Слід відзначити, що дані навчальні заклади діяли не тільки в губернських і повітових містах, але й у невеликих містечках, селах [5, с. 3, 51, 74, 92, 187]. Вони відкривалися як при діючих школах, так і в приміщеннях, що були спеціально пристосовані для цього, при костьолах; відновили роботу деякі чоловічі та жіночі гімназії й інші навчальні заклади, які евакуювали з Царства Польського. Продовжували роботу Варшавський університет і Вищі жіночі курси, що були перевезені до Москви (потім - до Ростова-на-Дону), Пулавський сільськогосподарський інститут, що перебував тепер у Харкові [15, с. 239].

При цьому польські організації допомоги біженцям приділяли увагу не тільки освіті дітей, але й дорослих. У м. Житомирі при сприянні ПТДЖВ функціонували вечірні курси на 40 чоловік для дорослих обох статей, на яких навчали грамоті, або ж влаштовувались так звані пересувні бібліотеки [5, с. 144]. Останні укомплектував у ході освітньої програми ЦЦК [12, с. 144]. У м. Харкові місцевим відділенням даної організації для біженців були відкриті читальні [2, с. 1].

Слід відзначити, що навчальні заклади для дітей польських біженців відкривались не тільки різними організаціями, але й приватними особами. Так, завдяки старанням І. Ф. Красуської, вчительки французької мови і співвласниці середнього жіночого навчального закладу Ю. Гагатницької у м. Варшаві, в м. Києві був відкритий гуртожиток для групи учениць приватних варшавських жіночих навчальних закладів, які навчалися за програмою восьмикласного навчального закладу Ю. Гагатницької. Аналогічний восьмикласний польський жіночий навчальний заклад для дітей- біженців діяв у м. Житомирі [4, с. 13-14].

Зазначимо, що вищеописані випадки не були одиничними. Так, поляк В. Корицький організував і утримував у м. Києві дворічні курси польської мови і літератури для осіб обох статей, що не закінчили середніх навчальних закладів; у Подільській губернії інженер-технолог З. Кульчицький завідував однокласним початковим училищем для дітей-біженців; у Полтаві середнім навчальним закладом для дітей обох статей та гуртожитком і підготовчими класами, що були при ньому, - М. К. Войцеховська та ін. [3, с. 3, 6, 11; 5, с. 11, 37] За можливості допомогу надавали римсько- католицькі приходи.

Дослідник М. Коженєвський вказує на те, що у школах і класах, які відкрили для біженців, освіту могли здобувати й поляки, що населяли територію Російської імперії до початку Першої світової війни. Зважаючи на те, що раніше відкриття навчальних закладів, у яких викладання велося б на рідній польській мові, ускладнювалось перешкодами, що їх утворювала російська влада, це стало великим кроком уперед для представників польської національної меншини [12, с. 143].

Тут важливо відзначити, що з серпня 1915 р. організація «Шкільна мацеж» одержала право відкривати польські нижчі і середні школи з викладанням польською мовою. Міністерство освіти, надавши ЦЦК і Раді польських з'їздів право відкриття польських приватних шкіл, дозволило також навчати дітей біженців польській мові в діючих для них притулках [15, с. 240]. При Раді польських з'їздів утворювались шкільний і видавничий відділи, а також просвітницька комісія [13, с. 305]. У Москві з березня 1916 р. видавався журнал «Голос вчителя», у Києві з другої половини 1916 р. в світ виходило два періодичних видання для вчителів - «Культурно- освітній огляд» і «Науково-педагогічний огляд» [15, с. 244]. У цілому, війна вибила зі звичної колії, зняла з насиджених місць мільйони людей, особливо на західних окраїнах імперії, різко підвищила значимість етнічного фактору і у політиці влади, і в масовій свідомості [8, с. 412].

У соціальному відношенні серед біженців переважали селяни і чорнороби, але освічена та інтелігентна публіка, що виїхала з Царства Польського, зазнавала духовного голоду, який вгамовувався за допомогою печаті. У Російську імперію були евакуйовані видавництва разом зі штатом співробітників (зокрема, «Газети варшавської», «Національного огляду») і літератори, такі як З. Баліцький, С. Кожицький, Б. Вашиутинський, Я. Хласко, що не могло не позначитись на збільшенні кількості преси. При цьому, з одного боку, публікації стали важливою сполучною ланкою для сотень тисяч поляків, яких розкидало по безкрайніх просторах Російської імперії, а з іншого, - внесли свій вклад у політичну боротьбу.

Тільки до березня 1917 р. було засновано близько 30 нових періодичних видань. Найбільший вплив серед них мали газета «Щоденник польський» і щотижневик «Справа польська», які виходили в Петрограді, «Польська газета» - у Москві, а також «Щотижневик одеський», що пов'язані з ендецькими колами [14, с. 289]. За своїм професійним рівнем дані видання не поступалися російським. Конкуренцію їм склали газета «Щоденник петроградський» і «Луна польська», що виходили в Москві; нейтральних поглядів намагалась дотримуватись газета «Щоденник київський». В той час як «Ранішній промінь» грав роль неофіційного органу всіх трьох польських соціалістичних партій (ППС, ППС- левіци і СДКПіЛ). Він був заснований влітку 1916 р. и виходив раз на два тижні [13, с. 306].

Відзначимо, що існували й інші періодичні видання соціально- політичного і культурологічного