складалася з виконуючого обов'язки міського голови І.Я. Езау та членів управи В.І. Макарова, Г.Д. Огурцова, З.С. Ловягіна, гласного думи підприємця І.І. Гезе, обраного для завідування окремими галузями міського господарства та міського секретаря М.А. Набіркіна [7, c. 156-157].

Більшість з керівників органів міського самоврядування в Катеринославі мали підприємницьке коріння. Так, 18 жовтня 1906 р. одного з найвідоміших підприємців Півдня Росії І.Я. Езау було обрано на посаду міського голови Катеринослава [6, c. 73]. Німець за походженням, Іван Якович народився у Катеринославі, де і розпочав свою першу підприємницьку справу. У 1894 р. він відкрив Катеринославську фабрику з виробництва сільськогосподарських знарядь (завод Езау), був відмінним інженером, розпорядливим господарником, директором Товариства катеринославських (донецьких) залізоробних та сталеливарних заводів. Упродовж багатьох років гласними міської думи були заможні купці міста: А.І. Єфанов, якому належала майже вся мануфактурна торгівля в місті; І.Я. Фаст - власник одного з найбільших млинів і лісопилень Катеринослава; І.М. Алексєєнко, який володів мережею будинків і магазинів оптової та роздрібної торгівлі залізом. Останній в 1893 р. був вперше обраний гласним міської думи і був ним незмінно упродовж 17 років [11, c. 221].

Привнесена революцією 1905-1907 рр. ідея розширення участі представників підприємництва в роботі органів місцевого самоврядування знайшла своє безпосереднє практичне втілення в перших післяреволюційних виборах до Катеринославської думи, що відбулися в травні 1909 р. Розподіл виборців за станами свідчив про збільшення виборців-підприємців. Так, із 979 осіб, які брали участь у виборах до міської думи, 129 були купцями і торгівцями (14%), 271 - міщанами (28%). Основою для виборів, як відомо, був майновий ценз. З 979 виборців 3% мали ценз в 1500 крб., 63 % володіли цензом в 15005000 крб., 15% - 5000-10000 крб., 6% - 10000-30000 крб., 2% - більше 30000 крб., ще 11% брали участь у виборах відповідно до гільдійських документів [10, c. 125]. Таким чином, основну роль у виборах гласних відігравала заможна частина міського населення, яка мала відношення до підприємницької діяльності, здійснення торговельних операцій та участі в комерційних установах. Дослідниця О. С. Двуреченська небезпідставно вказує, що населення міста не задовольняв соціальний склад міської думи. Незважаючи на чисельну перевагу представників середніх прошарків, остаточне рішення завжди належало невеликій групі крупних промисловців і торговців [6, c. 79].

Міське положення від 11 червня 1892 р. надавало право участі у виборах тільки власникам (як фізичним, так і юридичним) нерухомого майна, оціненого не нижче 1500 крб., а також особам, які утримували в місті торгово-промислове підприємство першої або другої гільдій не менше року. Отже, від участі в справах міста була усунута значна кількість дрібних власників і підприємців, а міське самоврядування фактично було передано до рук заможних домовласників, купців, міщан, підприємців [5]. Так, серед гласних Одеської міської думи в 1905 р. значились найбільші підприємці міста - А. А. Анатра, Г. Е. Вейнштейн, Ф. П. Калотті, В. А. Дубінін, М.М. Кожевніков, Е.М. Петрококіно, П.П. Котляревський, А. І. Тработті, О. С. Хаїс, І. М. Яловніков та ін. [1, c. 249-251].

Ці підприємці займала провідні позиції не тільки в органах міського самоуправління, а й в інших державних, корпоративних та громадських органах. Так, наприклад, комерції радник, одеський купець І гільдії Анжело Анжелович Анатра в 1905 р. був головою біржового комітету та старшиною купецької управи Одеси; комерції радник Михайло Михайлович Кожевніков - керівником Одеського комітету торгівлі та мануфактур, членом біржового комітету; мануфактур радник Григорій Еммануїлович Вейнштейн, почесний громадянин Альфред Ілліч Тработті, почесний громадянин Оазіс Савелійович Хаїс також входили до складу комітету торгівлі і мануфактур; Ілля Микитович Яловіков був представником від фабрикантів і заводчиків в Одеському міському з фабричних та гірничозаводських справ Присутствії [1].

Наростання опозиційного руху та активізація ліберально - демократичних сил серед підприємницьких кіл Одеси позначились, зокрема, на позиції міської думи. 1 листопада 1904 р. дума розглянула клопотання про скликання з'їзду міських голів і представників дум, а вже 20 листопада одеський міський голова влаштував бенкет на 300 осіб в рамках «бенкетної кампанії» у зв'язку з 40-річчям введення судових статутів. Як вказувалось в повідомленні одеського градоначальника міністру внутрішніх справ, під час бенкету лунали заклики до бунту, революції, ліквідації самодержавства. 30 листопада 1904 р. за підписом секретаря Одеської міської управи до Московської міської думи була відправлена телеграма з проханням вислати «Заяву 74 гласних», яка стала своєрідним маніфестом реформ в середовищі міських гласних [14, c. 104-108]. Ці факти переконливо вказували на процес політизації діяльності міських дум, антиурядовий характер їх діяльності на початковому періоді революції.

Участь в роботі міського органу самоврядування для представників торгово-промислового класу була однією з найпріоритетніших форм представництва своїх інтересів та свідчила про їх вагомий авторитет в місті. Міський голова Санкт-Петербургу І.І. Толстой на початку ХХ ст. у своїх мемуарах намагався пояснити, чому «практичні» люди прагнули потрапити на посаду гласних, виокремивши деякі мотиви участі підприємців