Велика Британія

План

1. Наслідки війни для Англії. Внутрішня та зовнішня політика лейбористів

2. Соціальні рухи 1945 — 1951 pp. Специфіка англійської правової держави

3. Консерватори при владі

4. Внутрішня та зовнішня політика лейбористського уряду Г. Вільсона (1964-1970 pp.)

5. Економічна та політична нестабільність 70-х років

6. Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 pp.). Тетчеризм

7. Криза політики і тактики лейборизму

8. Велика Британія після Тетчер: перша половина 90-х років

9. Економіка Великої Британії у 90-ті роки

10. Повернення лейбористів до влади

11. Реформування королівства

12. На шляху до вирішення Ольстерської проблеми

13. Співдружність наприкінці XX ст.

14. Парламентські вибори 2001 p. Нові політичні орієнтації

15. Зовнішня політика у другій половині 90-х років XX — на початку XXI ст.

16. Сучасна Велика Британія

17. Парламент. Палата громад

18. Література

Наслідки війни для Англії. Внутрішня та зовнішня політика лейбористів

Друга світова війна стала для Англії тріумфом і трагедією. З одного боку, вона була в числі переможців, а з іншого, — перемога виявилася "пірровою". Країна втратила 25 % національного багатства, ЗО % торговельного флоту, зовнішній борг становив 3,335 млрд. ф. с. Послабилися зв'язки з колоніями. В 1947 р. експорт США у британські колонії на 70 % перевищував англійський.

Однак післявоєнна відбудова відбувалася досить швидко. Ріст виробництва дорівнював близько 6 % на рік. Уже в 1947 р. Англія досягла довоєнного рівня виробництва. її частка у промисловому виробництві капіталістичного світу становила 11,9 %. Цьому сприяло оновлення основного капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначилися лише в нових галузях. А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові кризи (1947, 1949, 1951 pp.) змусили уряд вдатися до системи державного регулювання економіки.

На виборах 1945 р. перемогла Лейбористська партія, яка налічувала тоді близько 3 млн. чол., причому 80 % чисельності партії припадало на її колективних членів — тред-юніони (профспілки). Лейбористи прийшли до влади під лозунгами націоналізації, житлового будівництва, відміни закону 1927 p., що обмежував профспілкову діяльність, збереження союзу з країнами антигітлерівської коаліції. У своїй пропагандистській діяльності лейбористи використали також популярний на той час лозунг переростання капіталізму в соціалізм через реформи. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. А герой війни У. Черчілль — не тільки знаменитий, а й великий політик — з відходом у минуле часів "національної кризи" втратив посаду глави уряду. Чому так? Невдячність співвітчизників? Мабуть, головна причина крилася в тому, що англійці прагнули змін в економіці та політиці.

У 1945—1947 pp., виконуючи програму "Обличчям до майбутнього", лейбористи націоналізували Англійський банк, вугільну та газову промисловість, ряд електростанцій, окремі авіакомпанії. У 1950—1951 pp. були націоналізовані також сталеплавильні заводи. Власникам виплачено 2,5 млрд. ф. с. Часткова націоналізація, в основному сировинних галузей, відповідала лейбористській концепції демократичного соціалізму, яка передбачала існування змішаної приватно-державної економіки. Уже в 1949 р. лейбористи заявили, що "історична місія соціалізму завершена". її підсумком стали націоналізація та широке використання чинників державно-монополістичного капіталізму (ДМК).

Програма Лейбористської партії "Обличчям до майбутнього" частково була виконана. Характерним наслідком націоналізаторської діяльності лейбористів наприкінці 40-х років було те, що половина ВНП на початку 60-х років вироблялася державними підприємствами (в основному сировина, енергоносії, напівфабрикати, а виробництво готової продукції було справою приватного підприємництва). Також половина всіх капіталовкладень припадала на державу. У 1946 р. зусиллями лейбористів було скасовано закон 1927 p., урізано права палати лордів. Удалося бодай частково виконати обіцянки по житловому будівництву, розширити допомогу безробітним. Ці заходи у 1949 р. дещо підірвала девальвація фунта стерлінгів на 30,5 %.

Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність існувала у двох вимірах. Якщо виявлялося, що ту чи іншу колонію не вдається втримати в існуючому стані, то надання території статусу домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та великодушності з боку британської корони. Так, у 1947 р. відбувся поділ на домініони Індостану (Індійський Союз та Пакистан), 1948 р. права домініона здобув Цейлон, незалежною стала Бірма. Тим часом в Африці (Уганда, Кенія, Золотий Берег, Нігерія), Азії (Малайя) англійці вдалися до застосування сили для збереження колоніальних володінь.

