Л.В.Войтович Войтович Леонтій Вікторович - д-р іст. наук, професор, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка.

E-mail:

«БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ»: СПРОБА ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ IX ст.

У статті підбито підсумки спроб локалізації слов'янських племен за джерелом IX ст. - «Баварським географом». Пропонується уточнення міжнародних торговельних шляхів згідно з гіпотезою І.Геррмана та пов'язані з цим нові версії етнолокалізації.

У наукових колах давно відома цікава пам'ятка - т.зв. «Баварський географ» («Geographus Bavarus»; повна оригінальна назва «Опис градів і земель на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plag am Danu- bii»)). Написане на двох аркушах джерело (існує лише один його список) було виявлене в 1722 р. у Баварській державній бібліотеці (Мюнхен), де зберігається й досі, у складі збірника ІХ ст.1 Баварський герцог придбав цей збірник у 1571 р. разом з архівом антиквара Германа Шеделя (1410-1485 рр.). У середині XVIII ст. французький посол у Мюнхені граф дю Бюа ввів цінне джерело у науковий обіг (у французькому перекладі). Назву «Баварський географ» пам'ятці дав відомий польський письменник і вчений Ян Потоцький (1761-1815 рр.)2. «Баварський географ» відрізняється інформативною насиченістю і містить перелік племен, переважно слов'янських, із зазначенням кількості «градів» («civitates»).

Першим дослідником, який спробував з'ясувати походження пам'ятки, був польський історик Г.Ловмянський. За його висновками, зберігся не оригінал, а друга редакція, яка складається з двох частин. Перша частина (позиції 1-13) є точною копією втраченого оригіналу першої редакції. В оригіналі зафіксовано результати стратегічної розвідки Франкської імперії, що мало послужити розширенню сфери її впливу на північ від Дунаю. Друга частина була долучена у ході створення другої редакції - маючи географічний характер, вона підсумовувала торговельну та місіонерську інформацію. На думку польського вченого, цю редакцію було створено у монастирі св.Еммерама в Реґенсбурґу. Перша частина була сформована невдовзі після 844 р. монахом Рудольфом - автором другої частини Фульденських анналів, на замовлення короля Людовика Німецького. Із Фульди документ потрапив до королівського двору у Реґенсбурґ, де після 845 р. ченці монастиря св.Еммерама створили другу редакцію3. Інші дослідники, спираючись на палеографічні та кодикологічні дані, стверджують, що «Опис градів і земель на північ від Дунаю» є оригіналом, створеним у першій половині ІХ ст.4

Пам'ятку та її складові частини окремі дослідники датують по-різному: 795 р. (Л.Дралле5), 817 р. (л.Гавлік6), 830-840 рр. (В.Гюзелев7), 833-890 рр. (П.Раткош8), після 844 р. (В.Фрітце9), 866-890 рр. (П.Шафарик10), початок 870-х рр. (О.Назаренко)11. На думку останнього, з якою важко не погодитися, зараз неможливо достеменно встановити, є пам'ятка оригінальною чи копією протографа. Згідно з його висновком, «Баварський географ» було створено в монастирі Райхенау, розташованому на однойменному острові Боденського озера. Інформацію про слов'янські племена, які входили у сферу інтересів Великоморавії та північно-східних сусідів цієї держави, укладач пам'ятки отримав від одного зі слов'янських просвітителів і місіонерів - св.Мефодія чи його учнів, коли вони вимушено перебували у Райхенау (що підтверджує запис у монастирській «Книзі побратимства» («Liber confraternitatum»), рятуючись від переслідувань. Свої висновки вчений також базував на впевненості, що згадане в документі плем'я ruzzi тотожне русам, інформацію про яких діячі Кирило-Мефодіївського кола черпали від створеної константинопольським патріархом Фотієм бл. 866 р. єпископії (митрополії) на Русі12.

Ретельне дослідження пам'ятки почали ще Й.Лелевель (1786-1861 рр.)13, П.Й.Шафарик (1795-1861 рр.)14 та К.Цейсс (1806-1856 рр.)15. Література з цієї проблеми практично неосяжна. Найбільш ґрунтовні дослідження тексту провадили В. фон Кельтш16, А.Кралічек17, Е.Кухарський18, В.Фрітце19, Г.Ловмянський20, І.Геррман21, О.Назаренко22 та Б.Томенчук23. Джерело видавалося багато разів. Нижче наведено оригінальний текст (за виданням С.Закшевського, звіреним із пізнішими публікаціями24) з першим паралельним українським перекладом, виконаним автором цієї статті.

***

Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubn (Опис градів і земель на північ від Дунаю)

Isti sunt qui propinquiores resident finibus Danaorum quos vocant Nortabtrezi, ubi regio in qua sunt civitates LIII, per duces suos patriae (Ті, які найближче сидять до меж Данських, називаються нортабтричі; область їх, в якій 53 гради, окремо [управляється] їхніми герцоґами).

Uilci, in qua civitates XCV, et regions IIII (Вільці, в яких 95 градів і 4 області).

Linaa, est populisqui habet civitas VII (Лінони - народ, який має 7 градів).

(4-6) Prope illis resident quos vocant Bethenici, et Smeldingon, et Morizani, qui habent civitates VII (Недалеко від них сидять ті, що називаються бетеничі, смельдинґи і моричани, які мають 11 градів).

Juxta illos sunt qui vocantur Hehfeldi, qui habent civitates VIII (Поряд із ними сидять ті, які називаються гефельди, і які мають 8 градів).

Juxta illos region quae vocatur Sorbi , in qua regione plures sunt quae habent civitates L

(Поряд із ними розташована область, яка називається Сорби; в області численний народ, що має 50 градів).

Juxta illos sunt quos vocant Talaminzi, qui habent civitates XIII (Поряд із ними ті, які називаються таламинцями, і які мають 13 градів).

Beheimare, in qua sunt civitates XV (Бегеймари, в яких 15 градів).

Marharii, habent c ivitates XI (Марари мають 40 градів).

Uulgarii, regio est inmensa et populus multus habent civitates V, eo quod multitude magna ex eis sit et non sit eis opus civitates haberc (Вулґарії,