Андрій Рябко Культ Ахілла Понтарха в античній Ольвії

Своєрідним і надзвичайно цікавим явищем давньогрецької релігії є культ Ахілла. Поширений на всій території Еллади, він набув особливої популярності у Північному Причорномор'ї, відігравши величезну роль в історії Ольвійського полісу, і досяг тут апогею у перші століття нашої ери, коли Ахіллу було присвоєно сакральний епітет «Понтарх» (Володар Понту).

Серед усіх культів, що існували у Північному Причорномор'ї, культ Ахілла має найбагатшу історіографію. Однак досі культу Ахілла Понтарха як складовій частині релігійної системи Ольвії у римський період її історії спеціальна увага не приділялася, що спонукало нас заповнити цю прогалину.

Хронологічні рамки статті охоплюють період ІІ-ІІІ ст. н.е. Географічні рамки включають регіон Нижнього Побужжя, тобто Ольвію з її сільськогосподарською околицею.

Метою роботи є визначення місця, ролі і значення культу Ахілла Понтарха в історії Ольвії перших століть н.е. Для цього необхідно з'ясувати передумови зростання ролі культу Ахілла; визначити причини релігійної реформи, внаслідок якої кардинально змінюється статус культу Ахілла; охарактеризувати нові сакральні властивості Ахілла Понтарха і проаналізувати політичні, економічні і соціокультурні фактори, що їх зумовили; нарешті, порівняти суспільну роль культу Ахілла й інших найважливіших для ольвіополітів культів.

З-поміж даних літературної традиції, у яких міститься інформація про культ Ахілла, передусім потрібно назвати „Борисфенітську промову" оратора із Пруси Діона Хрисостома [7, c. 171-178]. Відвідавши Ольвію наприкінці І ст. н.е., він залишив дуже докладний опис міста і його мешканців. Велику увагу Діон приділяє звичаям і настроям ольвіополітів, зокрема відзначає надзвичайну популярність у них Гомера і Ахілла. У промові згадується два храми Ахілла, існування яких не знайшло відображення в інших джерелах. Діон Хрисостом вказує на те, що ольвіополіти шанують Ахілла як бога, але при цьому не називає його нової епіклези „Понтарх". Цей факт дозволив прийти до висновку про два етапи реформування культу Ахілла: спочатку - його обожнення, а пізніше - присвоєння сакрального епітета „Понтарх" і піднесення у ранг верховного покровителя полісу.

Велике значення для розкриття теми дослідження мають епічні поеми Гомера „Іліада" [4] й „Одіссея" [5]. Надзвичайна їх популярність серед ольвіополітів навіть у І ст. н.е. свідчить про те, що Ахілл завжди уявлявся ними як ідеалізований образ непереможного героя Троянської війни.

Твори ранніх грецьких поетів Алкея [1, c. 321] і Піндара [20, c. 325] допомагають у з'ясуванні часу проникнення цього культу у Північне Причорномор'я.

У трагедіях Евріпіда „Іфігенія в Тавриді" [9, c. 343-346] і „Андромаха" [8, c. 343] ми вперше знаходимо чітку прив'язку культу Ахілла до Північного Причорномор'я. У першому із названих творів згадується храм Ахілла на Білому острові, а в другому - „Ахіллів дром" - два найважливіші центри поклоніння герою у даному регіоні.

Розрізнені і дуже суперечливі дані про розташування Білого острова і особливості функціонування храму Ахілла на ньому містяться у творах ряду грецьких і римських авторів, що жили переважно у ІІ-ІІІ ст. н.е.: в "Описі Еллади" Павсанія [19, III,19,11], "Периплі Понту Евксинского" Арріана Флавія [3, 32] і „Римській історії" Амміана Марцелліна [2, XXII, 8, 35], у творах Максима Тірського [14, XV] і Філострата [26, XIX, 16] та ряду інших авторів.

Повідомлення Помпонія Мели [15, c. 115-126], Плінія Старшого [21, c. 167-200], Амміана Марцелліна [2, c. 413], а також пізніх авторів Цеца [27, c. 406-409] і Євстафія [10, c. 187-209] мають ключове значення для з'ясування особливостей шанування Ахілла на „Ахілловому дромі" (Тендрівській косі), де проводилися ольвійські агони. В одинадцятій книзі "Географії" Страбона [3] (64 г. до н. э. - 23 г.), де він описує Північне Причорномор'я, крім двох вищезгаданих, повідомляється про поселення Ахіллейон на Боспорі і святилище Ахілла в ньому.

Майже всі письмові джерела, у яких міститься інформація про шанування Ахілла у Північному Причорномор'ї, були зібрані, систематизовані і опубліковані видатним російським істориком античності В. В. Латишевим у праці "Известия древних писателей о Скифии и Кавказе" [13].

Літературні джерела добре розкривають міфологічний образ Ахілла, але дуже мало повідомляють про суспільно-політичну роль його культу. Цю прогалину великою мірою заповнюють епіграфічні матеріали. Переважна більшість їх для Ольвії зібрана у виданнях „Inscriptiones antiquae orae septentrionalis Ponti Euxini, graecae et latinae" 1916 р. [29] та „Надписи Ольвии: 1917-1965" 1968 року видання [16]. Написи, знайдені після 1965 р. публікувалися у періодичних виданнях. Опис ще не опублікованих матеріалів можна знайти у звітах археологічних експедицій.

Епіграфічні пам'ятники відіграють головну роль у розкритті обряду поклоніння Ахіллу і його сакральних функцій; у з'ясуванні соціальної бази цього культу, суспільно-політичної ролі і місця в релігійній системі ольвіополітів. Вони мають вирішальне значення для висвітлення процесу еволюції культу Ахілла від героя-володаря острова Левка до бога-Понтарха.

Суттєву роль у дослідженні культу Ахілла відіграє нумізматичний матеріал. Саме на основі монетних колекцій Левки і Тендри було зроблено висновок про функціонування тут святилищ Ахілла панеллінського значення протягом усього періоду існування античних міст-держав у Північному Причорномор'ї [11, c. 152-161]. Для римського періоду історії Ольвії монети - одне з основних джерел для реконструкції політичних обставин життя громадянської общини.

Дуже різноманітну інформацію дають матеріали археологічних розкопок. Наприклад, залишки архітектурних деталей на Левці підтверджують