Наслідком виборів до Народних зборів (19 жовтня 1991 p.), на яких СДС дістав 110, БСП - 106, а РПС - 24 місця, була втрата соціалістами монополії в органах законодавчої і виконавчої влади. Так завершився перший етап демократичних перетворень у Болгарії.

Успіхи й труднощі перехідного періоду

Після парламентських виборів 1991 р. СДС сформував уряд, який очолив лідер Союзу Філіп Димитров. Оскільки СДС не мав абсолютної більшості в парламенті, цей уряд зміг функціонувати лише завдяки підтримці РПС, проти якого, як неконституційної, релігійно-етнічної партії, гостру боротьбу розгорнули соціалісти. Народні збори та інші державні органи ухвалили низку рішень, спрямованих на "декомунізацію" Болгарії, зокрема закони про повернення державі більшої частини майна партій, які свого часу стали його власниками як суб'єкти тоталітарного режиму. Цей закон підривав економічну міць БСП як правонаступник БКП. Щоправда, значну кількість майна соціалісти зберегли, перетворивши його на капітал формально приватних фірм. Складовою кампанії, спрямованої на "викорінення комунізму", була кадрова чистка державного апарату й розпочаті судові переслідування діячів колишнього режиму. Деяких із них, наприклад А. Луканова, позбавили депутатських мандатів. Протягом тривалого часу відбувався судовий процес над Т. Живковим, заарештованим у 1990 p., і кількома іншими вищими діячами комуністичного режиму. Живков був засуджений до семирічного позбавлення волі за зловживання владою й заподіяння збитків державі на суму 21 млн. левів. Парламент активізував приватизаційну законодавчу діяльність. Згідно з законами про реституцію (повернення), передбачалося повернення нерухомого майна тим, кому воно належало до націоналізації.

Запеклий опір радикальним реформам чинили БСП, яку наприкінці 1991 р. очолив 32-річний економіст-міжнародник Жан Віденов, Конфедерація незалежних профспілок і навіть помірковані реформатори. У жовтні 1992 р. вибухнула урядова криза, приводом до якої стало звинувачення радника глави уряду в санкціонуванні поставок зброї до Македонії, що порушувало ембарго ООН. Не діставши вотуму довіри в парламенті, уряд Ф. Димитрова пішов у відставку. Спроби СДС і БСП сформувати нові уряди закінчились невдачею. Лише за мандатом РПС удалося створити уряд, який очолив відомий вчений Любен Беров. До його складу ввійшли в основному безпартійні спеціалісти. Новий уряд підтримали БСП і РПС. Більша частина депутатів СДС різко виступала проти нового кабінету, мотивуючи це тим, що в Болгарії здійснюється "тихий переворот", оскільки кабінет Берова здійснює прокомуністичний курс. За цих умов президент Желєв заявив про свою рішучу підтримку політики національної злагоди. Цю позицію підтримали БСП, РПС,

основні профспілкові центри. Проте керівництво СДС, яке з осені 1992 р. різко критикувало президента, звинуватило його в "колабораціонізмі" зі спадкоємцями комунізму. Внаслідок низки розколів СДС виникла центристська політична комбінація — Новий союз за демократію, який підтримав президента Желєва та уряд Берова.

Економічне становище Болгарії залишалося досить складним. Спад виробництва тривав. Найбільшою мірою криза вразила важку промисловість — машинобудування, радіотехніку, електроніку, продукція якої не знаходила попиту на внутрішньому ринку і за кордоном. У 1994 р. інфляція знову набула небезпечного характеру, сягнувши 122 %. Зберігалося масове безробіття, яке в 1992—1994 pp. охоплювало 12—15 % працездатного населення. Понад 2 тис. підприємств, більшість з яких залишалися збитковими, все ще не були приватизовані, що явно порушувало закон про приватизацію державних підприємств.

На парламентських виборах, що відбулися 18 грудня 1994 p., соціалісти та їхні союзники ("Демократична лівиця") отримали 125 (з 240) місць у парламенті. У січні 1995 р. було сформовано "одноколірний" кабінет Ж. Віденова. Соціалісти почали контролювати законодавчу й виконавчу владу, а також місцеві органи влади.

Утім уряд "Демократичної лівиці", як і всі попередні кабінети з 1990 р., не зважився на активізацію реформ, побоюючись високих соціальних затрат. Почалося повернення до адміністративних методів управління економікою, яка майже на 90 % перебувала в державному секторі. Поправки до Закону про землю (1995 р.) надавали право продажу отриманих земельних ділянок місцевим громадам чи державі, створення кооперативних господарств безземельних селян. Таким чином у сільському господарстві створювалися два типи господарств: приватні й кооперативні. Перші з них, як правило, володіли землею, але не мали чим її обробляти, а другі не мали землі, зате в їхньому розпорядженні були техніка й технології, що залишилися від колишніх ТКЗГ і держгоспів. Така політика у поєднанні з недосконалим законодавством відлякувала від Болгарії потенційних інвесторів.

