Але вже в середині серпня притулок в цирку Муссурі вирішили ліквідувати. Перш за все через побоювання того, що така скупченість біженців може призвести до спалаху інфекційних захворювань [12, 1915. 12.08]. Таким чином, якщо первісні заходи щодо надання їм допомоги являли собою окремі дії, то згодом вони прийняли більш плановий характер, і житлове питання не стало виключенням.

При Балашовському вокзалі влаштували розподільний пункт для біженців, які залишалися в Харківській губернії, та лікарсько- харчувальний пункт на станції Сортувальна для транзитних біженців з метою не захаращувати розподільний пункт [12, 1915. 12.08.]. В цілому, сюжети, які пов'язані з житловим питанням неодноразово спливали на сторінках газет.

Видання звернули увагу й на стан здоров'я біженців. Разом із повідомленнями щодо кількості хворих [12, 1915. 08.09.], на сторінках «Харьковских губернских ведомостей» розповідалось про заходи, які здійснювались в сфері медичної допомоги постраждалим. Наприклад, повідомлялось про необхідність влаштування дитячої лікарні в місті на 500 міст, яку міська влада вирішила відкрити на Павловій дачі. До цього дитячі лікарські пункти працювали в п'яти приміщеннях колишніх винних крамниць, що були зачинені у зв'язку з забороною вживання спиртних напоїв [12, 1915. 26.09.].

Окремою темою для харківської преси стали події, що розгорнулися навколо організації шкільних занять для дітей біженців. Національні організації почали обговорювати це питання вже в серпні [12, 1915. 14.08.]. Тоді ж з'являється інформація про можливість відкриття тимчасових після обіденних класів для дітей обох статей, всіх національностей та віросповідань при одному з вищих початкових училищ. Отже, цілковито позділялась думка про те, що «саме для цієї категорії дітей момент може виявитись фатальним, оскільки діти переживуть шкільний вік і опиняться не в змозі поповнити свій життєвий досвід і надалі тими знаннями, які вони повинні були одержати у свій час» [1, с. 113]. Навчання планувалось зробити безкоштовним, згідно з програмою вищих початкових училищ, з додатковим викладанням відповідного віроучення, рідної, французької та німецької мов для бажаючих [12, 1915. 19.08.].

Після розгляду цього питання Міською училищною комісією та його детального обговорення, проект організації занять з дітьми біженцями в Харкові внесли на розгляд до Харківської міської думи, після чого була розпочата підготовка до початку учбового процесу [12, 1915. 25.08.]. Про подальший хід подій дізнаємося з публікації звіту засідання Міської училищної комісії, що проходило під головуванням М. Ф. Сумцова. На ньому підбивались підсумки проведеної роботи.

Як зазначалось, серед дітей біженців розпочали запис бажаючих продовжити навчання. За віком їх поділили на групи і підрахували кількість учбових комплектів, яка була необхідна. Цікавість викликає інформація про те, що задля полегшення облаштування класів вся територія міста умовно поділялася на 9 районів згідно з проживанням учнів, в яких підшукувались приміщення для занять. До роботи залучили й національні організації. За ними закріплялись обов'язки пошуку вчителів, які б могли викладати іноземною мовою - мовою учнів - та медико-санітарний нагляд за дітьми і їх родинами. Національні організації відповідали також за розшук тих, хто записався, і їх спрямування до шкіл [12, 1915. 18.09.]. Заняття почались з 1 жовтня 1915 р. [12, 1915. 13.09.].

За допомогою міських комітетів та національних організацій майже всі учні отримували безкоштовні гарячі сніданки (в крайніх випадках - холодні), необхідний одяг та взуття; місто забезпечило їх підручниками та письмовим приладдям. З доповіді Училищної комісії бачимо, що в продовж 1915 р. число класів збільшили з 30 до 51. Загальна кількість учнів на березень 1916 р. складала 2468 чоловік, в тому числі 690 німців та 595 поляків. Заняття проводились за курсом початкових шкіл. Влітку працювали дитячі майданчики, на яких під керівництвом вчителів проводились бесіди, ігри, екскурсії, використовувався метод трудового навчання [2, с. 85-86]. На кінець, зазначимо з цього приводу, що турботу про дітей біженців виявило й Товариство допомоги нужденним студентам, яке передало учням одяг [13, 1915. 08.11.].

Наплив біженців викликав потребу забезпечення їх не тільки їжею, житлом, медичною допомогою, але й роботою. З цього приводу в «Харьковских губернских ведомостях» одразу ж з'явились повідомлення про рішення заснувати Бюро праці, яке приймало на себе безкоштовне посередництво між роботодавцями і біженцями, які шукали роботу [12,

1915. 29.07.]. Зокрема, вона підшукувалась шляхом надання оголошень у газети [12, 1915. 19.08., 11.09., 18.09.; 13, 1915. 20.08., 24.08.;

1916. 26.07.]. З метою працевлаштування біженців на горні підприємства організації допомоги вихідцям із західних губерній контактували з Радою з'їзду горно-промисловців Півдня Росії [13, 1915. 25.07., 30.07.]. Додамо, що наприкінці серпня добровольці (близько 70 чоловік учнівської молоді) провели перепис серед біженців, заповнивши анкети, в яких вказувались їхні професійні навички. Вони слугували основою для майбутнього працевлаштування через Бюро праці [13, 1915. 31.08.].

Кореспонденти газет слідкували за розвитком справи, і в другій половині вересня з'являється замітка про відкриття взуттєвої майстерні, де працювали біженці. Відзначалось, що велика кількість замовлень спонукає до влаштування другого подібного закладу [12, 1915. 18.09.]. Та в той же час вказувалось, що кількість працездатних з них становила лише 25 %, решту 75 % складали