Алла Ігнатьєва

Судження римських істориків про імперію та імператорську владу в оцінці М. П. Драгоманова

Видатний мислитель, публіцист і громадський діяч, М. П. Драгоманов залишив помітний слід не лише в українській, але й у слов'янській культурі в цілому. Він став відомим у світі завдяки насамперед дослідженням українського фольклору (в межах загальнослов'янської народної творчості) та літератури, а також працям, присвяченим аналізові політичних та культурних зв'язків, що історично склалися між Україною, Росією та Польщею. Однак слава історика-славіста й етнографа, а також автора оригінальних суспільно-політичних концепцій затьмарила «іншого Драгоманова»-Драгоманова як дослідника історії Римської імперії. Хоча саме з римською історією, з розробкою її загальних й конкретних питань пов'язане становлення М. П. Драгоманова як ученого.

Слід зазначити, що діяльність М. П. Драгоманова-антикознавця не залишилася непоміченою. На його внесок у розвиток антикознавства зважали такі видатні дослідники давньої історії, як В. П. Бузескул [1, с.201-202] і М. О. Машкін [7, с. 54]; позитивні відгуки знаходить спадщина М. П. Драгоманова також в історіографії останніх десятиліть [5, с. 138; 15, с. 214-215]. Але предметом ґрунтовного дослідження антикознавча спадщина М. П. Драгоманова досі не ставала. В даній статті ми спробуємо якоюсь мірою закрити цю «білу пляму», в чому й полягає її актуальність.

У 1859-1863 рр. М. П. Драгоманов навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, а після його закінчення залишився працювати на кафедрі загальної історії. Його пробні лекції «Про становище жінки у першому столітті Римської імперії» та «Державні реформи імператорів Діоклетіана та Константина» були опубліковані в «Киевских университетских известиях». У 1864 р. М. П. Драгоманов захистив дисертацію pro venia legendi (на право викладання) «Імператор Тіберій» і з 1865 р. читав курс давньої історії Сходу, Греції та Риму.

Головним його дослідженням з історії античності, імовірно, є видана в 1869 р. магістерська дисертація М. П. Драгоманова «Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит», яку він захистив у 1870 р. Цей твір є цінним історіографічним дослідженням, що містить детальний огляд роздумів про Імперію, які виникали протягом тривалого періоду - з моменту її встановлення до середини ХІХ ст. [15, с. 215].

Особливо цікавими є погляди на Імперію, її роль та значення самих давньоримських істориків. Ці погляди, як зазначає М. П. Драгоманов, «майже цілковито відображені й у творах нових європейських письменників» [4, с. 89]. Слід зазначити, що загальна думка давніх авторів про різні періоди римської історії, за М. П. Драгомановим, зводиться до такого: ці уявлення «надзвичайно несприятливі» для доби громадянських воєн та Імперії, що «витекла з неї», і навпаки, «надзвичайно сприятливі для найдавніших часів узагалі та часів старої республіки зокрема» [4, с. 91]. Подібні міркування римлян пояснюються своєрідною «філософією історії давніх», найважливішою доктриною якої є уявлення про поступове погіршення життя людей, що обумовлювалося покаранням богів за відмову коритися їх волі, за посилення пихи, падіння моралі, примноження вад [4, с.38]. Метою статті є аналіз оцінки, яку дав М. П. Драгоманов судженням давніх істориків про Імперію, висвітлення його погляду на підстави для таких міркувань. Крім того, необхідно зрозуміти, з яких позицій вчений розбирав положення давніх істориків, що він вважав обґрунтованим у їхніх висновках, а що, навпаки, далеким від істини.

Ідеалізація минулого, найдавніших римлян, уявлення про поступовий занепад моралі формували своєрідні погляди римських істориків на сучасне їм суспільство та державу. М. П. Драгоманов підкреслює, що з такими загальними уявленнями «погляд на теперішнє не міг бути світлим у римських письменників: усі вони, дійсно, більшою мірою песимісти». «Підвалини» ж для їхнього песимізму - для невдоволення сучасністю - «можуть бути піддані суворій критиці» [4, с. 54].

Головною вадою, на яку скаржаться майже всі римські автори, виступає «розкіш». Стародавні ж чесноти - простота життя й поміркованість, відсутність розбещеності - «мали в очах римських письменників особливу ціну тому, що римляни вважали, нібито від них власне й походить колишня велич Риму» [там само]. М. П. Драгоманов відмічає, що в скаргах на розкіш і занепад простої давньої моралі «є, звичайно, багато суттєвого, хоча багато цілком випадкового, занадто узагальненого, а ... чимало, достатньо загального, перебільшено»; головне ж - «ті риси, на які скаржаться ... моралісти, належать майже виключно до життя столиці, й переважно аристократії та двору, а зовсім не можуть слугувати відображенням життя провінцій» [4, с. 55]. Так, у Тацита читаємо про те, що «дедалі частіше залучувані до сенату нові люди з муніципіїв, колоній та навіть провінцій принесли з собою звичну для них заощадливість, і хоча чимало серед них, завдяки таланту чи старанності, до старості накопичували багатство, вони зберігали тим не менше колишні нахили» [10, ІІІ, 55].

М. П. Драгоманов стверджує, що скарги на втрату політичної свободи - порівняно зі скаргами на вади та розкіш - відступають у римських істориків на другий план [4, с. 56]. Взагалі, він уважає, що послідовні республіканські переконання, «є річ, значно більше нав'язана давнім римлянам новими письменниками, ніж та, яка була в дійсності»; при цьому, «якщо відкласти скарги на жорстокість окремих осіб з імператорів», виявиться, що «давні мальконтанти були значно більше невдоволені