с. 151]. Якщо перший за часом написання лист Слід відзначити, що розташування листів Саллюстія до Цезаря у ватиканському рукописі, яке зазвичай зберігається у друкованих виданях, не відповідає їхній хронологічній послідовності: поставлений у рукописі на друге місце лист є більш раннім (саме його ми будемо розуміти під першим листом) відродження Римської держави. містить у собі певну програму реформ, - яка відповідає, щоправда, загальному моралістичному духові листа, але одночасно має практичну скерованість, - то наступний лист має значно більш відсторонений, абстрактний характер, містить багато моралістичних розмірковувань та замало пропозицій конкретного змісту [12, с. 336]. Отже, стосовно пізнішого листа згадані вище розмірковування М. П. Драгоманова можна вважати правомірними. Однак не можна погодитися з тим припущенням дослідника, начебто проекти реформ, які висунув Саллюстій у більш ранньому листі, не є для останнього суттєвими та відступають на другий план щодо теоретичного піклування про моральний стан сучасників, інакше кажучи, з тим твердженням М. П. Драгоманова, що Саллюстій ставить перед Цезарем «сентиментальні», абстрактні, розпливчасті завдання. Навпаки, через ці проекти викладено певну політичну програму, яка відбиває погляди самого Саллюстія й деяких кіл римського суспільства, їхнє ставлення до Цезаря та покладені на нього сподівання, пов'язані з поверненням стабільності та упевненості в завтрішньому дні [14, с.14]. Розраховуючи, що за допомогою запропонованих заходів розхитана мораль громадян буде відновлена, Саллюстій розглядає їх як необхідні засоби на шляху до високої мети.
Як бачимо, давні моралісти вимагали від державних діячів ухвалення заходів, скерованих на покращення моралі, викорінювання вад. Тому Августа, який узяв на себе «роль відновлювача старого Риму», римська література вустами Горація, Вергілія, Овідія «піднесла ... до небес» [4, с.85]. Спроби Августа «відновити» давню мораль, релігійні звичаї, «обмежити витрати» викликали схвалення й римських істориків, які «значно більшою мірою були задоволені, ніж невдоволені» часом його принципату [4, с.86]. Не кажучи вже про офіціозних авторів, навіть Тацит, якого М. П. Драгоманов називає «зовсім не послідовним республіканцем», «має небагато слів» проти доби Августа [4, с.56]. Дійсно, Тацит, не може відкидати того, що встановлення імперії було покликане необхідністю встановлення порядку в Римській державі, «втомленій громадянським розбратом» [10, І, 1]. На початку «Історії» він відмічає, що після битви біля Акція «в інтересах спокою та безпеки» всю владу довелося зосередити в руках однієї людини» [11, І, 1]. Тацит, як висловився І. М. Гревс, «у трагічному нерозумінні» зупиняється перед визнанням неминучості «єдиновладдя» для свого часу [3, с. 210]. Але Імперія не мала для нього «того характеру народної величі, яким сповнена історія Риму до занепаду_республіки». «Великі люди, якими ... піднісся Рим, стали рідкісними, а ті, які у минулий час могли б прикрасити своє ім'я народною славою, не мали тепер для себе гідної царини і більшою мірою падали жертвами» терору імператорів, «ворожих до доблесті» [8, с. 163]. Ця громадянська доблесть (virtus), одна з найважливіших чеснот раніших римлян, втратила будь-який сенс, «коли стерлася різниця між Римом і світом, і Рим не лише в адміністративно-політичному, а потім і в ідеологічному відношенні, але безпосередньо, у повсякденній свідомості кожного розчинився у космополітичній імперії» [6, с.184]. Саме розбіжності між моральними цінностями пращурів, ідеалами Рима-полісу та новою дійсністю є причиною невдоволення Тацита імперією, не дивлячись на розуміння необхідності встановлення її для держави таких величезних розмірів, як римська, на розуміння переваг «римського миру».
Таким чином, підставою для суджень римських істориків про Імперію та епоху громадянських воєн, що призвели до її встановлення, є співставлення сучасної їм дійсності з життям римської громадянської общини давніх часів, з мораллю та ідеалами пращурів. Такі міркування, такий консервативний, «моралістичний» погляд на історію М. П. Драгоманов охарактеризував як «стародумство римських письменників» [4, с.89]. Дійсно, ідеал державного ладу більшості римських мислителів знаходився в минулому - ним була та «стара» Республіка, громадяни якої, на глибоке переконання давніх істориків, відзначалися звитягою, повагою до громадського ладу, твердістю характеру та високою мораллю. Але поступово - зі збільшенням розмірів держави, накопиченням багатств - колишні чесноти починають тьмяніти, поступаючись місцем різноманітним вадам, які є родючим ґрунтом для злочинів, передумовою соціального розбрату. Уявлення про «занепад моралі», тобто відхід від давніх моральних засад, від традицій, є основою загальної песимістичної налаштованості римських істориків стосовно теперішнього. У цьому, за М. П. Драгомановим, полягає головна причина їхнього невдоволення Імперією.
Література
1. Бузескул В. П. Всеобщая история и её представители в России в ХІХ и начале ХХ века. - Л., 1931.
2. Горенштейн В. О. Гай Саллюстий Крисп // Саллюстий Крисп, Гай. Сочинения / Пер. В. О. Горенштейна. - М., 1981.
3. Гревс И. М. Тацит. - М.; Л., 1946.
4. Драгоманов М. П. Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит. - Ч. 1. - К., 1869.
5. Историография античной истории / под. ред. В. И. Кузищина. - М., 1980.
6. Кнабе Г. С. Корнелий Тацит: Время. Жизнь. Книги. - М., 1981.
7. Машкін М. О. Історія Стародавнього Риму. - К., 1952.
8. Модестов В. И. Тацит и его сочинения: Историко-литературное исследование. - СПб.
9. Саллюстий Крисп, Гай. Сочинения / Пер. В. О. Горенштейна. - М., 1981.
10. Тацит, Корнелий. Анналы // Сочинения: