9.-С.158]. Над канавками, як і над ботросами, виконували обряд узливання та приносили у жертву тварин [13.-ХІ, 35-37]. Кров через ботроси та канавки лили в землю, а м'ясо частково спалювали або закопували у ботросах та канавках, які після цього пильно затрамбовували. Стародавні греки вважали, що доторкання до жертовної їжі оскверняє живих, і тому вони засипали об'єкти, над якими виконували тризни [6.-С.247]. Але іноді шматки м'яса, що не бралися для поминального ритуалу на некрополі, з'їдались під час поминок у хаті небіжчика усіма учасниками обряду.
Вперше обряд узливання у стародавніх греків описав Гомер у "Одісеї". Одісей для душ небіжчиків повторює його тричі:
Первое смесью медвянной, второе вином благовонным, Третье водой и, мукою ячменною все пересыпав [13.-ХІ, 25-30].
Як уже відзначалося, для цієї тризни брали не тільки молоко, вино, мед, воду або оливкову олію, але і робили з них суміш у різних пропорціях [27.-ІХ, 143-147]. В Афінея у "Софістах, які бенкетують", міститься своєрідна інструкція щодо виконання цього обряду: "Треба викопати яму на захід від могили. Ставши у яму, дивись на захід, лий воду та говори наступне: "Ця очищувальна вода вам, яким потрібна і яким слідує. Потім знову лий мірру" [27.-ІХ, 410].
Вибір компонентів для узливань не був випадковим. Відповідно до уявлень стародавніх, вода, яка мала очисні якості, відгороджувала живих від небіжчиків і водночас сприяла відродженню померлих та дарувала їм вічне життя [28.-С.292-294; 29.- С.66; 30.-С.11; 33.-С.25; 34.-С.68; 35.-С.15-23]. Крім того, як уже зазначалося, обряд узливання медом, вином і молоком був пов'язаний і з культом бога Діоніса, який мав хтонічні риси і зв'язок з загробним світом, а також міг перетворюватися у молоко та нектар [14.-С.10]. Вино використовували для узливань померлим тому, що частина стародавніх греків вірила, нібито воно доводить людину до стану екстазу і у такому стані залучає її до сонму богів. У загробному світі вино, вважали інші, може дарувати й вічне життя та участь у Вічній трапезі [36.-С.176; 31.-С.66, прим.11; 37.-С.363; 38.- Р.18, 27,120, 126].
Незвичайна культова споруда середини IV ст. до н.е. була розкопана на сімейній ділянці у 1994 р. Місце для виконання тризни позначали двома серцевими стіночками, які були орієнтовані по лінії північ-південь. Ця споруда нагадує вхід до лабіринту. Зі східного боку під північною стінкою лабіринту лежали перевернуті догори дном червоноглиняна розписна ойнохоя ольвійського виробництва, чорнолакові килики (типу болсала) і канфар, а з західного боку - сітчатий лекіф [9.-С.158]. Посуд-річ та посуд-знак - це одиниці релігійно-міфологічної картини світу стародавнього населення. Як ритуальний об'єкт, посуд набуває особливої семантики і вступає в особливі семіотичні зв'язки з іншим поховальним інвентарем. Перевертання посуду не порушує прагматики поховального обряду, а має свій внутрішній смисл - перехід до іншого фізичного положення і автоматично до іншого фізичного стану, що, в свою чергу, знаменує перехід похованого у загробний (інший) світ [37.-С.164-165; 38.-С.119-128]. На античних некрополях під час тризн посуд догори дном кидали на землю магічним жестом [18.-С.54]. Цікаву символіку має і лабіринт. Лабіринт у стародавніх греків символізував шлях до житла мертвих, перехід поміж двома світами. Він поділяв та з'єднував світ живих і мертвих. Лабіринт - це і магічний захист "некоего центра, некоего сокровища, некоего тайного знания" [39.-С.206]. Вірогідно, що лабіринт на ділянці сімейних поховань якраз і був споруджений для захисту центру живих від центру мертвих.
Давньогрецький поминальний ритуал не допускав того, щоб з некрополя виносили посуд, який використовували під час поминального обряду. Тому на ділянці є знайдений посуд, який був залишений біля могил: дві амфори, чотири килика, три лекіфа, дві ойнохої, сіроглиняний горщик та пеліка.
Особливістю цієї ділянки є і те, що на ній розкопана велика кількість амфор. Вони знаходились у двадцяти із сорока двох відкритих могил у похованнях, закладах підбійних могил або на місці тризн. Амфори відігравали значну роль у поховальному обряді, супроводжуючи покійників у загробний світ. Їх наповнювали водою або вином у залежності від поглядів померлого або його родичів.
Ольвіополітам, які входили до сакрального союзу шанувальників Діоніса, можливо наливали вино, тому що, насамперед, відповідно до діонісійського культу, молодий бог дарував померлим безсмертя через сп'яніння [40.-С.72]. Прихильникам елевсінських містерій та орфіко-піфагорійського вчення, прибічники якого відомі і в Ольвії протягом усього періоду її існування [41 .-С. 187-189], наливали в амфори або вино, або воду. Орфіки і місти приділяли велику увагу і воді із озера Мнемозини, яку душі необхідно було випити для того, щоб отримати безсмертя [31.-С.25]. Тому і ставили небіжчику у могилу ще і посуд для питва. Крім того, амфори мали і власну символіку у поховальному обряді. У багатьох народів світу схематична фігура людини стала підґрунтям для подібності умовної форми посуду людському тілу. Керамічний посуд - це не тільки замкнуте середовище, а й своєрідна модель. Форма амфори дуже подібна до жіночої фігури. Вірогідно, що саме тому в амфорах і ховали немовлят. Цей обряд був вельми розповсюджений на некрополі Ольвії [42.-С.26; 43.-С.13].
Слід відзначити ще одну особливість ольвійського некрополя. На некрополі Ольвії амфори наповнювали не тільки вином і водою, а і жертовною їжею. Незвичним було заповнення амфори, яка стояла у