Не кращою була ситуація і в сільському господарстві, де відповідно до рішень партії здійснювався процес концентрації виробництва. Кооперативи і держгоспи об'єднувалися в аграрно-промислові комплекси (АПК). Насадження державної власності й гігантоманія в сільському господарстві так і не дали очікуваного ефекту. Дедалі помітнішим ставало зниження сільськогосподарського виробництва, що призвело до падіння життєвого рівня людей. Негативні явища відбувалися і в суспільно-політичній сфері.

Монополія комуністичної партії дала їй можливість зосередити цілковитий контроль над виробництвом і розподілом у руках вузького прошарку. Зусилля партійного керівництва спрямовувались не на подолання кризових явищ в економіці й політиці, а на збереження своїх панівних позицій і привілеїв. Дедалі виразніше виявлявся монополізм особистої влади незмінного керівника партії та держави Т. Живкова, який у 1962 р. обійняв посаду голови Ради міністрів (у 1971 р. він замінив цю посаду на нову — голови Державної ради НРБ). Т. Живков не тільки фактично, а й формально став диктатором у розв'язанні всіх внутрішніх питань. Феноменальна пам'ять, неабиякий організаторський талант, а ще надзвичайна хитрість дещо компенсували неосвіченість, примітивізм думок та невігластво болгарського лідера. Живков уміло тасував кадри, наближаючи одних і відсуваючи інших, зміцнюючи своє становище беззаперечного лідера. Формування культу нового диктатора відбувалося стрімкими темпами. Перебування Живкова при владі розглядалося як "торжество квітневої лінії партії", що характеризувалася пропагандою як послідовне дотримання основних закономірностей соціалізму, творче проведення ленінської політики і т. ін.

За прикладом радянських лідерів болгарські правителі почали пропагувати концепцію "розвинутого соціалістичного суспільства". Нова Конституція НРБ 1971 p. визначила

Болгарію як соціалістичну державу, узаконила всевладдя БКП, закріпивши спеціальною статтею її керівну роль у суспільстві разом із БЗНС, якій відводилася декоративна роль союзниці компартії в управлінні країною.

З початку 80-х років темпи приросту промислової продукції почали різко знижуватися, скоротився й абсолютний обсяг виробництва в сільському господарстві. Болгарія змушена була купувати харчові продукти на зовнішньому ринку. Швидко зростала її заборгованість. Країна дедалі більше убожіла. У 1987 р. з 926 товарів народного споживання на ринку були відсутніми 414 (44,6 %).

Економічні труднощі й соціальна напруженість ще більше зросли після того, як режим Живкова наприкінці 1984 р. розпочав кампанію насильницької асиміляції турецького і тюркомовного населення, котре зазнавало переслідувань і в попередні десятиліття. Рішення про так званий процес відродження було схвалене келейно. Близько 1 млн. чоловік змусили змінити імена та прізвища на болгарські, заборонялося навіть уживання рідної мови тощо. Було оголошено, що в Болгарії турків немає. Це насильство викликало обурення й опір. На залізницях, лініях електропередач, в адміністративних будинках пролунали вибухи. Тисячі турецьких родин емігрували на історичну батьківщину, що викликало додаткові труднощі в економіці, особливо в тютюнництві і тваринництві. Світова громадськість зустріла "болгаризацію" з обуренням. Загострилися відносини Болгарії з Туреччиною.

Горбачовська перебудова вплинула на Болгарію досить суперечливо. Група Т. Живкова не поспішала наслідувати радянський приклад, проте незабаром відчула, що втрачає пряму підтримку радянського керівництва у збереженні догматичного курсу, пов'язаного з реорганізаціями і демагогією. Почалася імітація прагнення до якісних перетворень. Залунала критика з приводу механічного використання радянського досвіду, йшлося навіть про відмову від формули розвинутого соціалізму. Це мотивувалося тим, що в Болгарії ще тільки створюються основи соціалізму. Т. Живков запропонував чергову абстрактну схему — соціалістичне самоврядування, створення громадянського суспільства, використання досягнень світової цивілізації тощо. Однак на практиці зберігалися адміністративно-командні методи керівництва. Аж до пізньої осені 1989 р. Т. Живков продовжував декларувати "глибоке революційне оновлення" болгарського суспільства, маскуючи збереження особистого тоталітарного режиму.

Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур

Відлік демократичних змін у Болгарії бере початок з 9 листопада 1989 р. У цей день на засіданні політбюро ЦК БКП було прийнято рішення про "добровільну" відставку Т. Живкова. Новий генеральний секретар П. Младенов та інші лідери почали виступати із заявами про незмінність соціалістичного вибору та про необхідність реальної "соціалістичної перебудови". Протягом деякого часу компартія зберігала ключові позиції в державному керівництві. Після ліквідації на початку 1990 р. Держради президентом країни у квітні 1990 р. був обраний П. Младенов. Почалося лавиноподібне створення опозиційних БКП політичних партій, організацій, рухів, кількість яких за півтора місяця перевищила 80. Були відновлені старі й виникли нові партії — Соціал-демократична, Демократична, БЗНС "Н. Петков" та ін. 7 грудня 1989 р. десять антикомуністичних організацій, у тому числі Соціал-демократична партія і БЗНС, утворили Союз демократичних сил (СДС), що став центром згуртування опозиції. СДС очолив відомий громадський діяч, філософ Желю Желєв. Масові демонстрації, організовані СДС наприкінці 1989 p., змусили БКП піти на діалог з опозицією. У самій партії почалися процеси внутрішнього розмежування. У грудні 1989 р. Т. Живкова виключили з ЦК БКП, а невдовзі і з партії. У січні 1990 р. з конституції вилучено статтю про керівну роль БКП, яка була перейменована на Болгарську соціалістичну партію (БСП). Втративши половину членів, БСП зберегла вплив у суспільстві і залишилася масовою (447 тис. у жовтні 1991 p.).

У січні 1990 р. був організований національний "круглий стіл" основних партій та громадсько-політичних організацій, учасники якого обговорювали найважливіші політичні й економічні проблеми. Через два місяці було підписано угоду про розпуск партійних організацій за місцем праці, запровадження багатопартійної системи, доступ опозиції до засобів масової інформації, проведення виборів.

Перші за багато десятиліть вільні вибори відбулися у червні 1990 р. БСП здобула 47 %, СДС - 36 %, Рух за права і свободи турків і мусульман у Болгарії (РПС) — 6 %. Вибори засвідчили, що переважання БСП у парламенті (211 місць з 400) було вкрай ненадійним і не відбивало реального співвідношення сил. у суспільстві, яке прагнуло демократичних перетворень. Мітинги, демонстрації, особливо бурхливі виступи студентів змусили БСП, яка не поспішала реформуватися і не відмовилася від попередніх комуністичних установок, піти на поступки. 5 липня 1990 р. П. Младенов пішов у відставку з посади президента. Вибори нового глави держави тривали у Великих Народних Зборах близько двох тижнів. Лише у шостому турі президентом було обрано лідера СДС Ж. Желєва, який приступив до виконання обов'язків 1 серпня 1990 р. Однопартійний уряд БСП сформував Андрій Луканов, який обіймав при Живкові високі посади в органах господарського управління.

Падіння виробництва, що посилювалось, товарний голод, відсутність реальних економічних реформ, спрямованих на злам командно-адміністративної системи і перехід до ринкових відносин, дорожнеча та інфляція спричинили падіння впливу БСП, що змусило її до нових компромісів. Наприкінці 1990 р. основні політичні сили виробили угоду про гарантії мирного переходу до демократичного суспільства, яка була підписана представниками 15 партій і організацій. Тоді ж пішов у відставку уряд Луканова, мотивуючи це відсутністю підтримки парламенту. 19 грудня 1990 р. був утворений коаліційний кабінет, до складу якого ввійшли представники БСП, СДС, РПС. Уряд очолив безпартійний Дмитро Попов.

Новий кабінет розпочав кардинальну економічну реформу. У лютому 1991 р. було лібералізовано ціни, скасовано субсидії на товари, крім палива, бензину і дитячого одягу. Ціни зросли у кілька разів, проте "шок" дещо пом'якшувався компенсаціями і підвищенням заробітної плати. Влітку розпочалася "мала приватизація", яка охопила невеликі підприємства, магазини, кав'ярні, бензоколонки тощо. Проте реформа проводилася з великими труднощами. Кількість безробітних у 1991 р. перевищила 400 тис. чоловік і зберігалася на цьому рівні до кінця 1994 р. Негативно позначилися на стані болгарської економіки розрив традиційних економічних зв'язків з колишніми країнами РЕВ, перехід на міжнародні економічні розрахунки у твердій валюті. Дуже повільно впроваджувався в життя закон про приватну власність на землю, прийнятий у 1991 р. До середини 1994 р. лише 15 % земельних угідь було повернуто власникам, причому серед нових господарств переважали дрібні (розміри земельних наділів не перевищували 1—3 га).

12 липня 1991 p. ВНЗ затвердили Конституцію Республіки Болгарії (РБ). Основним законом гарантувалися різні форми власності, свобода господарської ініціативи, політичний плюралізм, парламентське управління, розподіл влади. Конституція проголосила неприпустимість автономних територіальних утворень,