Наступним етапом боротьби стала підготовка парламентських виборів, призначених на січень 1947 р. Розуміючи, що референдум не ліквідував повністю дистанцію між селянством, яке підтримувало ПСЛ, і владою, керованою ППР, уряд вирішив скасувати обов'язкові поставки, унаслідок чого доходи селян, які почали продавати продукти державі, виросли у 25 разів. Водночас були списані борги селянства державі: за 1944—1945 pp. повністю, за 1945—1946 pp. — повністю для дрібних господарств (до 2 га) і частково для інших категорій селянських володінь. Усе це створювало передумови для поліпшення матеріального становища селян і сприяло зміні їхніх настроїв на користь властей. Не обмежуючись заходами економічного впливу, пленум ЦК ППР у вересні 1946 р. виступив з ініціативою проведення нової політичної кампанії проти ПСЛ. Унаслідок чистки державного апарату, були звільнені всі воєводи і старости — члени ПСЛ, обмежена компетенція міністрів — членів партії Миколайчика, в тому числі й самого віце-прем'єра. Напередодні виборів ПСЛ було звинувачене у зв'язках з підпіллям та антиурядовій пропаганді, а його діяльність заборонена у 36 повітах країни. В десяти виборчих округах (із 52), де проживала чверть населення країни, списки ПСЛ були оголошені недійсними. На 10 січня 1947 р. під арештом перебували тисячі її членів, у тому числі 147 кандидатів у депутати. Урядова пропаганда постійно вказувала на ПСЛ як легальний фасад реакційного партизанського підпілля.

За таких умов 19 січня 1947 р. відбулися вибори до Законодавчого сейму. В них взяли участь майже 90 % виборців. Офіційні результати дали урядовому блокові 80,1 % голосів і 394 депутатських місця з 444. ПСЛ отримала 28 мандатів (10,3% голосів), решта 22 — СП, ПСЛ — "Ново визволене". Поразка ПСЛ, що стала наслідком переслідувань і цькувань як самої партії, так і її електорату, фальсифікація результатів голосування в усіх виборчих округах унеможливлювали реалізацію демократичної альтернативи розвитку Польщі.

На перших засіданнях сейму президентом Польщі був обраний Б.Берут (ППР), Генеральний секретар ЦВК ППС Ю. Ціранкевич сформував уряд, в якому соціалісти отримали сім портфелів, комуністи — шість, СЛ — п'ять, СД — три, СП — два. 19 лютого 1947 р. сейм ухвалив так звану Малу конституцію — закон про структуру і функції вищих органів влади, який замінив діючу до того часу конституцію 1921 р. Мала конституція зберігала традиційний для парламентської демократії поділ влади на законодавчу (сейм), виконавчу (президент і уряд) і судову. Ключовою фігурою в новій структурі влади став президент, який призначав і відкликав прем'єр-міністра й репрезентував країну на міжнародній арені, мав право оголошувати війну і укладати мир. Прийняттям Малої конституції питання про владу було остаточно розв'язане на користь комуністів та їхніх союзників.

Під адміністративним тиском компартії восени 1947 р. була ліквідована опозиційна ПСЛ. Сам Миколайчик та його соратники були змушені вдатися до нової еміграції. Не обминула самопобиття й сама робітнича партія, в керівництві якої існували різні погляди на шляхи і методи революційного процесу в Польщі. Декотрі з партійних лідерів (Б. Берут, Я. Берман та ін.) трактували марксизм з крайніх догматичних позицій, інші — прихильники "польського шляху до соціалізму" (коло осіб, пов'язаних з В. Гомулкою) — прагнули шукати нові шляхи і вважали за необхідне підходити до будівництва соціалізму з урахуванням національної специфіки. Вони виступали проти поквапливих експериментів і не погоджувалися з позицією кремлівських лідерів щодо Югославії. Проте переважив курс на придушення інакомислення і форсування соціальних перетворень у сталінському дусі. Звинувачений у правонаціоналістичному ухилі, В. Гомулка на серпнево-вересневому пленумі ЦК ППР 1948 р. був звільнений з посади Генерального секретаря. Новим лідером партії став Б.Берут, який зберіг за собою і президентське крісло.

