Погляд римських істориків на Імперію багато в чому залежить від «вироку» над попередньою щодо її встановлення добою, тому на прикладі творів Саллюстія М. П. Драгоманов розбирає думки та висновки давніх моралістів про становище Римської держави в період громадянських воєн. У поясненнях суспільних заворушень, які були подані Саллюстієм у «Змові Катіліни» (соціальні протиріччя розглядаються римським істориком як результат занепаду моралі, примноження вад і злочинів, до яких призводила наростаюча жадоба грошей та влади) уміщено, на думку М. П. Драгоманова, «дуже мало політичного елементу». З точки зору вченого, всі розмірковування Саллюстія про користь бідності й «почесність поміркованості», про шкоду щастя й багатства перенесені «прямо з приватного життя на публічне» - і «тут виявляються достатньо наївними». М. П. Драгоманов підкреслює, що головною метою «старого римлянина» була воєнна слава та «розширення меж вітчизни». «Не можна ж ... укривати вітчизну славою - і в той же час не розширювати межі її володінь» [4, с. 71]. Безперечно, що «різниця, яку бачили давні моралісти у минулих та пізніших завоюваннях, відсутність нібито грабунку в минулих ... існувала лише для давніх, котрі нав'язували пращурам різноманітні чесноти» [4, с.72]. Хибною є, на думку М. П. Драгоманова, й «така паралель минулих і пізніших завоювань, начебто минулі піклувалися лише про збагачення республіки, а нові - про власне». Справедливість цього висновку доводять «величезні внески переможців Греції та Сходу до громадської скарбниці та величезні громадські будівлі, які створювалися в останній час республіки» [4, с.77-78]. Відносно розкоші, на яку скаржиться Саллюстій, М. П. Драгоманов пише, що, звичайно, величезні суми, «награбовані римлянами», не могли «не спричинити» її, як і «різного роду бешкетів». «Але вся біда була зовсім не в тому, що римська держава збільшувалася, а римляни збагатилися» [4, с.78]. М. П. Драгоманов упевнений, що багатство саме собою не є «джерелом бідувань та вад». Головне ж «джерело неспокою» він бачить не в тому, що Римська держава була «великою та багатою», а в тому, що «в ній права не були рівномірно розподілені». Саме «нерівномірність» наділеності правами римських громадян, союзників і провінціалів ускладнила, як пише М. П. Драгоманов, «внутрішнє й міське питання, питання пролетаріату»; «на римське суспільство чекала або реформа, або революція» [4, с. 79]. Оскільки римляни мали міцне переконання щодо «непогрішимої досконалості» давніх установ, держави батьків, «чесні, але вперто консервативні люди» (наприклад, Катон, Цицерон), навіть бачучи заворушення, продовжували вихваляти «старий устрій». Тому, на думку М. П. Драгоманова, «справа зрівняння» не могла йти «ані спокійно - реформаційним шляхом, ані навіть відверто революційним». «Переворот» пішов «на чолі з честолюбцями»: «за питанням міського пролетаріату, піднятого Тиберієм Гракхом, висунулося з часів Гая Гракха та Лівія Друза питання про зрівняння прав союзників, з часів Катіліни стали вимагати для себе прав римського громадянства й провінціали - і поступово, завдяки Цезарям, отримали його» [4, с.79-80]. Цей «соціальний» - «справедливий» - бік руху зовсім не помітили, як гадає М. П. Драгоманов, римські історики «у добі громадянських воєн та імперії» [4, с. 80].

Отже, для римських авторів, на думку М. П. Драгоманова, характерна не «політично-соціальна», а «приватно-моралістична» точка зору на історичні явища та епохи [4, с. 81]. Такий консервативний і «педагогічний» погляд «римських письменників на епоху громадянських воєн не лише був_причиною того, що ці письменники не зрозуміли внутрішнього смислу громадянських воєн та імперії, що витекла з них, але навіть справляв шкідливий вплив на практичний хід справ у державі» [4, с. 84]. Це положення підтверджують два «листи» Саллюстія до Юлія Цезаря, в яких римський історик, даючи поради «фактичному правителю», звертає його увагу «зовсім не на основний бік питання» [4, с. 84]. Відзначаючи у цих «політичних брошурах» деякі корисні пропозиції - наприклад, збільшення кількості громадян (тобто надання прав риського громадянства транспаданцям), перебудову судів, зміну системи голосування в сенаті - М. П. Драгомнов називає їх приватними заходами й підкреслює, що Саллюстій зупиняється переважно не на них. Перед римським істориком «все ж таки маячать чесноти давньої республіки та пращурів», тобто Саллюстій передусім «має бажання відновити колишню добру мораль» [4, с. 85]. Тому він і пропонує Цезареві «сентиментальну мету»: обмежити розкіш, знищити вади, підвищити значення моральних чеснот. Такі висновки М. П. Драгоманова потребують деякого уточнення. Пізніші дослідники творчості Саллюстія зходяться на думці, що так звані листи його до Цезаря суттєво відрізняються один від одного внутрішнім змістом, програмною основою [12, с. 333 - 334; 13, с. 101; 2,