Тим часом економіка стихійно виходила з-під контролю. Повну свободу дій здобули ділки й фінансисти з близьких до уряду угруповань. Унаслідок діяльності фінансових пірамід чимало людей втратили свої кошти. Значні кредити, видані банками у вигляді позик збитковим підприємствам, здебільшого повернути не вдалося. У 1996 р. відбувся обвал економіки. ВВП скоротився майже на 10 %, обсяг промислового виробництва — на 4 %, валова продукція сільського господарства — на 13 %. Курс лева підскочив за рік з 70 до 500 девів за І долар, а споживчі ціни за той же час зросли більш ніж у чотири рази. Різко знизився рівень життя більшості населення. Якщо в 1990 р. зарплата становила в середньому 200 доларів, то на кінець 1996 р. вона зменшилася до 25 доларів, а пенсія — до п'яти доларів. За межею бідності опинилося 80 % населення, рівень безробіття становив близько 17 % економічно активного населення. Додаткові труднощі викликала "хлібна криза". Попри непоганий урожай попереднього року, в 1996 р. почало не вистачати хліба через масовий його експорт і контрабанду.

На президентських виборах у листопаді 1996 p., що відбулися за умов гострої соціальної кризи, переміг кандидат Об'єднаних демократичних сил (СДС — НС — РПС) Петр Стоянов, за якого у другому турі проголосувало близько 60 % виборців. Намагаючись уникнути дострокових парламентських виборів, соціалісти спробували створити другий уряд "Демократичної лівиці" замість кабінету Ж. Віденова, який пішов у відставку. Намір продовжувати збанкрутілу політику викликав вибух загального невдоволення. Піком протистояння стали події початку 1997 p., коли масові виступи прихильників опозиції, спрямовані проти формування нового уряду соціалістів, вилилися в сутички демонстрантів з поліцією й штурм будинку парламенту в ніч з 10 на 11 січня. Депутати від партій ОДС залишили парламент й очолили рух масового протесту, що нагадував державний переворот. Запропонований П. Стояновим план політичного врегулювання передбачав розпуск парламенту і дострокові вибори до Народних зборів.

Парламентські вибори у квітні 1997 р. принесли успіх Об'єднаним демократичним силам (52,2 % голосів), представники яких увійшли до нового уряду І. Костова. Реальним досягненням цього ліберального кабінету стала фінансова стабілізація. Було стабілізовано національну валюту, дещо зменшився зовнішній борг, вдалося подолати інфляцію. Ці результати були досягнуті передусім завдяки діяльності заснованої в 1997 р. Валютної ради — міжнародного органу фінансового контролю, який узяв на себе найважливіші функції Болгарського національного банку та міністерства фінансів, а також за рахунок зовнішніх кредитів МВФ і Всесвітнього банку.

Разом з тим істотного прогресу в секторі економіки й зростання життєвого рівня населення не відбулося. Промислове виробництво, за винятком легкої промисловості, що випускала окремі види конкурентоспроможної продукції, зменшувалося. Показники обсягів зовнішньої торгівлі теж не були обнадійливими: у 2000 р. від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі зросло до 1,5 млрд. доларів. Соціальний клімат у країні залишався напруженим, хоча заробітна плата наприкінці 2000 р. зросла до 100 доларів, а пенсія в середньому до 40 доларів. Болючими проблемами залишалися безробіття (18 % у 2000 p.), низька народжуваність, масова еміграція молоді за кордон, напруженість у міжетнічних відносинах.

"Новий час" болгарської історії

Рік парламентських і президентських виборів у Болгарії — 2001 — започаткував відлік "нового часу" в новітній історії країни. Розчарувавшись у реформаторських потугах Об'єднаних демократів та експериментах соціалістів щодо соціально орієнтованої ринкової економіки, 43 % болгарських виборців на загальних виборах 17 червня 2001 р. віддали свої голоси "Національному руху Симеона Другого" (НРСД). ОДС дістали 18 %, а коаліція "За Болгарію" разом з БСП — 17 % голосів. Новий уряд країни, сформований із професіоналів, очолив останній болгарський цар і лідер НРСД Симеон Сакс-Кобург-Готський.

Прем'єр-монарх, в особі якого більшість болгар убачали батька нації, проголосив пріоритетами свого уряду забезпечення необхідних умов для вступу країни до Євросоюзу і НАТО, швидке й стабільне економічне зростання країни, пом'якшення труднощів перехідного періоду в соціальній сфері, рішучу боротьбу з корупцією. На реалізацію основних положень урядової програми Симеон відвів 800 днів. Крім того, НРСД уклав коаліційну угоду з РПС, що вважається партією турецької національної меншини, хоча де-юре в Болгарії заборонено створення політичних об'єднань на