Визначним центром польського книгодрукування став Харків. Наприклад, на вул. Сумській був відкритий польський магазин, який займався не тільки продажем, але й випуском літератури. В 1916 р. у місті видали 30 книг польською мовою, третина з них згаданим магазином. Серед них була література на релігійну, педагогічну, історичну тематику, науково-популярні роботи на інші теми, художні твори [10, с. 105]. Додамо, що якщо в 1907 р. на території України польською мовою надрукували 53 книги, то в 1916 р. - 204. Усього за 1907-1916 рр. - 746 польських книг, а за попередні 20 років - 40 [10, с. 160].

Слід відзначити, що через наплив біженців розширилась діяльність Польських будинків. В них знаходились бібліотеки і проводилася культурно-освітня робота рідною мовою, тому, безсумнівно, вони були притягальними. При цьому великий внесок у діяльність Польських будинків зробили представники творчого середовища, які виїхали з Царства Польського. Серед них можна виділити Стефана Яраша, Юліуша Остерву, Арнольда Шифмана, Грегоша Фітельберга, Корнеля Макушинського, Станіславу Висоцьку, а також Едварда Пухальського і Владислава Старевича, які прийняли участь у розвитку російського кінематографа. В значній мірі з їхньою допомогою вдалося заснувати ряд аматорських народних театрів (зокрема, у Петрограді, Саратові, Симбірську), а також польських професійних театрів, що існували в Петрограді, Києві - 4 відділення, Мінську, Одесі та недовгий час у Москві, з польським репертуаром [13, с. 305].

Як вже згадувалось, задоволенням духовно-просвітительських потреб польських біженців в основному займались національні організації, однак Особлива нарада - державний орган, що координував всю роботу з надання допомоги біженцям в імперії та виділяв на неї кошти - також прийняла в цьому участь. При ній була заснована особлива «Комісія з духовних потреб біженців», для «відновлення порушеної душевної рівноваги серед біженців, яку викликали суперечливі розпорядження військового і цивільного начальства, втрата батьками дітей внаслідок тяжких умов і дезорганізації руху на залізничних і ґрунтових дорогах, їдкої скорботи за рідними місцями, що їх залишили, невизначеністю становища в майбутньому...» [11, с. 315-316]

Так, за розпорядженням Особливої наради в різні губернії імперії, де місцеве духівництво не справлялося власними силами із задоволенням духовних потреб біженців-католиків, відряджалися особи римсько-католицького духівництва. «Тільки з призначенням ще двох пасторів можна сподіватися, що зворотний приплив у Харків, де є церква, біженців (польської національності - Т. Л.), яких евакуювали до повітів, може бути припинений» [1, с. 33], - відзначав обер-пастор Євангелічно-лютеранської св. Піднесення церкви в м. Харкові.

Відзначимо, що визначення числа ксьондзів, яких направляли, залежало від кількості біженців, що проживала у різних районах, умов пересування в даній місцевості і т.д. Встановлювалося, що приблизна норма - один священик на 5 тис. біженців. Місячне утримання ксьондзів, крім транспортних витрат, становило 150 крб. Додамо, що в Харківську губернію для задоволення духовних потреб біженців-католиків спрямували 4 ксьондзи [1, с. 15, 34, 51].

В цілому ж, приплив настільки значної кількості осіб римсько-католицького віросповідання підвищив значення Костьолу в Російській імперії. Єпископ Чеплак першим розпочав спробу домогтись його визнання в числі організацій, що надавали біженцям допомогу. При цьому, російська влада, незважаючи на властиву їй підозрілість і недовіру до Католицької церкви, пішла на це без особливого опору (підтримка надавалася особам римсько- католицького віросповідання) [15, с. 200]. Справа в тому, що владі було важко самостійно справлятися з організацією допомоги мільйонам біженців, яка важким тягарем лягала на державний бюджет. З літа 1915 р. по 24 квітня 1917 р. Особлива нарада виділила на потреби біженців 492 млн. 625 681 тис. крб., з яких 103 млн. 091 133 тис. крб. одержали громадські та національні організації, польські - 53 млн. 396 404 тис. крб. [15, с. 187]. Як бачимо, сума була значної, але і її виявилося недостатньо.

Отже, підбиваючи підсумок статті, зазначимо, що в роки Першої світової війни у внутрішніх районах Російської імперії опинилось 600-700 тис. поляків - мешканців Царства Польського. На наш погляд, висилка такої великої кількості людей і перетворення їх у біженців була викликана, в першу чергу, вимогами війни, необхідністю максимально звільнити район воєнних дій від мирного населення. Тоді ця міра представлялася необхідною. Однак, обтяживши й без того спустошену війною скарбницю, вона виправдала себе лише почасти, тому що нестача коштів, а також бюрократизм ставали серйозною перешкодою в справі допомоги біженцям.

В той же час держава і громадські організації доклали чималих зусиль для покращення умов, в яких опинилися поляки. Значна увага приділялася задоволенню духовних потреб. Для дітей-біженців відкривались навчальні заклади, де вони в більшості випадків безкоштовно одержували освіту рідною мовою, збільшилась кількість польськомовних книг, брошур та періодичних видань. До того ж наплив біженців призвів до розширення діяльності Польських домів та підвищив значимість Костьолу в Російській імперії. Як зазначалося, в справі допомоги польським біженцям брали активну участь і пересічні поляки, незалежно від того були вони біженцями або представниками польської національної меншини на території Російської імперії. Отже, враховуючи все це, можна