Після смерті І.В. Крісті у 1899 р., на XXXII зборах, які відбулися у грудні 1900 р., посаду голови Бессарабського губернського земства був обраний Георгій Миколайович Крупенський. Представники одного з найбільш відомих дворянських родів бессарабської землі - Крупенських - брали участь практично у всіх гілках влади на території краю. Крупенські - одна з найбагатших родин краю - сукупна земельна власність родини складала понад 15 тис. десятин землі. Свого часу лідер більшовиків В.І.Ленін називав Бессарабію «Імперією Крупенських». Служба в дворянських корпоративних організаціях та земських установах стала для Крупенських сімейною традицією. З цієї родини вийшли два російських дипломата, два депутата Державної Думи, три губернських предводителя дворянства. [4, с. 125].

В колах бессарабських дворян до представників родини Крупенських ставилися неоднозначно: від повного неприйняття і ненависті до відкритого шанування і підтримки. Єдине, що визнавали всі - це їх родинне прагнення до влади, енергійність та наполегливість. Князь Д.С.Урусов, який у 1903-1905 рр. був бессарабським губернатором, так згадував цю родину: «Несомненным особняком среди бессарабского дворянства стояла огромная семья Крупенских, имевшая, как говорили, в дворянском собрании 52 голоса, считая женские доверенности» [15, с. 138]. На початку ХХ ст. без представників родини Крупенських не обходилася жодна громадська організація Бессарабії.

У земських установах краю Крупенські з'являються з 1895 р., коли Матвій Григорович Крупенський, закінчивши службу у Міністерстві юстиції, повертається з Петербургу до Кишинева. В цьому ж році його обирають головою Хотинського повітового земства, а з 1901 р. - він член губернського земства [13, арк. 29].

М. Г. Крупенський був не єдиним представником родини, які працювали у земських установах Бессарабії. У 1897 р. шестеро представників цієї сім'ї отримали мандати радників повітових земств. До Бендерського земства було обрано Григорія Дмитровича, 26 років, випускника імператорського ліцею. У діяльності повітових Сорокського та Бєльського земств брали участь двоє Крупенських: Михайло Миколайович (закінчив університет у Бельгії) та Олександрович Миколайович (випускник Київського університету Св. Владимира). До Хотинського земства були обрані 4 представники сім'ї - Василь Григорович (випускник одного з коледжів Києва), Георгій Миколайович (закінчив Київський університет Св. Владимира), Михайло Георгійович (випускник факультету права університету Св. Владимира) і Михайло Миколайович (який вже був обраний до складу Сорокського земства) [17, с. 14]. Не зменшила своєї присутності родина у земських установах Бессарабії і на початку ХХ ст. У 1900 р. до складу губернського земства були обрані троє з сім'ї Крупенських, а з 1911 по 1915 рр. два представника цієї родини брали участь у роботі губернського земства.

Тривалий час ( з 1879 по 1904 рр.), у роботі земств Бессарабії брали участь брати Сінадіно - Іван Пантелійович та Віктор Пантелійович, які походили із грецької дворянської родини. Їх неодноразово обирали до складу Кишинівського та Оргеєвського повітових земств.

У списках радників Аккерманського повітового земства багато років були двоє представників родини Пуришкевичів. Перший - Митрофан Пуришкевич - «вічний» засідатель Аккерманського земства, другий - його син - Володимир Пуришкевич. Обидва мешкали в Одесі. Митрофан Васильович з 1878 по 1897 рр. п'ять разів обирався членом Бессарабського губернського земства [8, арк. 283]. Практично одночасно він виконував і обов'язки члена Аккерманського повітового земства. З 1897 р., у віці 27 років, розпочинає політико-адміністративну діяльність Володимир Митрофанович Пуришкевич, який стає головою ради земства Акерману [9, арк. 30]. В. М. Пуришкевич мав вищу освіту - закінчив Новоросійський університет, отримавши диплом I ступеня і золоту медаль.

У складі ради Бессарабського земства багато років працював і барон Олександр Федорович Стуарт. Спочатку, у 1869 р. в якості делегата від Бендерського повіту, а з жовтня 1872 р. протягом трьох років барон очолював повітове земство Бендер. Позитивно зарекомендувавши себе на цій посаді, Олександр Федорович зміг перемогти у виборчій боротьбі за місце у губернському земстві. XIX губернські січневі збори 1888 р. обрали його членом виконавчої ради, із зарплатою 2.000 крб. щорічно. 21 грудня 1891 р. на засіданні XXIII зборів було затверджено новий склад ради, до якої знову обрано О.Ф. Стуарта в якості заступника голови ради. Серед обов'язків барона як член ради, було пряме патронування сектором публічної допомоги, у віданні якого була земська губернська лікарня, притулок для новонароджених, школа акушерок і фельдшерів, пульмонологічний диспансер та будинок для пристарілих. Барон О.Ф. Стуарт залишався на посаді члена губернської земської ради ще декілька разів - з 1895 по 1900 рр. На XXXII зборах, які відбулися у грудні 1900 р., баронові Стуарту, враховуючи його особистий внесок у земські справи й бездоганну довголітню працю, було призначено платню у 2.500 крб. щорічно - на 500 крб. більше, ніж іншим трьом членам ради. Черговий раз, у грудні 1901 р.