Югославія повоєнного часу. Економічний та політичний розвиток країни

План

1. Відродження Югославії. Альтернативи повоєнного розвитку

2. Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму "по-радянськи"

3. Література

Відродження Югославії. Альтернативи повоєнного розвитку

Народи Югославії зазнали величезних втрат у війні. Населення країни скоротилося майже на 2 млн чоловік (понад 1 млн загинуло й близько 700 тис. чол. залишили її межі). Економіка була зруйнована, в 1945 р. обсяг виробництва у харчовій промисловості становив 45 % від рівня 1940 p., текстильній — 40 %, металургійній — 20 %. Відчувалася гостра нестача предметів першої необхідності. Над жителями Санджака, Боснії та Герцеговини, а також інших районів нависла загроза голоду.

Катастрофічне економічне становище ускладнилося політичною нестабільністю. Зберігалася атмосфера громадянської війни. Збройну боротьбу проти нової влади продовжували сербські четники на чолі з Д. Михайловичем, загони хорватських усташів і албанських сепаратистів. До лютого 1946 р. частини Югославської армії спільно з органами держбезпеки знищили близько 200 тис. чоловік, тих, хто боровся проти прокомуністичного партизанського руху в роки війни або після її закінчення не визнав нової влади.

Улітку — восени 1945 р. тривала жорстока політична боротьба між силами, об'єднаними в рамках Народно-визвольного фронту (НВФ) і опозицією. У цей період НВФ усе більше перетворювався на своєрідну "державну партію". Політика НВФ повністю визначалася Комуністичною партією Югославії (КПЮ), чисельність якої у травні 1945 р. становила понад 140 тис. чоловік, переважно вчорашніх партизан, малоосвічених, відданих більше особисто Тіто, аніж тим малозрозумілим принципам, які він обстоював. До літа

1945 p. комуністи контролювали майже всі керівні посади в державному і господарському апаратах. Керівництво КПЮ вважало за краще здійснювати свою діяльність, прикриваючись як ширмою НВФ. Партія вирізнялася жорсткою централізацією, і розгалужений партійний апарат перебував під суворим контролем Політбюро у складі Й. Броз Тіто, Е. Кар-деля, М. Джиласа, А. Ранковича та ін. Вплив КПЮ на різні соціальні верстви був досить значним і нарощувався з допомогою державних і партійних структур. Керівництво КПЮ під прикриттям НВФ і коаліційного уряду використовувало всі можливі заходи для встановлення цілковитого контролю над усіма сферами суспільного життя. На словах підтримуючи й захищаючи приватну власність, комуністи, здійснивши широку експропріацію і націоналізацію засобів виробництва, банків, оптової торгівлі, на початок 1946 р. домоглись того, що державний сектор у промисловому виробництві сягав 80 %.

Ще в березні 1945 р. був запроваджений державний контроль над зовнішньою торгівлею, що по суті означало встановлення державної монополії. У квітні того ж року була проведена грошова реформа, причому під час обміну грошей можна було отримати не більше як 5 тис. нових динарів. Усі ці заходи призвели до підриву економічних позицій національної буржуазії.

Економічна політика уряду викликала протести підприємців, значної частини селян, дрібних і середніх власників міста. Улітку 1945 р. соціальна база НВФ помітно звузилася, зросли опозиційні настрої. Нелегальну боротьбу проти нового режиму вели монархісти, які підтримували короля Петра II, усташі й члени Хорватської селянської партії. Легальна опозиція об'єднувалася навколо Демократичної партії (ДП) на чолі з Міланом Гролом і Народної радикальної партії, яку очолював Мілош Трифунович. Керівництво цих партій робило спроби об'єднати всі опозиційні сили. Воно прагнуло добитися реорганізації уряду на широкій політичній основі, перетворити Антифашистське віче народного визволення Югославії (АВНВЮ) на Тимчасову народну скупщину шляхом введення до її депутатського корпусу представників довоєнного парламенту й проведення виборів під міжнародним контролем.

Вирішальні політичні події розгорнулися в серпні 1945 р. Тимчасовий уряд під тиском США та Великої Британії нарешті прийняв рішення про розширення АВНВЮ і виніс на його обговорення проекти виборчих законів. До складу АВНВЮ були введені 36 депутатів довоєнної скупщини (1/10 частина її чисельності). 5—7 серпня на з'їзді Народно-визвольного фронту Югославії він був перейменований у Народний фронт (НФ). З'їзд ухвалив програму, в якій декларувалося не тільки визнання "приватної власності й приватної ініціативи", а й містилися обіцянки щодо підтримки середніх верств у їхній господарській діяльності. Водночас у документі проголошувалася необхідність експропріації буржуазії і створення сильного державного сектора, обстоювалися принципи планового ведення господарства. Керівництво компартії наполягало також, щоб лідери всіх партій публічно заявили про визнання керівної ролі КПЮ.

