Аналіз текстів присвят приводить до висновку, що Ахілл Понтарх наділявся широкими функціями бога-цілителя, захисника держави і кордонів, покровителя добробуту держави, зокрема землеробства. Таким чином, у культі Ахілла Понтарха прослідковується спадкоємність з культом Ахілла «володаря острова», але розширюються його функції. Понтарх, наділений цілим рядом нових функцій, стає верховним покровителем Ольвійського полісу, його сакральним захисником. У місті будується храм Ахілла [7, c. 173], а на Березань після втрати протекторату над Левкою переноситься його центральне святилище [28, c. 62].

Культи Ахілла Понтарха, Зевса Ольвія, Аполлона Простата і Гермеса Агорея - цілком нові, не відомі в Ольвії догетського періоду. Очевидно, вони з'являються внаслідок релігійної реформи, що була проведена наприкінці І століття у процесі відродження полісу після гетського погрому.

Таким чином, розвиток Ольвії у І ст. відбувався в умовах серйозної військової загрози з боку сарматів, яка стримувалася присутністю римських легіонів на дунайському кордоні. Римляни, однак, не завжди могли гарантувати Ольвії надійний захист, оскільки перманентно вели бойові дії на різних ділянках кордону своєї колосальної за територією імперії. Усвідомлення ольвополітами того, що власними силами вони навряд чи зможуть відбити більш-менш потужний наступ сарматів, надія на допомогу римлян і в той же час розуміння того, що римляни цілком здатні залишити Ольвію напризволяще - усе це мало наслідком ще тіснішу консолідацію ольвійської громадянської общини, яка проявилася у зростанні консервативних тенденцій у культурі, повазі до „батьківських звичаїв" і всього грецького, протиставленні власної ідеології римській. Ці тенденції не могли не відобразитися на релігії Ольвії, яка пронизувала усі сфери суспільного і приватного життя античного грека, і зокрема, на культі Ахілла.

Зростання ролі культу Ахілла у житті ольвіополітів відбувалося, судячи з усього, поступово, а його реформування - не одноактно. Спочатку, до візиту Діона Хрисостома, Ахілл став богом, а вже потім - Понтархом, головою пантеону і верховним покровителем полісу.

Релігійна реформа кінця І ст. в Ольвії справляє враження глибоко продуманого заходу, хоч і зумовленого сучасною ситуацією, але орієнтованого на майбутнє. Це не стільки „хід у відповідь" як „крок на випередження". Вона мала врахувати як існуючі, так і потенційні загрози мирному існуванню ольвійської громадянської общини і забезпечити її надійним сакральним захистом.

Громадяни маленького, поруйнованого варварами північнопричорноморського полісу Ольвії, безумовно, пишалися історією свого рідного міста, його минулою величчю. Але велич дійсно залишилася в минулому. І ольвіополіти, що слухали виступ Діона Хрисостома, добре усвідомлювали, що їм нічого протиставити серйозному натискові сарматів або римським легіонам. Залишалася лише надія на високе заступництво богів. Тих богів, яким з давніх- давен поклонялися предки, які допомогли колись звільнитися від скіфів, зняти облогу Зопіріона, успішно відбивати численні напади сарматів. Ольвіополіти зібрали в одному пантеоні своїх наймогутніших богів, з тим, щоб перед будь-якою загрозою бути захищеними надійним сакральним щитом.

У римський період, незважаючи на поширення східних культів, ольвіополіти залишились у релігійному відношенні вірними традиціям своїх предків. Криза олімпійської релігії тут хоча і спостерігалася, але серед усіх грецьких полісів Північного Причорномор'я була найменш виразною. І якщо створення пантеону чотирьох божеств і можна певною мірою віднести до кризових явищ, то дуже умовно, оскільки серед ольвіополітів не тільки не відбулося зневіри у традиційних культах, а навпаки, ці культи вийшли на якісно новий рівень свого розвитку.

Якщо проаналізувати функції Ахілла і Аполлона на матеріалі присвят ІІ-ІІІ ст., то виявиться, що вони настільки широкі, що кожен з цих богів в самих лише своїх функціях виражав усі найважливіші потреби ольвіополітів. Можливо, відчуваючи постійну зовнішню загрозу, сумніваючись у тому, що вони завжди здатні будуть відбити напад будь-якого ворога, ольвіополіти вирішили посилити і свій сакральний захист, „призначивши" одразу чотирьох сакральних покровителів, кожен з яких, по суті, міг замінити іншого. Образ Ахілла, напевне, було обрано як символ непереможності і минулої слави Ольвії як потужної морської держави.

Безумовно, що всі політичні і соціально-економічні зміни, що відбувалися в Ольвії, наявність порівняно значного прошарку негрецького населення, перебування римських легіонерів і зростання романофільських тенденцій, інтенсивні зв'язки Ольвії з малоазійськими і нижньодунайськими провінціями, де вплив римської культури відчувався сильніше, так чи інакше впливали на духовне життя ольвіополітів.

Очевидно, реформа була спричинена прагненням ольвіополітів відстояти свою культурну й політичну автономію, а в епіклезі Ахілла «Понтарх» проявилося протиставлення політики ольвійських архонтів політиці верховних магістратів Західнопонтійського союзу. Заснування культу Ахілла Понтарха було внутрішнім ідеологічним актом ольвіополітів. Шанування Понтарха не виходило за межі території Ольвійської держави. Цей культ проіснував більше століття і занепав, очевидно, у зв'язку з втратою Ольвією політичної автономії.

Таким чином, культ Ахілла Понтарха у перші століття н.е. був пов'язаний фактично з усіма сферами життя ольвіополітів: зовнішньою і внутрішньою політикою, економікою, святами і дозвіллям, що свідчить про його універсалізацію. Самими лише своїми функціями Ахілл Понтарх охоплює всі головні потреби ольвіополітів. У цьому слід бачити тенденцію до монотеїзму, яка була характерною для релігії держав Північного Причорномор'я у перших століттях н.е. Специфікою культу Ахілла Понтарха у цьому відношенні стала відсутність синкретизації його грецької основи із рисами, притаманними різноманітним східним божествам.

В умовах посилення римського і варварського впливів в духовному житті ольвіополітів зростають консервативні тенденції. Взявши під