Так, на 15.9.1944 у концентраційному таборі Маутхаузен знаходилося 4782 радянських військовополонених та 13155 остарбайтерів [24, s. 67], а за весь час існування Нойєнгамме його пройшли 34 350 радянських громадян, з яких тільки 1000 була військовополоненими [4, c.3]. 26.02.1943 року шеф Робочої групи Д видав наказ комендантам концтаборів, який забороняв повернення остарбайтерів на місця їхньої попередньої праці після відбуття покарання у концтаборі. Це пояснювалося потребою «виконанням існуючих програм озброєнь», у яких були задіяні концтабори [22, s. 435].
Якість направленої до концентраційних таборів робочою сили залишала бажати кращого. Поль у своєму листі до Тірака у квітні
1943 року зазначав, що на 1 число цього місяця до концтаборів було направлено 12 658 в'язнів, з них померло до цього часу 5 935. Голова адміністративно-господарського відділу зазначав, що висока смертність обумовлена тим, що каторжні тюрми, відправляючи ув'язнених в табори, намагалися позбутися в'язнів, які перебували в дуже важкому фізичному стані. Поль підкреслював: «Я не хочу мати в концтаборах відділення для інвалідів, бо кожне місце потрібно для здорових людей. Поставлені фюрером перед концентраційними таборами задачі по виробництву озброєння можуть бути виконані лише повноцінною робочою силою. Прошу вас, пан імперський міністр, підтримати мене в цьому та розпорядитися, щоб в концентраційні табори направлялися лише здорові та повністю працеспроможні в'язні, які знаходяться під арештом в цілях безпеки» [5, c. 286].
У самий розпал війни проходила свого роду «конкурентна боротьба» за робочу силу між СС та міністерством озброєнь та боєприпасів. У березні 1942 року Гіммлер спробував організувати в деяких таборах виробництво зброї, але міністр озброєнь та боєприпасів Шпеєр виступив проти цього. Як заявляв сам Шпеєр, даючи показання перед Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнбергу, «неконтрольоване виробництво зброї силами СС допустити не можна було.Гіммлер планував використати свій вплив у цій галузі промисловості і, тим чи іншим способом, безумовно, підкорити її собі» [11, c. 186]. Шпеєр планував використати в'язнів у власних інтересах та забезпечив те, що Гітлер відхилив схему Гіммлера. Але масова відправка іноземних робітників до концентраційних таборів продовжувалася. Тільки за перші шість місяців 1943 року туди потрапило 200000 іноземних робітників [11, c.186]. Хоча спочатку міністр озброєнь та боєприпасів виступав за відправку «ледащих» іноземних робітників до концентраційних таборів у якості «виховного» заходу [13, c. 317-318], з часом був змушений відмовитись від цього. Шибер, співробітник вищезгаданого міністерства в своїй записці Шпеєру від 7 травня
1944 року зазначав, що СС посилило свою необмежену владу на робочу силу в рамках своєї системи для загальної економічної експансії [13, c.339; 20]. За підрахунками міністерства озброєнь та боєприпасів СС на початку 1944 року щомісяця відправляло до концентраційних таборів 3040 тис. робочих рук. Це призвело до того, що Шпеєр був змушений на початку червня 1944 року заявити Гітлеру, що «зникнення 500 тис. робітників за один рік нестерпно.Тим більше, що значну їх частину складає з немалими зусиллями навчена робоча сила». Їх слід було «по можливості повернути на робочі місця з основної професії». Гітлер пообіцяв на наступній нараді з Гіммлером та Шпеєром взяти сторону останнього, але Гіммлер, в супереч очевидному, прямо в очі Гітлеру та Шпеєру начисто заперечував існування подібної практики [20]. Міністра озброєнь та боєприпасів зовсім не радував інший факт. 9 вересня 1944 року М. Борман у свої приватній переписці зазначав: «.минулого місяця на треба було зняти з виробництва та направити на будівельні роботи 300 тис. чоловік. Гауляйтери виконали цю задачу, і тепер герр Шпеєр не на жарт розсердився» [3, c. 134].
З весни 1942 року докорінно змінюється роль концентраційних таборів в економіці Третього Райху. Міністр озброєнь та боєприпасів Шпеєр дивився на в'язнів концтаборів, як на важливе джерело дефіцитної робочої сили. Це було пов'язано з провалом стратегії «бліцкригу» у війні проти СРСР, що викликало мобілізацію до збройних сил чоловічого населення Німеччини і, в свою чергу, нестачу робочої сили. Процесом перетворення концентраційних таборів з закладів, де нацисти утримували своїх політичних супротивників на установи, які мали працювати на економіку Німеччини керувала структура під назвою Головне адміністративно-економічне управління СС (Wirtschafs- Verwaltungshauptampamt - WVHA), яке очолював Вальтер Поль. 3 березня 1942 року Гіммлер наказав, щоб Головна інспекція концентраційних таборів, яку очолював бригадефюрер СС Ріхард Глюкс, була інкорпорована в структуру ВФХА, як Відділ Д («Amtsgruppe D»). Райхсфюрер СС наказав «використовувати кожну можливість, щоб зробити останню годину роботи корисною для війни» [33, р.226-227].
У своїй доповіді Гіммлеру від 30 квітня 1942 року Поль зазначав: «Війна призвела до відчутної зміни структури концтаборів та докорінно змінила їх задачу у відношенні використання праці ув'язнених. На першому плані більше не стоїть утримання в ув'язненні лише з метою підтримання безпеки. Центр ваги перейшов економічну сторону. На перший план виходить мобілізація всіх в'язнів на виконання спочатку воєнних задач (збільшення виробництва озброєнь), а пізніше задачі мирного часу» [2, c.395]. Того ж дня він написав листа начальнику Відділу Д, всім комендантам концтаборів, керівникам промислових підприємств та господарським відділам. В цьому листі Поль наказував: «Робочий час не обмежується. Його тривалість залежить від виробничої структури табору та характеру виконуваних робіт та встановлюється тільки комендантом