7 серпня відкрилася III сесія АВНВЮ, яка незабаром проголосила себе Тимчасовою народною скупщиною (ТНС). 81 % депутатів ТНС були представниками компартії. Скупщина прийняла 13 законів, утому числі виборчий, про покарання за злочини проти держави, про перехід усіх рудних багатств країни у власність держави. Декрет про аграрну реформу передбачав ліквідацію великого землеволодіння і встановлював максимальний розмір земельних наділів на селянську сім'ю у розмірі 25—35 га оброблюваної землі або 45 га усіх сільськогосподарських угідь. Землі поміщиків і католицької церкви підлягали відчуженню за компенсацію від держави. Ділянки землі, отримані безземельними чи малоземельними селянами на правах приватної власності за викуп, протягом 25 років не підлягали продажу, розподілу, заставі чи здачі в оренду. Для перерозподілу землі створювалися аграрні комісії.

Відкрите й запекле зіткнення опозиції в особі ДП і прокомуністичної більшості Скупщини відбулося під час обговорення законопроектів про порядок виборів депутатів до Установчої Скупщини й покарання за злочини проти держави. Опозиція заперечувала повноваження народних комітетів, відмовляючись довірити їм підготовку й проведення виборів, протестувала проти переслідувань четників та порушень демократичних прав і свобод, звинувачувала комуністів у встановленні терористичного режиму. Керівництву ДП не вдалося створити достатньо широку антикомуністичну опозицію у ТНС, її фракція залишила засідання Скупщини, а лідер партії М. Грол подав у відставку з посади заступника прем'єр-міністра. Мета цього демаршу полягала в тому, щоб попередити громадськість і лідерів європейських держав про загрозу комуністичної диктатури в Югославії. Фактично ці події означали поразку антикомуністичної опозиції.

Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму "по-радянськи"

На початку вересня 1945 р. у зв'язку з виборами до Установчої Скупщини політична боротьба в країні ще більше загострилася. Очолювана М. Гролом "об'єднана опозиція" заявила про відмову брати участь у виборах. Вона вимагала прийняття демократичнішо-го виборчого закону й звинуватила комуністів у проведенні політики терору та залякування виборців. Бойкотувати вибори закликав віруючих і католицький єпископат. Посилився тиск на уряд Тіто з боку Англії та США, які звинувачували його в порушенні досягнутої раніше угоди щодо створення об'єднаного уряду, встановленні "однопартійного режиму", систематичному порушенні демократичних прав і свобод громадян. Проте, спираючись на підтримку СРСР, уряд Тіто відкинув звинувачення. Комуністи організували маніфестації на підтримку політики Тимчасового народного уряду.

На виборах 11 листопада 1945 р. Народний фронт виступив з єдиним списком кандидатів. З майже 8,4 млн. виборців у виборах взяли участь 7,4 млн., 90 % із них проголосували за кандидатів НФ ("список Тіто"). Опозиція зібрала 9,5 % голосів. Результати виборів викликали у країні неоднозначну реакцію. КПЮ розцінила їх як вияв широкої народної підтримки НФ, політики Тимчасового уряду на чолі з Тіто. Лідери опозиції звинувачували комуністів у фальсифікації підсумків голосування й відмовились визнати їх законними. Наслідки виборів стали ще однією поразкою антикомуністичної опозиції, що посилило суперечності в її лавах.

29 листопада 1945 р. відкрилася перша сесія Установчої Скупшини. З 524 депутатів404 були членами КПЮ. Скупщина майже одностайно ухвалила Декларацію про ліквідацію монархії і проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ) у складі шести республік (Боснія та Герцеговина, Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія) та двох автономних областей у межах Сербії (Воєводина й Косово). Уряди Великої Британії та США 22 грудня 1945 р. визнали ФНРЮ. 31 січня 1946 р. прокомуністична більшість Установчої Скупщини затвердила конституцію ФНРЮ, яка закріпила однопартійний режим комуністичної диктатури. З прийняттям цього документа прискорився процес формування командно-адміністративної системи, зрощування партійного й державного апаратів, посилились переслідування опозиції. Дедалі частіше в боротьбі проти політичних супротивників комуністи використовували служби безпеки та внутрішніх справ.

На початку 1946 р. опозиція ще сподівалася на можливість легальної політичної діяльності в період підготовки виборів до скупщин республік Югославії. Керівництво КПЮ перенесло вибори на осінь 1946 р. й прискорило комунізацію країни за радянським зразком. Навесні 1946 р. держава контролювала 82 % всієї промисловості, переважну частину оптової торгівлі, займала вирішальні позиції в банківській справі. Це дало можливість здійснити перехід до планового ведення господарства в державному секторі економіки. 25 травня 1946 р. прийнято закон про загальнодержавний план і державні органи планування, в якому формулювалися загальні принципи планування й затверджувалася структура державних планових органів за радянським зразком.

Перехід КПЮ до реалізації соціалістичних завдань, відмова від компромісів з опозицією, використання силових методів щодо колишніх союзників по Народному фронту зумовили втрату опозицією політичної ролі й встановлення у країні наприкінці 1946 р. політичної монополії КПЮ, що вело югославське суспільство до тоталітарного режиму.

Соціально-економічні передумови утвердження тоталітаризму в Югославії крилися в економічній відсталості країни, що посилювалася