В «Юань ши» сказано, що після того, як Субедей надіслав доповідь трону з проханням про покарання кипчаків і отримав згоду, він «повів війська навколо Каспійського моря, кружними шляхами досяг перевалу Тайхе, пробиваючи камінь, відкриваючи дорогу, вийшов там, де його не чекали» [17, с. 499 - 500]. І з філологічного аналізу, і з контексту висловлювання видно, що під Тайхе мається на увазі Дербент. Тобто, відповідь з ухваленням свого плану Субедей отримав вже безпосередньо перед походом на Дербент.

Але слід зазначити, що сам план мав виникнути у Субедея значно раніше. Був потрібний досить значний час для того, щоб посланець доставив його до Чингізхана (який в цей час воював в Середній Азії та Афганістані), отримав відповідь та доставив її назад Субедею і Джебе. При цьому, вже на момент надіслання гінця Субедеєм, північне узбережжя Каспію вже мало бути пройденим монгольськими військами. Адже і для отримання інформації про взяття Кума, Рея, Казвіна Чингізханом потрібен був час. А оскільки Чингізхан посилав Субедея саме на північ, на момент ознайомлення з планом Субедея, Чингізхан цю інформацію мав.

Безумовно, вищенаведені міркування стосовно хронології змін плану щодо Дешт-і-Кіпчак, засновані лише на «Юань ши» та «Сокровенному сказанні», самі по собі є досить хиткими. Автори цих джерел, створених, відповідно, в Китаї і Монголії, за тисячі кілометрів від описуваних подій, легко могли помилитися й допустити неточність в деталях. Та й докази, нами наведені, скоріше непрямі. А «Юань ши» взагалі відрізняється неточною хронологією того періоду [16, с. 20]. Так, наведені вище фрагменти з нього віднесені там до року гунь-вуй (з 2.02.1223 по 21.01.1224) [17, с. 499 - 500], що повністю суперечить всім іншим джерелам того періоду.

Але, ці міркування добре узгоджуються з відомими нам діями Чингізхана в той період. Відомо, що восени 1221 р. Чингізхан направив Джучі на північ від р. Сейхун (Сирдар'я) [1, с. 62]. Це, між іншим, є додатковим свідченням на користь версії про існування у монголів плану одночасного удару по половцях зі сходу та через Кавказ. Отже, все стає на свої місця. Скоріш за все, отримавши план Субедея, Чингізхан, затвердивши його, посилає відповідь Субедею, і, одночасно, відправляє Джучі на північ.

Таким чином, автор пропонує власну хронологію появи плану підкорення Дешт-і-Кіпчак. Повернувшись після першого зіткнення з грузинами в західну Персію, Субедей надсилає Чингізхану свій план завоювання Дешт-і-Кіпчак, Булгарії та Русі. В кінці літа - на початку осені 1221 року Субедей знаходився в районі Хамадану, що повстав [10, с. 228; 13, с 20], а Чингізхан боровся з Джелал-ад-Діном в районі Газні [8, с. 134 - 142; 16, с. 325]. Відстань між ними складала по прямій близько 1840 км. Швидкість руху монгольського гінця зазвичай визначається як 100 - 150 км/добу [14, с. 35]. Отже, щоб подолати цю відстань, гінцю знадобилося б 13 - 18 діб. Враховуючи, що гонець не міг їхати чітко по прямій, можна зробити висновок, що шлях гінця від Субедея до Чингізхана в той період займав близько місяця. Чингізхан отримує цей план в кінці вересня - на початку жовтня, і, погодившись з ним, відправляє Джучі на північ. Одночасно він шле відповідь Субедею, яку той отримує вже ближче до кінця осені 1221 року, перед походом на Дербент. Ця реконструкція узгоджується з усіма відомими на сьогодні джерелами і, на думку автора, може бути прийнята як достатньо вірогідна.

Як відомо, після переходу військ Субедея і Джебе через Кавказькі гори в обхід Дербенту, вони розбивають алано-половецьку коаліцію. Після цього монгольські тумени йдуть у степи Північного Причорномор'я, знищуючи там половців. І тут знову постає питання про цілі монгольських дій. Адже, як було доведено вище, план Субедея і Джебе передбачав після виходу на рівнини Північного Кавказу удар на схід, на з'єднання з Джучі. А вони, замість цього пішли у Північне Причорномор'я, тобто на захід. Звичайно, можна поставити під сумнів реконструкцію сумісних дій Джучі з Субедеєм і Джебе, стверджуючи, що самостійний удар у Північне Причорномор'я був запланований. Однак, вище було доведено існування в монголів плану удару Джучі зі сходу. А в такому разі, єдиною логічною стратегією могла бути лише операція з оточення половців, що передбачала б рух Джучі на захід, а Субедея і Джебе - на північний Схід. В іншому разі, сумісні дії втрачали будь-який сенс.

Тому, скоріш за все, приймаючи рішення про похід у Північне Причорномор'я, Субедей і Джебе вже отримали інформацію про те, що удару Джучі зі сходу не буде (а про те, що наказ Чингізхана Джучі не виконав, говориться у цитованих вище фрагментах Рашид-ад-діна). Звідки ця інформація була отримана, сказати важко. Везти звістку через Кавказький хребет було проблематично. А попереду були непідкорені половецькі степи. Хоча, звичайно, у монголів існувала відмінна розвідка [14, с. 40 - 41; 16, с. 257 - 262]. Можливо, їм вдалося послати гінця до Субедея і Джебе через Половецький степ або передати звістку через своїх половецьких агентів (розвідувальна мережа в монголів того часу була на найвищому