Відомо, що для більшості земських кас левову частину їхнього бюджету становило оподаткування нерухомого майна. В Катеринославській губернії цей показник досягав майже 90%. Основним джерелом прибутку для земств цього регіону на початку

ХХ ст. було оподаткування гірничої і металургійної промисловості. В Слов'яносербському земстві надходження з промислових підприємств становили 52,7% всього прибутку, тоді як від землевласників надходило лише 27,7%. Ще більший прибуток - 61,1% - вносила в земську касу промисловість Бахмутського повіту, тоді як землевласники давали тут лише 26,5% [13, c. 44-45].

Якщо ж порівняти рівень оподаткування промислових підприємств з рівнем торгово-промислового представництва в органах місцевого самоврядування, то можна помітити непропорційну відповідність. Незважаючи на значне переважання надходжень від промислових підприємств у повітовому земському бюджеті, представникам торгівлі та промисловості в земських установах законодавчо не відводилося обов'язкового мінімуму місць. У Бахмутському повіті частка розкладкових зборів, сплачених торгово-промисловими підприємствами, становила 56%, а гласних від них було лише 17%; у Слов'яносербському повіті - 69% та 13% відповідно [17, c. 156].

Становий принцип, покладений в основу виборчої земської системи, не відповідав місцевим умовам та загальному соціально-економічному розвитку країни. Відповідно до «Положення про земські установи», представники промисловості й торгівлі мали право участі лише в другому виборчому зібранні, разом з благодійними, науковими та навчальними установами та іншими особами, допущеними законом до обрання земських гласних [8, c. 27]. Гласні від другого виборчого зібрання на засіданнях були в меншості порівняно з делегатами від селянських громад та особливо від першого виборчого зібрання, в якому домінувало дворянство. Останні мали більше половини загальної кількості гласних у повітових зібраннях імперії. Настільки явна перевага дворянсько-землевласницького стану в земствах пояснювалася законодавцями наступним чином: «Необхідно взяти до уваги не лише кількість власності, але також і якість власників, через першорядність значення дворянства як стану найбільш освіченого, служилого та більш проникливого, ніж інші класи населення, розумінням суспільного обов'язку, залучити дворян до земського представництва в більшій, ніж осіб інших станів, кількості» [17, c. 156].

До речі, невідповідність земського представництва констатували й самі земські зібрання. Слов'яносербське повітове земство на сесії 1904 р. визнало бажаним наступні норми представництва: зменшення земельного цензу до 100 десятин, зрівняння у виборчих правах усіх станів, збільшення кількості гласних від другого виборчого зібрання. Бахмутські земські збори пропонували збільшити кількість гласних від другого виборчого зібрання до 10 осіб, з яких промисловців мали б представляти 4 особи [8, c. 29]. На проблему представництва промисловців в земствах вказували і З'їзди гірничопромисловців. Проте, свої клопотання буржуазія Півдня Росії формулювала досить лояльно і надзвичайно виважено. Участь у роботі земств вона бажала організувати лише «у відповідності до сплачених податків», за умови «найбільш широкого та справедливого представництва всіх груп та районів» [8, c. 32]. Однак, більшість клопотань З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії щодо земського представництва не знаходили підтримки уряду. Держава в черговий раз продемонструвала близькість до помісно- землевласницького стану, ігноруючи при цьому інтереси прогресивної частини буржуазії.

Початок революції 1905-1907 рр. та активізація суспільно- політичних рухів стали часом випробувань для міських самоврядних установ та представлених в їх складі підприємців. Діяльність міських дум та їх виконавчих органів - управ почала охоплювати не лише справи місцевого характеру, а й загальнодержавні. Справа в тому, що саме в 1905 р. Російська імперія зробила перший крок у напрямку обмеження самодержавства, побудови політичної системи на засадах еволюції від абсолютної до конституційної монархії, що, в свою чергу, спонукало і органи міського самоуправління до активних дій та вимог у напрямку лібералізації політичного життя.

Особливо активну участь в бурхливій дискусії, присвяченій майбутньому устрою імперії, брала Катеринославська міська дума. Перше засідання думи з питань майбутнього державного устрою було проведено 14 березня 1905 р. На цих зборах гласні створили спеціальну комісію для обговорення принципів, на яких має будуватися Російська імперія. Окрему увагу планувалось приділити заходам, спрямованим на посилення ролі органів міського самоуправління. Вже 3 липня 1905 р. відбулась чергова приватна нарада гласних Катеринославської думи з обговорення ідеї політичної реформи. Головував на ній підприємець Іван Якович Езау. Згодом була обрана нова комісія з гласних для розробки пропозицій щодо оптимізації політичного устрою держави, куди увійшли найактивніші представники міського органу самоврядування, серед яких були і підприємці - П. Мордовський, В. Карпов, І. Теличенко, М. Заусайлов, М. Биков, С. Бродницький, В. Воронін, Г. Хватевський, П. Гезе, М. Поюровський, В. Олексієнко, М. Вукашев [6, c. 69-71]. До подібної активності представників місцевого самоврядування спонукала революція 1905-1907 рр., яка яскраво проілюструвала місцевим підприємцям, діячам міської думи, безперспективність державного ладу, заснованого на станових принципах та домінуванні дворянсько-бюрократичної системи управління.

У 1905 р. міська дума Катеринослава повинна була складатися із 64 гласних, а також голови повітової земської управи і голови духовного відомства. Проте, станом на 1 січня 1906 р. до складу думи входило лише 59 гласних, що було пов'язано з тим, що частина гласних і кандидатів покинули місто під час