Загострення політичного становища. Створення республіки

Взаємовідносини політичних партій усередині Вітчизняного фронту дедалі більше загострювалися. Основною причиною такого становища була відмова керівництва компартії від політичного плюралізму й багатосекторної економіки. На серпень 1945 р. були призначені вибори до Народних зборів. Розуміючи, що вони не будуть демократичними і призведуть до посилення домінуючого становища БРП(к) у ВФ, керівники БЗНС на чолі з

Н. Петковим і БРСДП на чолі з К. Лулчевим і Г.Чешмеджієвим заявили про свій вихід з ВФ і самостійну участь у виборчій кампанії. Невдовзі відбувся розкол обох партій. Частина їхніх низових організацій і керівників виступила за подальше співробітництво з комуністами. У Болгарії виникла легальна опозиція. Цьому посприяла позиція британської та американської дипломатії, представники якої заявили, що результати виборів не будуть визнані урядами західних держав. Після цього власті вирішили відкласти голосування на три місяці, а опозиційні БЗНС (Н. Петков) і БРСДП були визнані як самостійні партії. Слідом за цим про своє поновлення повідомили Демократична і Радикальна партії. Перша з них стала опозиційною, друга приєдналася до ВФ, і її лідер увійшов до складу уряду.

Напередодні парламентських виборів до Болгарії повернулися з СРСР зарубіжні лідери комуністів — спершу В. Коларов, а потім Г. Димитров. БРП(к) використала їхній приїзд для нагнітання антиопозиційної та "антиімперіалістичної" істерії. Після виборів 18 листопада 1945 р., на яких ВФ здобув 88 % голосів виборців, коаліційний уряд знову сформував К. Георгієв. Опозиція закликала визнати результати виборів недійсними. У грудні 1945 р. на нараді міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії в Москві було вирішено рекомендувати болгарським лідерам включити до складу уряду двох діячів від партій легальної опозиції. Початі переговори закінчилися безрезультатно.

Після виборів 1945 р., на яких БРП(к) і БЗНС (що входила до ВФ) здобули по 94 місця в Народних зборах, у коаліції була вже представлена зовсім інша БЗНС, якій була вготована роль другорядної партії, що йде у фарватері політики комуністів. Поза ВФ залишилася більша частина БЗНС, для якої лідер Н. Петков став символом самостійної селянської політики.

Улітку J 946 p. болгарські комуністи взяли курс на встановлення свого цілковитого панування в Болгарії. У липні парламент ухвалив закон про армію, згідно з яким власті звільнили майже третину офіцерів (близько 2 тис. чоловік), чимало з них відразу ж були репресовані. Через два місяці опозиційно налаштованого Д. Велчева замінив на посаді військового міністра комуніст Г. Дамянов.

8 вересня 1946 p. був проведений референдум з питання про форму державного управління. Перед референдумом засоби масової інформації, підвладні БРП(к), вдалися до масованої атаки на монархію, яку звинувачували в тому, що вона була виразницею антинародних і фашистських тенденцій, агентурою німецького імперіалізму. Опозиційні партії також закликали голосувати проти монархії, однак це їх не зміцнило, а послабило, оскільки ініціатива перебувала в руках комуністів. Майже 95 % голосуючих висловилися за республіку, створення якої було урочисто проголошено 15 вересня 1946 р. Симеон 11 разом зі своїми наближеними виїхав з Болгарії.

27 жовтня відбулися вибори до Великих Народних Зборів, які мали схвалити республіканську конституцію. Цього разу списки кандидатів складалися не від ВФ загалом, а від кожної з його партій. У виборах брали участь партії не тільки ВФ, а й опозиції, яка заявила, що виборюватиме "республіку народовладдя, засновану на свободі, рівності, праві власності й соціальній справедливості", не допустить проведення в життя "комуністичного проекту конституції, висунутого від імені ВФ". Підсумки виборів засвідчили, що співвідношення сил змінилося на користь БРП(к). Вона отримала 53,1 % голосів, тоді як решта партій ВФ — 17 %. Водночас опозиція здобула значну громадську підтримку, діставши близько 26 % голосів виборців, невдоволених багатьма заходами нової влади. У листопаді того ж року був сформований новий уряд на чолі з Г. Димитровим, в якому основні міністерства опинилися в руках БРП(к), що дало їй можливість перейти в наступ на опозиційні сили.

У травні 1947 р. комуністи закрили опозиційні газети. Слідом за цим були заарештовані Н. Петков та інші лідери опозиції. У серпні відбувся судовий процес, у ході якого Петкова звинуватили у намірі повалити законну владу насильницьким шляхом і засудили до смертної кари. Політичний терор охопив країну. За цих умов комуністична більшість парламенту позбавила опозицію мандатів, а також провела закон про розпуск і заборону опозиційної Землеробської спілки. Водночас відбувалася "чистка" всіх партій ВФ від "ненадійних елементів", а прокомуністична орієнтація більшості партій ВФ ставала дедалі відчутнішою. Тим самим остаточно перекреслювалися можливості суспільного розвитку Болгарії на базі політичного плюралізму та демократії.