Невдовзі відбулося також засідання Головної ради ППС, на якому були піддані нищівній критиці традиції і повоєнна політика партії, а її структура наближена до організаційних засад ППР. Восени 1948 р. з ППР виключені 29 тис, а з ППС — 82 тис. членів, в основному ті, хто висловлював сумніви щодо правильності нового політичного курсу. Так розпочався процес ліквідації старої партії, що завершився створенням Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) на з'їзді, скликаному у грудні 1948 р. Поглинання ППС Польською робітничою партією відбулося на сектантсько-догматичній ідеологічній платформі. Затверджені І з'їздом ПОРГТ програмні документи штовхнули країну на шлях сталінського догматизму, копіювання радянських зразків комуністичної системи без урахування конкретних польських умов

Операція "Вісла"

У лютому 1947 р. Законодавчий сейм ухвалив другий закон про амністію. В органи держбезпеки до кінця квітня з'явилося 59,5 тис. чоловік, а з тюрем було випущено 26,2 тис. в'язнів. Проте амністія не поширювалася на українське підпілля, жертвами якого в 1944— 1947 pp. стали 2,2 тис. чоловік, переважно солдатів і офіцерів Війська Польського, СБ та міліції. Серед них був і заступник міністра національної оборони генерал К. Сверчевський, який потрапив у засідку 27 березня 1947 р. Загибель генерала стала приводом для роздмухування антиукраїнської істерії. Через два дні на засіданні Політбюро ЦК ППР під головуванням В. Гомулки було ухвалено рішення про акцію "Вісла" — масове виселення українців з південно-східної частини Польщі (Посяння, Лемківщина, Холмщина та Підляшшя) та їх розміщення у західних і північних районах з таким розрахунком, щоб вони в кількісному відношенні становили не більше 10 % місцевого населення. Злочинна акція здійснювалася силами спеціально створеної оперативної групи "Вісла" чисельністю 20 тис. чоловік, якою командував генерал С. Моссор. Підрозділи Війська Польського, СБ оточували українські села, а їх мешканців силоміць заганяли до товарних вагонів і відправляли на нові місця проживання. Тих, кого підозрювали у зв'язках з УПА, відправляли спершу до концтабору Явожно — колишнього філіалу Освенціма. До їх числа входили уніатські і православні священики, мало не всі представники української інтелігенції. У період з травня 1947 по січень 1949 р. через Явожно пройшли 3936 чоловік, більш як 150 загинули від тортур і виснаження. Всього на нові землі було переселено понад 140 тис. чоловік, тобто майже вся українська громада Польщі.

Акція "Вісла" мала на меті не тільки розгром УПА, чисельність якої на території Польщі не перевищувала 2 тис. чоловік, а й передусім ліквідацію української національної меншини, її розчинення в польському середовищі. Виселення супроводжувалося цілеспрямованим розривом усіх форм українського національного життя. Декретом від 27 липня 1949 р. українців позбавили права на їхні залишені господарства, компенсувавши матеріальні витрати лише невеликою ділянкою землі" як правило, не найкращої. Останні 32 родини були виселені з етнічно українських земель у 1950 р.

Операція "Вісла" не викликала жодного протесту з боку польської громадськості. Лише у 1990 р. сенат Республіки Польща виступив із спеціальною заявою, в якій засудив акцію "Вісла" в моральному і політичному плані, а в 2002 р. президент Польщі О. Квасьнсвський висловив жаль з приводу переслідувань, яких зазнали українці.

Література

1. Бухарин Н И., Синицина И. С, Чудакова Н. А. Польша: десять лет по пути реформ // Новая и новейшая история. 2000. № 4.

2. Краткая история Польши: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1993.

3. Майорова О. Н Роль и место Польши в современной Европе (дискуссии в польском обществе) // Славяноведение. 1999. № 3.

4. Макар Ю. І. Українці в Польщі: кількість і сучасне становище //Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Київ, 1999. Вип. 8.

5. Медведев Р. А. Незнакомый Андропов. Кризис в Польше 1980—1981 гг. // Новая и новейшая история. 1999. № 2.

6. Медведев Р. А. Время Путина? Россия на рубеже веков. Москва; Харьков, 2002.

7. Новак Л. Что происходит в Польше? // Интеллектуальный форум. 2001. № 5.