як певного "злого духу", що захопив народні маси, привела до поширення в історіографії ірраціоналістичного трактування німецького варіанту фашизму. Протягом 50-60-х років ХХ ст. саме Гітлер зображався у чисельних дослідженнях західнонімецьких авторів, як майже єдиний "згубник" німецького народу. Мова йде про праці Вільгельма Герлітца та Хорста Квінта, Вернера Мазера та інших. У цей час у Німеччині найбільш об'єктивною біографією фюрера вважали працю британського історика Алана Буллока "Гітлер. Вивчення тиранії" [2], незважаючи на те, що вона теж не зовсім вільна від впливу вищезгаданої теорії. Між тим, історики не змогли дати адекватну відповідь на чітке запитання, як і чому Гітлер - людина досить посередніх здібностей, по суті без освіти взагалі, у ХХ ст. справила такий колосальний вплив на долю Німеччини, Європи та всього світу.

Досить великого впливу стан західнонімецької історіографії нацизму зазнав від так званого "психоісторичного дослідження" фашизму, з ініціативою якого виступили американські вчені. Найбільшу увагу читачів у ФРН привернула монографія Рудольфа Бініона "Гітлер та німці: психоісторія". Цей автор та деякі інші вчені з США у другій половині 70-х років ХХ ст. спробували використати психоаналітичний метод Фрейда та Юнга під час дослідження масової поведінки німців у Веймарській Республіці та "третьому рейху", особи самого Гітлера [3]. Психоісторики розглядали постать Гітлера як свого роду "інкарнацію" жаху народних мас. Саме вони відродили поняття "харизматичний лідер" та "менталітет нації", аби знову реанімувати теорію "демонічних здібностей" фюрера. Психоісторичні дослідження 70-х років ХХ ст. дали підставу для численних псевдонаукових спекуляцій. Було б антиісторичним спрощенням пояснювати через "демонічний феномен Гітлера" холокост, систему концентраційних таборів або агресивні зовнішньополітичні плани уряду "третього рейху". Інша справа, коли при дослідженні проблем, пов'язаних з генезою націонал-соціалізму, вчений враховує і психологічний фактор, що робить будь-яку історичну картину більш живою, краще наближеною до реального життя.

Психологічні методики досить широко застосовує відомий німецький історик- біограф Гітлера Вернер Мазер [4]. Вже понад 30 років він працює над біографією лідера НСДАП. Провідна праця цього вченого "Адольф Гітлер. Легенда, міф, дійсність", починаючи з 1971 р., вже витримала 16 перевидань, була основою для створення серії документальних фільмів у Німеччині, Австрії та Франції. В. Мазер одним із перших звернув увагу на дослідження перших років життя Гітлера та його предків, на його "психофізичний зв'язок" з матір'ю, на генезу гітлерівських "комплексів", на роль жінок у житті фюрера, його хвороби тощо. Незважаючи на безумовну популярність праць Мазера у читачів ФРН, його роботи завжди піддавалися гострій критиці з боку професійних істориків через