Продовжувався процес зростання масштабів і ролі сфери послуг, де наприкінці 90-х років було зайнято 75 % усіх працюючих. Це, насамперед, наука і наукове обслуговування, освіта, охорона здоров'я, різноманітні професійні послуги, зв'язок, інформаційне обслуговування, фінанси, торгівля.

Характерним для економічної політики США є також раціональний підхід до визнання тих об'єктивних чинників, яким у той чи інший момент належить визначальна роль у виробництві. Коли наприкінці 80-х років стало зрозуміло, що роль держави у ринковій економіці має певні межі, що вона не повинна пригнічувати конкуренцію й обмежувати самостійність виробників, порушувати економічні та соціальні пропорції між нагромадженням і споживанням, американське керівництво зважилося на значну дерегуляцію, зменшення державного інтервенціонізму в економіці.

Таким чином, на рубежі двох тисячоліть США опинилися в зеніті своєї економічної могутності. Цьому було кілька причин.

По-перше, потужному економічному розвиткові країни у 90-х роках сприяли зовнішньополітичні умови, закінчення "холодної війни", крах великого системного протистояння. Так, асигнування на військові цілі в 1996 р. становили всього 16,9 % федерального бюджету і 3,6 % ВВП. Бюджет Пентагону порівняно з періодом президентства Рейгана зменшився удвічі. Закупки озброєнь скоротилися в чотири рази порівняно з тим же періодом. Основна увага була зосереджена на розробці озброєнь п'ятого і шостого поколінь. Економічна ефективність сучасної зброї збільшилась. Виробництвом військової продукції сьогодні опікуються кілька корпорацій ("Локхід-Мартін'', "Нортроп-Грумман", "Боїнг", "Рейтіон", "Дженерал Електрік"). У 1,5 раза скорочено чисельність збройних сил. Добре оснащені й потужні, вони сьогодні налічують 1,4 млн. чол. Близько 100 великих військових баз та інших об'єктів виявилися зайвими і були ліквідовані в 1997 р. Внаслідок цього високотехнологічні галузі і висококваліфіковані кадри, що звільнилися, задіяні для виробництва цивільних послуг і сучасних технологій подвійного призначення. Водночас відбувалася конверсія науково-дослідницьких центрів.

По-друге, в 90-ті роки США інтенсивно включилися у світовий інтеграційний процес (НАФТА, АТЕС), поставили собі за мету до 2005 р. створити зону вільної торгівлі, яка об'єднає 34 країни американського континенту. Уже в перші роки після підписання НАФТА (1994) товарообмін США з Канадою та Мексикою збільшився на третину.

По-третє, посилилась глобалізація та інтернетизація американської економіки, зміцнювалися її зв'язки зі світовою економікою. Тільки за перший термін президентства Клінтона США уклали більш як 200 торговельно-економічних угод із зарубіжними країнами. Діяльність транснаціональних компаній США охоплює увесь світ. Відбувається їх проникнення на терени колишнього Радянського Союзу. Зокрема, корпорації США беруть участь у чотирьох із п'яти проектів освоєння каспійської нафти Азербайджану. Важливим елементом глобалізації економіки США було зростання масштабів торговельних операцій. За період 1994—1996 pp. експорт послуг і товарів із США збільшився з 698,3 до 835,7 млрд. дол., за рахунок чого у країні створено 1,5 млн. робочих місць. Глобалізація зв'язків також активно вплинула на інвестиційну політику США за рубежем. У 90-ті роки обсяг прямих американських інвестицій збільшився у 2,6 раза і в січні 2000 р. становив 1132,6 млрд. дол. (перше місце у світі). Найбільші реципієнти американських інвестицій — Велика Британія (213 млрд. дол.), Канада (111,8 млрд.), Нідерланди (106,6 млрд.). На 15 держав ЄС припадало 512 млрд. дол., що складало 45 % усіх прямих зарубіжних інвестицій США.

По-четверте, важливу роль відіграв процес реформування системи управління й організації економіки. Так, відбулися внутрішні структурні зміни у фінансовому секторі. Великі банки і страхові компанії в інвестиційному процесі поступилися значною мірою гнучкішим колективним фондам, фондам ризикового капіталу. Разом з тим американські корпорації систематично здійснювали навчання і перенавчання свого персоналу. Йдеться насамперед про освоєння нових інформаційних систем і нових технологій. З цією метою щорічно інвестувалося 100 млрд. дол.

По-п'яте, важливим чинником тривалого економічного піднесення було збільшення приватних інвестицій. На них припадало 30 % приросту ВВП після 1991 p., насамперед у новітніх галузях. Так, у 80—90-ті роки на американські корпорації припадало 40 % усіх світових інвестицій в комп'ютеризацію. До того ж держава різними пільгами всіляко заохочувала компанії здійснювати інвестиції в освіту та підготовку наукових кадрів, убачаючи в цьому основу підвищення конкурентоспроможності економіки та зміцнення матеріального добробуту США.

