Дворянство у складі земських установ Бессарабії

Циганенко Лілія

В умовах становлення незалежної України на конституційному рівні визнано й гарантовано місцеве самоврядування, що передбачає створення органів народовладдя, які б могли зважено і результативно вирішувати проблеми територіальних громад незалежно від державного втручання. Виходячи з цього, набирає актуальності дослідження діяльності земських установ Південної України та Бессарабії кінця ХІХ - початку ХХ ст. Земські органи самоврядування, що функціонували як органи представницької демократії на місцях і діяли в інтересах місцевих "польз и нужд", поєднуючи зусилля земської адміністрації, виборних гласних, ініціативу місцевих кіл, виявилися здатними до вирішення важливих питань в соціально-економічній, культурно-освітній та інших галузях.

Загальною рисою земств Російської імперії був загальностановий характер цих установ. Якщо органи самоуправління в містах частіше знаходилося в руках багатих купців, то земствами керували майже виключно дворяни. Це повною мірою відноситься і до земств Бессарабії. Вивчення і аналіз складу земських інститутів, створених за реформою 1864 р., сприяє визначенню напрямів і результатів діяльності земств краю.

В доволі численній літературі, присвяченій різним аспектам історичного розвитку південноукраїнських земель, питання діяльності земств і зокрема участі бессарабського дворянства у діяльності повітових та губернських земських органів залишаються маловивченим.

Першими, хто звернувся до питань діяльності та історії земств Російської імперії, були безпосередні діячі цих установ, що мали великий досвід та знали як проблеми так й позитивні досягнення даних установ. Серед цих робіт слід відзначити дослідження І. Белоконського, Б. Веселовського [1], в яких висвітлюються переважно питання впровадження земств, правові аспекти регулювання їх діяльності. Найбільш цікавою є робота П. Леонарда [6], написана в перші роки існування бессарабських земств. Підтримуючи монархічні ідеї, автор розглядає земську реформу як надзвичайне благодіяння з боку уряду. П. С. Леонард піддає критиці бессарабське земство за відсутність ініціативи та бажання працювати. Головну причину поганої роботи земства він бачить у «недобросовестном отношении к делу земских деятелей и в расходовании непомерно больших сумм на содержание земского правления» [6, с. 16]. Будучи великим землевласником,

П. Леонард вимагав, аби земство прислухалося до бажань дворянства та захищало його інтереси. Ця теза є чи не найголовнішою у автора.

Більшість робіт міжвоєнного періоду, які досліджують історію становлення і розвитку земств Бессарабії, написані румунськими істориками. Це дослідження К. Філінеску та Є. Жіуржя; Павла Горе, Петра Казаку. В контексті аналізу організації самоуправління в губернії, автори зазначають, що земства були установами які відіграли значну роль у господарстві Бессарабії, займалися проблемами медичної допомоги, освіти тощо.

Роботи радянського періоду, як правило, мають суб'єктивний та заідеологізований зміст, затушовують заходи царського періоду. До цієї групи входять роботи, які торкаються як земств усієї імперії, так і бессарабських зокрема. Мова йде про роботи А.Боршевського [2], в яких а втор аналізує передумови прийняття Закону про Земства в царській імперії, склад комісії, яка працювала над законом та характер нових установ місцевого самоврядування тощо. До цієї категорії можна віднести працю І. Будака «Буржуазные реформы 60-70 годов ХІХ века в Бессарабии» [3]. Автор приділяє значну частину своєї праці земській реформі в краї. Це дослідження найбільш детально розглядає діяльність бессарабських земств у ХІХ ст. У 1974 році з'явилася праця Г. Федорова [16], в якій автор досліджує правові аспекти діяльності земських установ. В роботі характеризується внутрішня структура земств, розглядаються принципи відносин між губернськими та повітовими органами правління.

Робіт, написаних у пострадянський період, небагато, але вони більш об'єктивні в своїх оцінках. Це дослідження російського вченого Г. Герасименка [5], в якій автор виділяє позитивні аспекти та заслуги земств у економічному, соціальному, культурному та освітньому розвитку регіонів. Г.Герасименко вважає, що земства зробили багато корисного для покращення життя місцевого населення, не зважаючи на те, що їх постійно контролювала влада. Багато цікавого матеріалу про діячів земських установ міститься у роботі молдавського дослідника Ю. Колесника [18]. У 2007 р. молдавською дослідницею Людмилою Коаде була захищена докторська дисертація на тему: «Земські установи в Бессарабії: історико-юридичний аспект» [17]. У роботі подано аналіз фінансової та доброчинної діяльності земств Бессарабії.

З'ясування регіональних особливостей процесу організаційного становлення і розвитку земств у Бессарабії, характеристика діяльності найбільш видатних представників Бессарабського земства з числа дворян краю, аналіз їх повсякденної роботи та визначення пріоритетів є завданням даної статті.

Ставлення бессарабського дворянства до запровадження земських установ у краї було неоднозначним. На перший погляд, сам факт появи земств входив у протиріччя з політичним статусом дворянства, як панівної верстви Російської імперії. Однак фактично земства стали політичною поступкою для аристократії, яка наполегливо добивалася посилення своєї ролі в місцевому управлінні.

В листопаді 1864 р. Державна Рада приймає рішення щодо впровадження земств на території Бессарабії. Місцеве дворянство вимагало розповсюдження в Бессарабії загальноімперського Положення про земства (1.01.1864 р.) з певними доповненнями та змінами, відповідно до умов розвитку краю. Пильна увага до процесу впровадження земств на території Півдня України пояснюється політичними завданнями, які ставила перед собою царська влада. Прикордонне розташування краю, близькість до європейських держав (де в той час вже активно діяли органи самоуправління), вимагали від царського уряду рішучих дій по проведенню реформ місцевого самоврядування. Представники бессарабського дворянства, вимагаючи проведення буржуазних реформ