4 грудня 1947 р. Великі Народні Збори затвердили конституцію Народної Республіки Болгарії, яка по суті законодавчо закріплювала комуністичний тоталітаризм. Визнаючи головною опорою народного господарства загальнонародну власність, вона відкидала існування приватних "монополістичних" об'єднань, надавала право державі націоналізовувати не тільки окремі підприємства, а й цілі галузі. Зберігаючи приватну власність на землю, конституція різко її обмежувала і заохочувала кооперацію. Проголошувалося запровадження планових засад у розвиткові економіки.

Початок економічного наступу на приватний капітал

Безпосередньо після перевороту 9 вересня 1944 р. економічне становище Болгарії було важким, але не трагічним, інфляція, зростання цін, падіння реальної заробітної плати, чорний ринок погіршили становище майже всіх верств населення. У програмі уряду ВФ від 17 вересня 1944 р. ставилися завдання ліквідації "шкідливого посередництва", налагодження "суспільно організованого" експорту та імпорту, усунення "приватної монополії" і "паразитичної промисловості", заохочення кооперації, контролю над прибутками капіталу і визначення його максимальних розмірів, запровадження прогресивно-прибуткового податку, конфіскації незаконно нажитої власності тощо. За словами К. Георгієва, це був "синтез програм організацій Вітчизняного фронту". Водночас з погляду історичної перспективи програма відповідала потенційним намірам БРП(к) домагатися радикальної соціально-економічної перебудови країни.

Після повстання 9 вересня 1944 р. у державний сектор перейшов майже весь видобуток вугілля і руд, залізничний та морський транспорт, засоби зв'язку, Болгарський народний банк, ряд підприємств важкої промисловості. Було конфісковано також іноземний, насамперед німецький, капітал.

Була зроблена також спроба об'єднання селян у трудові кооперативні землеробські господарства (ТКЗГ) — на зразок радянських колгоспів, проте об'єднання безземельних і малоземельних селян у трудові кооперативи не могло дати великого виробничого ефекту. Неврожаї 1945 і 1946 pp. важко позначилися на становищі селянства, а грабіжницька політика уряду робила його ще нестерпнішим. Обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів оплачувалися за цінами набагато меншими, аніж ринкові, що позбавляло селян можливості навіть компенсувати витрати на їх виробництво. Відтворення звужувалося, селяни намагалися забезпечити продуктами харчування бодай свої родини.

У березні 1946 р. Народні збори прийняли закон про трудову земельну власність, згідно з яким максимальний розмір селянських наділів становив 20 га, а в Південній Добруджі — ЗО га. Ділянки понад норму вилучалися і розподілялись за плату серед малоземельних і безземельних селян. Усього землею було наділено 129 тис. сімей, кожна з яких отримала в середньому 1 га. Унаслідок земельної реформи кількість землеволодінь товарного типу зменшилася, що позначилося на зерновому забезпеченні країни. Частину необхідного збіжжя Болгарія, типово аграрна європейська країна, стала отримувати з Радянського Союзу. Отже, створюючи дрібні і найдрібніші господарства, комуністи керувалися не економічними, а політичними та ідеологічними мотивами. Основне завдання полягало в тому, щоб знищити капіталізм на селі, саме товарно-ринкове виробництво й створити передумови для насильного переведення села на рейки колективізації.

Нові закони запроваджували державну монополію у справі страхування, централізоване управління промисловістю в національному масштабі через Верховну економічну раду, обмежували приватну власність у тютюновій промисловості. Наприкінці 1946 р. державний сектор контролював майже половину промислового виробництва.

Слідом за СРСР болгарський уряд перейшов до планування економічного розвитку. У квітні 1947 р. було прийнято дворічний план на 1947—1948 pp. Він мав подвійну мету: відновити зруйноване війною народне господарство, перевищити рівень виробництва 1939 р. й водночас змінити пропорції в економіці країни — збільшити частку промисловості й зменшити частку сільського господарства. Обидва завдання було виконано.

Вирішального удару по болгарській демократії, що перебувала в зародковому стані, завдала націоналізація приватного сектору промисловості, що масштабно розпочалася у грудні 1947 р. Унаслідок цього частка приватного сектору скоротилася до 5 %, а державного — виросла до 93 % (2 % припадало на кооперативний сектор). На початку 1946 р. проведено націоналізацію зовнішньої й оптової внутрішньої торгівлі, великої нерухомої власності, морського та автомобільного транспорту. Націоналізація означала кінець ринкової економіки, економічної демократії, а водночас і політичної.

Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.

У ряд ВФ доклав чималих зусиль для подолання міжнародної ізоляції Болгарії, в якій вона опинилася в роки війни, і для укладення мирного договору з державами антигітлерівської коаліції. Однак між СРСР, Англією і США виникли серйозні розбіжності щодо мирного договору з Болгарією.