Аграрна політика

Сільське господарство США, як складова частина господарського комплексу, є важливим засобом внутрішньої та зовнішньої політики. З часів Рузвельта воно завжди перебувало в центрі уваги президентських адміністрацій. Закон "Про продовольчу безпеку", прийнятий у 1985 p., мав орієнтувати фермерське господарство на ринок. Того ж року було започатковано програму виведення з виробництва близько 10 % земельних площ, зайнятих під сільськогосподарськими культурами (15— 17 млн га). Фермери, які брали участь у програмі, зобов'язувалися висівати на них траву або висаджувати дерева, за що отримували від держави грошову компенсацію (155— 160 дол. за 1 га у 1992 p.).

Відповідно до "Закону про продовольство, сільське господарство, консервацію і торгівлю" (1990) державна підтримка надається фермерам, які орієнтуються на виробництво експортної продукції. (Передбачена законом 1985 р. програма стимулювання експорту в 1990 р. була посилена програмою збуту, згідно з якою із резервів ТКК ("Товарно-кредитна корпорація") дозволялося виплачувати субсидії експортерам деяких видів продукції.

У 1996 р. конгрес прийняв федеральний закон "Про реформування і розвиток сільського господарства", шо дістав назву "Свободу фермам". На відміну від закону 12 травня 1933 p., який запровадив державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції, закон 1996 р. припинив втручання у справи фермерів і регулювання процесу ціноутворення, скасував обмеження посівних площ під окремі культури.

Уряд дає можливість виживати найбільш ефективним підприємствам. Фермерам, які бажали взяти участь у державних програмах, виділялися певні кошти, сума яких поступово знижуватиметься. Так, у період з 1996 по 2002 р. обсяг державних асигнувань, призначених для реалізації згаданих програм, зменшився з 5,6 млрд. до 4 млрд. дол.

Якщо фермер виконує державний контракт на вирощування певних культур, то він отримує від місцевого управління сільського господарства субсидії на суму 40 тис. дол.

У новому законі передбачено кредит під заставу продукції, зокрема під зерно, вивезене на сховище в ТКК. Як правило, цю продукцію фермер не забирає назад, а у визначений термін оплачує нею кредит на основі заставних цін (заставні ціни встановлюються урядом на початку сільськогосподарського року з розрахунку 85 % фактичної середньої ціни за минулі п'ять років).

Уряд надає підтримку також виробникам цукру та арахісу. Ринок цих товарів перебуває під надійним захистом імпортних річних квот, які залишаються незмінними (1,22 млн. т для арахісу і 1,36 млн. для цукру).

Законом передбачалося також створення Національного продовольчого резерву. Він включає пшеницю, кукурудзу, сорго, рис. До 1996 р. резерв існував тільки на пшеницю. 1,3 млрд. дол. передбачено витратити протягом семи років на природоохоронні засоби і 1,5 млрд. на розвиток малого бізнесу у сільськогосподарській місцевості.

Експорт продовольства має закріпити пріоритет Сполучених Штатів у сфері сільгоспвиробництва. На цю справу працюють 2,9 млн. приватних власників землі. Середня ферма сьогодні — це 121 га земельних угідь. Земельна площа США — 916 млн. га, з них 765 млн. (80 %) використовується у сільському господарстві. Воно у США високопродуктивне й раціональне. Нині один працюючий у сільському господарстві забезпечує продукцією 120 чоловік.

Державні програми продовольчої допомоги

Відповідно до статистичних даних, у 1995 р. за межею бідності перебувало 38 млн американців (розмір їх річного доходу не перевищував 14,8 тис. дол.). Це категорія людей, які користуються правом на продовольчу програму.

Перші продовольчі програми допомоги малозабезпеченим були затверджені ще на початку 60-х років у рамках концепції "великого суспільства" і тривалий час були лише декларацією, їх реалізація розпочалася лише в 70-х роках. З цією метою при Міністерстві сільського господарства було створено Службу з питань продовольства і послуг споживачам.

У 90-х роках у США діяло 16 державних програм продовольчої допомоги малозабезпеченим. На їх реалізацію у 1995 р. було виділено 40,2 млрд. дол.., що становило 65 % бюджету Міністерства сільського господарства. Допомогу отримувало 12 % населення країни (мешканці індіанських резервацій, пенсіонери, вагітні жінки, діти і школярі).

Найбільш поширеною є програма продовольчих купонів. З 1964 р. купони отоварюються у продовольчих магазинах. У 1995 р. їх отримали 27 млн. чол. на загальну суму 27,7 млрд. дол. Комп'ютеризована система цього процесу така, що ані гроші, ані купони не переходять з рук у руки.

У 93 тис. громадських і приватних шкіл діяла національна програма шкільних обідів, що забезпечувала недорогими або безплатними обідами 25 млн. дітей. У 1995 р. конгрес виділив з цією метою 4,2 млрд. дол. Діти із малозабезпечених сімей, чий доход не перевищує 130 %