В будь-якому разі, Субедей і Джебе, отримавши інформацію про те, що допомоги зі сходу годі й чекати, опинились у досить важкій ситуації. За браком джерел ми не можемо сказати, чи отримали Субедей і Джебе наказ Чингізхана, як діяти, чи рішення іти у Північне Причорномор'я було їх власною ініціативою. Але причини для такого рішення, мабуть, були. Монголи розгромили алано-половецьку коаліцію, і, як показали подальші події, їх сили були ще далеко не вичерпані. Можна припустити, що в такій ситуації Субедей і Джебе вирішили скористатися нагодою і самостійно підкорити Дешт-і-Кипчак. А для цього було необхідно піти на захід, підкорити Північне Причорномор'я, а потім, повертаючись на Схід, до Чингізхана, завоювати Східну частину Дешт-і-Кіпчак. Звичайно, це пояснення безпосередньо не ґрунтується на джерелах і є скоріше припущенням. Але воно найкраще пояснює логіку тих подій.

Говорити про те, чи входило у нові плани Субедея і Джебе завоювання Русі, на думку автора, немає сенсу. Тут не допоможе і логіка, і будь-які припущення будуть висіти у повітрі. Тому залишаємо питання відкритим. Подальші події вже пов'язані з безпосереднім втручанням Русі, і їх дослідження не входить в завдання даної статті.

Таким чином, на думку автора, на початку дальнього рейду Субедея і Джебе, стосовно Половецького степу планувався набіг та повернення через Дешт-і-Кипчак у Монголію. Восени 1221 року плани монголів щодо Дешт-і-Кіпчак змінилися. Тепер планувався вже не набіг, а завоювання шляхом одночасного удару по половцях корпусу Субедея і Джебе через Кавказу та Джучі зі сходу. Після цього, планувався похід на Булгарію, Русь та взяття Києва. Після переходу через Кавказький хребет, Субедей і Джебе отримали інформацію, що запланованого удару по половцях зі сходу не буде. Тоді вони вирішують самостійно здійснити завоювання Дешт-і-Кіпчак. Для цього вони йдуть у степи Північного Причорномор'я, знищуючи там половців.

Література

1. Бабенко Р. В. Взаємовідносини Золотої Орди та Південно-Західної Русі в XIII ст.: Дис. .. .канд. іст. наук. - К., 2004.

2. Вернадский Г. В. Монголы и Русь. - Тверь-Москва, 1997.

3. Вернадский Г. В. Киевская Русь. - Тверь, 1999.

4. Гумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. - М, 2002.

5. Гумилёв Л. Н. От Руси к России. - М., 2002.

6. Джиованни дель Плано Карпини. История Монгалов. Рубрук де Гильом. Путешествие в Восточные страны. Перевод А.И.Малеина. - М., 1957.

7. Переслегин С. Решающие войны прошлого. Структура и хронология военных конфликтов минувших эпох // Лиддел-Гарт Б. Г. Энциклопедия военного искусства. - М., 2003

8. Пикулин М. Г. Чингизхан в Афганистане // Монголо-татары в Азии и Европе. - М., 1970.

9. Рашид-ад-дин. Сборник летописей. Т. І, кн. І. - М.-Л., - 1952.

10. Рашид-ад-дин. Сборник летописей. Т. І, кн. ІІ. - М.-Л, 1952.

11. Сокровенное сказание. Пер. С.И. Козина. - М.-Л., 1941.

12. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Извлечения из персидских сочинений. - М.-Л., 1941.

13. Тизенгаузен В. Г. Сборникъ матеріаловъ относящихся къ исторіи Золотой Орды. Извлеченія изъ сочиненій арабскихъ. - СПб., 1884.

14. Уолкер С. С. Чингиз-хан / Пер. с англ. А. И. Глебова-Богомолова. - Ростов н/Д, 1998.

15. Хара-Даван Э. Чингис-Хан как полководец и его наследие. - Элиста, 1991.

16. Храпачевский Р. П. Военная держава Чингисхана. - М., 2004.

17. Юань ши (Официальная хроника династии Юань) (фрагменты) / Пер.

Р. П. Храпачевского // Храпачевский Р. П. Военная держава Чингисхана. - М., 2004.