Південноросійська буржуазія в органах земського та міського самоврядування під час революції 1905-1907 рр.

Постернак Олег

Перехід до капіталізму в Російській імперії супроводжувався активним залученням підприємницьких верств до органів земського та міського самоврядування. Беручи в них участь, буржуазія намагалась поширити в суспільстві ідею багатогранності торгово-промислової діяльності, подолати упереджене ставлення до підприємців, створити оптимальні умови для своєї комерційної діяльності, здійснювати вплив на місцеву податкову політику, використати їх для внесення власних клопотань, заяв, прохань до державних органів влади. За умов відсутності парламентських форм представництва та реалізації інтересів підприємницької верстви, механізм місцевого самоврядування став потужним інструментом для

забезпечення присутності позицій й інтересів буржуазії в громадському середовищі.

На початку ХХ ст. земські збори, міські думи та їх виконавчі органи стали повноцінним самоврядним механізмом, які самостійно обирали своє керівництво, визначали структуру управління та напрямки своєї діяльності, набирали і навчали спеціалістів, складали власний кошторис та розпоряджались фінансами тощо. Система самоуправління приваблювала заможних купців і міщан, торговців і промисловців, що звикли до свободи підприємництва і намагались привнести подібні принципи в громадську діяльність. Революція 1905-1907 рр. не тільки підкреслила цю тенденцію в середовищі буржуазії Півдня Росії, а й призвела до радикалізації свідомості підприємців, змінивши таким чином акценти у їх взаємовідносинах з владою. Важливу роль у посиленні позицій буржуазії під час революції відіграла взаємодія З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії із земськими установами.

Періодичний орган з'їздівської організації Півдня Росії «Горнозаводской листок», детально коментуючи зміст Указу Миколи ІІ від 12 грудня 1904 р., особливо тих його параграфів, які стосувались промисловості (статті 2 та 4), вперше порушив питання участі підприємців у органах самоуправління. Пункт другий Указу певною мірою розширював представництво привілейованих верств населення в установах місцевого самоврядування. Керівники гірничопромислової організації Півдня М.С. Авдаков, М.Ф. фон Дітмар та їх колеги небезпідставно вважали, що розширення представництва промисловців у земствах і міських думах створить нові можливості для активнішого впливу на діяльність останніх [3, c. 7493-7494]. Необхідність подальшого збільшення в складі органів самоврядування буржуазії пояснювалася представниками великої індустрії Півдня Росії ще й тою причиною, що підприємці своєю участю в них тим самим захищають інтереси десятків тисяч робітників вугільної та металургійної промисловості, які не мають виборчих прав і своїх гласних в земствах і міських думах [12, c. 77].

Публікація тексту Указу від 12 грудня 1904 р. сприяла посиленню інтересу до діяльності земств з боку промислової буржуазії. Цей інтерес у значній мірі мав обєективний характер, оскільки був тісно пов'язаний із процесом чисельного зростання підприємницької верстви. А в умовах революції 1905-1907 рр. та пробудження політичної активності буржуазії, рівень її представництва в земствах і міських думах став ще більш актуальним питанням. В одному з перших видань «Горнозаводского листка» за 1906 р. на цю тему була надрукована велика стаття, яка стосувалась проблем участі підприємців в діяльності органів самоуправління. Її поміркований характер і характерна обмеженість в оцінках курсу державної політики пояснювалося як загальним напрямком гірничопромислового часопису, так і певними побоюваннями в підприємницькому середовищі, викликаними негативною реакцією з боку уряду на серію ліберальних бенкетів [18, c. 310].

«Горнозаводской листок» доводив, що у зв'язку із значним розвитком торгівлі й промисловості в пореформений період сформувався і швидкими темпами піднявся клас буржуазії, який за своїми інтелектуальним і моральним розвитком не поступався ніякій іншій соціальній групі. З урахуванням цієї обставини і «приймаючи до уваги, що промисловість й торгівля у зв'язку із зростанням їх майна й оборотів з кожним роком перетворюється у все більш великого платника різних податків», друковане видання південних гірничопромисловців ставило питання про необхідність уважнішого ставлення до інтересів торговельно-промислової верстви в земських установах [4, c. 7566-7568].

Слід зауважити, що позиції підприємців і земських діячів не завжди збігалися, іноді вони набували конфліктного характеру і перетворювалися на відкрите протистояння. Так, спеціальна комісія ХХІХ з'їзду гірничопромисловців (1904), розглянувши проект обов'язкових санітарних постанов Катеринославської губернської земської управи, вимагала внести до нього зміни, які б захистили інтереси підприємців, як-то: поширення однакових санітарних правил на всі промислові підприємства, систематизація розроблених заходів, спрощення деяких технічних питань. Разом з тим, у висновку комісії зазначалося, що компетенція земств у справі санітарного нагляду починається за межами заводських і рудничних будівель та поселень для робітників, які у комплексі становлять єдине фабрично-заводське або гірничопромислове підприємство. Тому санітарний нагляд за рудниками та заводами належав до компетенції присутствія з фабричних та гірничозаводських справ і підлягав безпосередньому контролю з боку окружних інженерів [16, c. 59]. Доцільність розгляду даного питання підприємці пов'язували з необхідністю налагодження взаєморозуміння між підприємницьким об'єднанням та земствами.

Гострої критики з боку З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії зазнавала податкова політика земств. У одній з резолюцій З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії підкреслювалося: «Наша податкова система вимагає докорінної реформи, оскільки встановлений нею податковий тягар нерівномірно падає на різні категорії платників, створюючи податні переваги для власників приватних земель» [2, c. 286]. Норми, які регулювали земську оцінку та оподаткування торгово- промислових підприємств, були прописані нечітко, що давало земствам широкий простір для встановлення різних систем оцінки майна. Так,