М.М. Бессонова

СХІДНА ЄВРОПА В КОНЦЕПЦІЯХ ТА ПРАКТИЦІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США В УМОВАХ БІПОЛЯРНОГО СВІТУ

Післявоєнна зовнішня політика США була, в цілому, спрямована на знищення СРСР як провідної світової держави, як політичного конкурента в Європі, що призвело до виникнення такої конфронтаційної форми міжнародних відносин, яка в історії отримала назву "холодної війни". В умовах біполярного світу протягом всього часу існування комуністичних режимів у країнах Східної Європи політика США щодо них базувалася на посилці, що соціалізм у цьому регіоні був нав'язаний ззовні, а Східна Європа - "найбільш слабка ланка" у світовій системі соціалізму, розрив якої мав сприяти реалізації головної зовнішньополітичної мети Сполучених Штатів.

За визначенням більшості зарубіжних та вітчизняних дослідників, у період до революцій 1989 р. Східна Європа була переважно на периферії американських політичних інтересів. Так, К. Богдан, колишній румунський посол у США, у 1989 р. зауважував, що Східна Європа завжди була пріоритетною для Радянського Союзу, в той

Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVIII - початку XIX століть // Україна. Наука і культура. - К., 1996. - Вип. 25.

Єкельчик С. Пробудження нації. До концепції історії національного руху другої половини ХІХ ст. - Мельбурн, 1994.

Сміт Е.Д. Національна ідентичність. - К., 1994.

Освободительные движения народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. - М.,1981.

Стыкалин А.С. Русский славянофил середины XIX века о зарубежных славянах (путевые записки В.Л. Панова) // Славяноведение. - 1999. - № 1.

Трайнин И.П. Национальные противоречия Австро-Венгрии и ёё распад. - М., Л.,1947.

История Чехословакии: В 3 т. - М., 1959. - Т. II.

Яжборовская И.С., Бухарин Н.И. У истоков польского социалистического движения. - М., 1976.

История Польши в 3-х тт. - М., 1956-1957. - Т.1-2.

Суни Л.В. Очерк обществнно-политического развития Финляндии 50-70-е гг. XIX в. - Л., 1979.

История Эстонской ССР (с древнейших времен до наших дней). - Таллинн, 1958.

История Латвийской ССР. Сокращенный курс. - Рига, 1971.

Summary

The article is dedicated to researching the issues of national elite structure in the end of XIX - early XX century. The author tries to analyze professional staff of the national elite, to find out why significant part of it was represented by humanitarian intellectuals, what role this intellectual category has played in national revival.

М. С. Дорошко

БІЛЬШОВИЦЬКА НОМЕНКЛАТУРА В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ У 1917-1938 РР.: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА НАСЛІДКИ ДІЯЛЬНОСТІ

Усі, хто колись вивчав історію Комуністичної партії Радянського Союзу, пам'ятають, що в офіційних виданнях Компартія України називалась бойовим загоном російської більшовицької партії. І така назва відповідала істині, позаяк від часу свого організаційного оформлення на І з'їзді КП(б)У у липні 1918 р. і до заборони діяльності в Україні у серпні 1991 р., КПУ була сліпою виконавицею директив більшовицького партійного центру в Москві, а отже його "бойовим загоном". Єдина спроба продемонструвати свою самостійність навесні 1920 р., коли делегати IV конференції КП(б)У забалотували

список членів ЦК, намічений ЦК РКП(б), але зрештою підкорились його волі, лише підтверджує вищесказане.

Такі очевидні факти, як той, що КП(б)У не була самостійною у прийнятті рішень, здавалось би, не повинні викликати дискусій на сімнадцятому році існування незалежної України - колишньої радянської республіки, що зазнала найбільших людських втрат за час панування ленінсько-сталінського комуністичного режиму. Однак мусимо констатувати, що ця тема лишається актуальною, адже у свідомості багатьох мешканців незалежної України досі побутує уявлення про те, що більшовики здобули владу в Україні завдяки "народній підтримці". Як і в радянську добу історії, прихильники такої точки зору заперечують насильницький характер утвердження влади більшовицької партії в Україні й те, що принесена вона в Україну на червоногвардійських багнетах з Росії. Спираючись на значно перебільшені радянськими статистичними органами відомості про чисельний склад більшовицьких організацій України в добу Національно-демократичної революції 1917-1921 рр., і обстоюючи тезу про значне зростання популярності більшовицьких ідей в Україні, адепти більшовизму впритул не помічають окупаційного характеру влади, накинутої тоді Україні.

Для захоплення влади в Україні й інших державних утвореннях, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, більшовицький центр створював маріонеткові уряди, під прикриттям яких вводилися червоногвардійські загони з Радянської Росії. Скориставшись відсутністю боєздатних збройних формувань українських національних урядів, вони силоміць нав'язали більшовицьку владу, здійснювали яку відряджені в Україну компартійні функціонери. Так в Україні було започатковано формування прошарку керівників "нової формації", названої згодом номенклатурою більшовицької партії.

Попри те, що в дослідженні проблеми становлення та функціонування більшовицької партійно-радянської номенклатури - соціальної групи, що керувала реалізацією в Радянській Україні комуністичного "експерименту", досягнуто вагомих наукових результатів, тема номенклатури залишається актуальною. її вивчення диктується не лише потребою розібратися в хитросплетіннях кадрової політики більшовиків, а й бажанням привернути увагу наукової та політичної громадськості до необхідності активного інтелектуального освоєння радянського періоду історії України, адже та історична доба світоглядно і психологічно ще з нами й суттєво впливає на громадянські почуття і суспільну поведінку людей.

Дослідження процесу формування і функціонування більшовицької номенклатури Радянської України у 1917-1938 рр. дозволило автору висловити низку ідей і положень, що є визначальними для розуміння специфіки функціонування комуністичного режиму в Україні.

По-перше, автор пропонує відмовитися від механічного перенесення на радянський грунт