Слід відзначити, що еволюція політичних поглядів Еллана- Блакитного була досить складною. За юнацьких років він захоплювався культурницькою роботою, пропагуючи українську прогресивну літературу, мову, музику, одночасно працюючи в революційно- підпільних гуртках народницького напрямку. Згодом він почав пропагувати більшовицькі ідеї, вважаючи що національне визволення неможливе без соціального.

Згідно з образним висловлюванням видатного українського поета П. Тичини, який був знайомим з Еллан-Блакитним ще з Чернігівської семінарії, "Блакитний народився без сорочки, а вже потім став мужніти і усвідомив, що не лише за своє національне боротися треба, а навпаки - за інтернаціональне, за об'єднання трудящих всього світу і, в першу чергу, за тісне об'єднання з трудящимися Росії" [9, с.47].

Розглянемо детальніше його позицію, проаналізувавши публікації В. Еллана-Блакитного у партійній газеті "Боротьба".

Вперше прізвище В. Еллан-Блакитного з'являється на шпальтах газети у вересні 1917 р. Повідомляється про проведення 18-20 серпня першого пленарного засідання ЦК з представниками губернських організацій. Серед інших ми зустрічаємо і прізвище представника Чернігівської губернської організації - Елланського [11, с.14 ].

На засіданні ЦК обговорювалося відношення партії до Генерального Секретаріату (меншість, серед якої був і В. Еллан- Блакитний, рішуче висловилась проти участі в такому Генеральному Секретаріаті, який має бути затверджений теперішнім Тимчасовим Урядом). Також обговорювались питання щодо Українських та Всеросійських Установчих Зборів, справа блоків і кандидатур на виборах.

У січні 1918 р. ми зустрічаємо повідомлення про обрання його на ІІІ партійному з'їзді членом ЦК УПСР. З 35 чоловік у складі ЦК, за № 4 стоїть Елланський Василь, голова Чернігівського губерніального комітету УПСР, член Чернігівської губерніальної ради селянських депутатів, член Виконавчого комітету Чернігівської Ради робітничих депутатів. [12, с.22]

Безпосередньо статті В. Еллан-Блакитного вперше з'являються у лютому 1918 р.

Саме тоді у партії фактично трапився розкол і почала виходити газета друкованого органу Української партії соціалістів- революціонерів (Лівого крила) 23 (10) лютого 1918 р. Примітно, що назва органу залишилася та ж сама - "Боротьба", і не звернувши увагу, на те, що це орган лівого крила і що це перший номер газети, можна думати, що це номер УПСР.

Як зазначає Т. Бевз, вже в лютому офіційно існувало три партії, витоки яких були в УПСР. Це - Українська партія соціалістів- революціонерів (у якій теж ще були течії - права і центр) (орган "Боротьба"), Українська партія соціалістів-революціонерів (ліве крило) (орган "Боротьба"), Українська партія лівих соціалістів- революціонерів (орган "Трудовая мысль") [11, с.261] Проте, Українська партія соціалістів-революціонерів (лівого крила) видала лише десять номерів свого друкованого органу, а починаючи з одинадцятого, він виходив як орган ЦК УПСР. І уже в одинадцятому номері звучать пояснення: "До розколу не дійшло по зовсім зрозумілим причинам. За мало виразно намічалася лінія розколу, і за мало принципові були питання, що загрожували розбиттям партії, у нашій партії не могло статися того, що сталося у російських соціалістів- революціонерів, нас об'єднувало весь час однакове розуміння завдань революції, ні одна течія, не виключаючи крайніх лівих, не стояла на принципі соціалістичної революції, ні одна не згоджувалася з тактикою і поглядами більшовизму" [13].

У своїй статті "Наслідки", яка побачила світ 23 лютого 1918 року, він пише про політику більшовиків, яка була спрямована на розпалювання національної ворожнечі. "Весь шлях другої революції - це не тільки боротьба - але в більшій мірі - це репресії, арешти, труси і самосуди, самосуди без числа, без міри, без краю" [14, с.3]. Приводом до написання статті став розстріл більшовиками його однопартійців, членів Центральної Ради Зарудного, Пугача і Боч- ковського і лише випадковість врятувала від смерті самого В. Еллан-Блакитного. В. Еллан-Блакитний висловлює щиру впевненість у перемозі Великої всесвітньої революції, одночасно попереджаючи про хибну політику більшовиків, звинувачуючи їх в демагогії та отруюванні мас. "А офіціальні кола, проводирі "правительственной партии" - большевикив не тільки не спромоглися пояснити населенню що йде не національна, а якась інша боротьба, - але навпаки у відозві до населення комісара Чудновського повторюються різки випади проти української інтелігенції, проти "щирих українців" [14, с.3].

Трохи згодом у статті "Старим шляхом" він стверджує, що "виховані у централізмі, централізмом просякнуті проводирі "правите- льственой партии" большевикив не можуть від того централізму відсахнутись у своїй роботі, не дивлячись на те, що весь час повторюють слова "Російська Федерація", "Українська Народна Республіка" і т.п." [15, с.2].

Більшовики не змінили своєї політики щодо України навіть тоді, коли після звернення уряду УНР з проханням про допомогу у боротьбі з більшовиками почався наступ німецьких військ на Україну.

Як зазначає В. Еллан-Блакитний на засіданні Київської Ради Робітничих і Солдатських депутатів від 24 лютого було одхилено поправку лівих соціалістів-революціонерів до резолюції довір'я Народному Секретаріату, "поправка в котрій підкреслювалося, що Нар.секретаріят в своїй роботі не мусить йти шляхом централізму, а повинен проводити свою роботу згідно з місцевими умовами в зв'язку з нац.питаням і т.д." [16, с.1].

З цього приводу у газеті "Боротьба" з'явився його фельєтон "Крути, Гаврило!", де відзначалося "Крутить" нетерплячий "Гаври- ла"-большевик, не бачучи місцевості, не знаючи отих "мєстних", об'єктивних умов. А потяг може скоро полетить униз - і тоді вже пізно буде