П. І. Мяло

В. М. ЕЛЛАН-БЛАКИТНИЙ: ШЛЯХ ДО БІЛЬШОВИЗМУ

Історія України початку ХХ ст. була складною і суперечливою. Революційна доба 1917-1920 рр. стала періодом, коли різні політичні сили запропонували українському суспільству певні моделі подальшого поступу та вступили в жорстку боротьбу між собою за право реалізації власної альтернативи.

Найбільш вірогідними варіантами подальшого розвитку були або будівництво незалежної української держави, або автономія у складі Росії.

Прихильником останньої моделі розвитку була партія лівих есерів та створена на її основі партія боротьбистів, яка зіграла одну з ключових ролей в період визвольних змагань українського народу.

Лідери цієї партії були переважним чином молодими людьми, яким забракло знань та практичного досвіду, і вони врешті-решт змушені були піти на поступки більшовикам.

Але це не є повністю провиною боротьбистів, оскільки брак політичного досвіду був притаманний всьому тогочасному українському політикуму. За образним висловлюванням зарубіжного дослідника М. Прокопа, всі українські політичні партії увійшли в революцію фактично в пелюшках [1, с.68].

Головною причиною цього негативного явища було знаходження України у складі інших держав. Як зазначалося в меморандумі УКП (боротьбистів) процес створення українських партій у дореволюційну добу штучно гальмувався, оскільки відбувалося постійне "выкачивание средств центром, естественная утечка активных революционных элементов в российские революционные партии. Происходила задержка, замедление в неизбежном развитии Украинских социалистических партий в их выходе на арену активного руководства революционным движением" [2, арк.16].

Після краху російської монархії на Україні постала потреба в створенні нової еліти, яка б діяла на принципіально іншій основі та могла б дати чіткі та зрозумілі відповіді на нагальні виклики суспільства - вирішення соціально-економічних та національних проблем. Цим скористалися більшовики, які свідомо використовували селянське та національне питання для того, щоб спочатку захопити, а потім утримати владу [3, с.257].

Саме завдяки своїм радикальним та популістським гаслам, більшовики отримали підтримку більшості населення. Розпочалося формування більшовицької еліти.

Але її створення ускладнювалося, оскільки "процес її формування відбувався в надзвичайних умовах громадянської війни, бага- тополюсної та багатовекторної боротьби за владу між різними політичним силами" [4, с.5].

Ситуація ускладнювалась і тим, що більшовики майже не мали своїх перевірених кадрів на Україні з одного боку, а з іншого вкрай недовірливо ставилися до всіх місцевих громадсько-політичних діячів. Знадобилося декілька нищівних поразок, щоб вони змінили своє ставлення та почали враховувати специфіку України. Одним з головних джерел формування більшовицької еліти були вихідці з інших політичних партій.

В даній статті автор розглядає початок громадсько-політичної діяльності В. Еллан-Блакитного, одного з яскравих представників нової української еліти, яка почала народжуватися в революційну добу. В. Еллан-Блакитний належав до нової генерації політиків, які за влучним висловом В.Кафарського мали "Комуністичний маніфест" в одній кишені й "Кобзар" у другій" [5, с.99].

Останнім часом все більшого поширення в вітчизняній історіографії доби національно-визвольних змагань набуває історико- біографічний жанр, який дозволяє на основі життєписів окремих осіб, які відігравали важливу роль в політичному житті України першій чверті ХХ ст., з'ясувати різні аспекти взаємовідносин між Україною та більшовицьким центром, існування українських політичних партій, дати аналіз альтернативам, які висунула революційна доба.

Протягом останніх років були видані політичні біографії М. Скрипника, М. Шаповала, О. Шумського та ін. [6; 7; 8].

Але до сих пір не написана жодна монографія, яка б висвітлювала громадсько-політичну діяльність В. Еллан-Блакитного.

Між тим, всебічне вивчення і витлумачення його громадсько- політичної діяльності дозволить глибше зрозуміти характер національно-визвольного руху в Україні ХХ століття та його окремих напрямів.

Все своє коротке, але яскраве як спалах життя В. Еллан- Блакитний присвятив служінню ідеалам революції. Його біографія та життєвий шлях були типовими для професійного революціонера.

За своїм соціальним статусом родину В. Еллан-Блакитного можна було віднести до "разночинцев", дрібної інтелігенції, в його випадку - багатодітної родини сільського священика. Згодом В. Еллан-Блакитний намагався протягом всього свого життя порвати з своїм дрібнобуржуазним минулим, він соромився свого "експлуататорського" походження. В одному з листів до матері В. Еллан-Блакитний вказує, що ".минуле виховання і психологія всмоктані нами з кров'ю ряда поколінь паразитської суспільної верстви - одірвали нас від основних (і "некультурних", і "грубих" - але все-таки основних, робочих) шарів суспільства. Не провина батьків - не могли вони вискочити з оточення, на це спромагаються тільки одиниці, - але наша серйозна біда. І вихід з тої біди - це - до роботи, до повного злиття з інтересами робочого суспільства, справжніми інтересами" [9, с.16-17].

Починаючи з 1917 року, з моменту повалення самодержавства В.Еллан- Блакитний розпочав активну революційну роботу: революційні гуртки, товариство "Просвіта", участь в організації повітового селянського з'їзду.

У квітні 1917 р. він стає членом новоствореної УПСР. Він належав до течії "лівих" у її лавах. Ця група пізніше і стала основою для створення партії боротьбистів. У червні 1917 р., коли йому було лише 23 роки, Центральна Рада направила його повітовим інструктором на Чернігівщину. У вересні він член Чернігівської Ради робітничих та солдатських депутатів, а у грудні 1917 р. - член ЦК УПСР та входить до редакції щотижневика "Боротьба" [10, арк.1-4].

Цінним джерелом яке дозволяє прослідити громадсько- політичну діяльність В. Еллан-Блакитного, етапи його становлення як політичного діяча є матеріали партійної преси, зокрема друкованого органу УПСР - газети "Боротьба". На