Водночас Англія намагалася повернутися до своєї традиційної політики на європейському континенті — ролі арбітра. Однак ситуація в Європі та світі змінилася настільки, що їй довелося визнати керівну роль США. Британія стала брати активну участь в усіх акціях та організаціях, що протидіяли комунізму. Велика Британія прийняла "план Маршалла" (1947), стала членом Західноєвропейського союзу (1948), НАТО (1949). Черчілль називав сталінізм варварством, що загрожувало Європі страшною катастрофою. Політична ситуація, що склалася у Європі і світі, змусила Велику Британію взяти участь у гонці озброєнь, переозброєнні Німеччини тощо

Соціальні рухи 1945 — 1951 pp. Специфіка англійської правової держави

Соціальний рух у післявоєнний період не був активним. Причини цього слід шукати не тільки в успішній відбудові народного господарства, а й у минулому Англії. "Білль про права" 1689 р. й понині є базою існуючого демократичного порядку в країні. За права нічого боротися, вони давно стали традицією англійського суспільства, а тому соціальний рух носив економічний та антивоєнний характер. Як і раніше, активно діяв створений ще в 1867 р. Британський конгрес тред-юніонів. Він виступав проти заморожування заробітної плати, за відміну закону 1305, що забороняв страйки на підприємствах військово-промислового комплексу. Врешті-решт у 1951 р. означений закон втратив свою чинність.

Важливим аспектом політичного руху була боротьба за мир, проти гонки озброєнь. У 1949 р. створено Англійський комітет захисту миру. Під Стокгольмською відозвою було зібрано 1 млн. 300 тис. підписів. Розрекламована в 1951 р. програма Комуністичної партії Великої Британії (КПВБ) "Британський шлях до соціалізму" була підкинута англійським комуністам Сталіним. Сама КПВБ була нечисленною, ніколи не мала в країні скільки-небудь значного впливу, а тим більше серйозної соціальної бази.

Англія - - країна традиційної демократії і водночас консерватизму, який, як це не дивно, виступає охоронцем і гарантом цієї уже генної демократії. Це добре простежується у діяльності такого унікального для практики світової державності і, здавалося б, анахронічного органу, як палата лордів. Вона — особливий і невід'ємний компонент британської правової держави. В її складі — 1200 чол. Засідає не п'ять разів на тиждень, як палата громад, а чотири рази. Як орган державної влади вирізняється особливою гнучкістю. Необхідний кворум для проведення засідання — всього три чоловіки. Палата лордів, будучи вищим апеляційним органом, цілком зберегла свою роль у судових справах. Людина, яка пройшла всі звичайні юридичні інстанції і не добилася правосуддя, у крайньому разі може звернутися до лордів-суддів. Усього їх 31. Це видатні юристи. їхнє рішення у будь-якій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Членство в палаті лордів дає можливість висловити свою думку щодо державних справ представникам старовинних аристократичних родів, вищим ієрархам церкви, людям не заангажованим, чия позиція менше залежить від впливу громадськості, партійного керівництва тощо, аніж у членів палати громад. Цілком виправдана ідея довічного членства в палаті лордів. За поданням прем'єр-міністра це право присвоюється королевою за великі особисті заслуги окремим людям, як правило, після завершення їхньої політичної чи ділової кар'єри. Члени палати лордів можуть брати активну участь у парламентських дискусіях. Довічно зараховуються до палати лордів усі прем'єр-міністри, більшість членів кабінету. Лордами стають видатні громадські, профспілкові, військові діячі, люди мистецтва, вчені, відомі підприємці. Це відкриває можливості повною мірою використовувати їх розум, досвід, знання в інтересах держави й усього суспільства.

Консерватори при владі

На виборах 1951 р. перемогли консерватори. Головною причиною поразки лейбористів була неефективність англійської економіки після проведеної в значному обсязі націоналізації основних засобів виробництва. Націоналізація приватної власності не виправдала сподівань британських громадян.

У період правління консерваторів відчутних змін в економіці не відбулося. її постійними супутниками були кризові явища, на щастя не руйнівні, внаслідок широкого застосування чинників державного регулювання. Виробництво в 1957 р. виросло на 57 % порівняно з 1938 р.

Причини низьких темпів економічного розвитку Великої Британії у 50—60-х роках крилися в малій частці капіталовкладень, недостатньому використанні досягнень технічного прогресу, бракові кваліфікованої робочої сили, значних військових витратах (друге місце після США в демократичному світі). Давалася взнаки також втрата колоніальних володінь. На відміну від інших країн, що опинилися у схожих ситуаціях, англійський колоніальний капітал переміщався в метрополію неохоче, повільно, оскільки тамтешні прибутки не влаштовували його власників. Пристосування Англії до життя без колоній розтягнулося на довгі роки і було досить болісним, на відміну від Франції та інших країн-метрополій. Економічні труднощі поглиблювалися абсолютною імпортно-експортною залежністю Великої Британії від зовнішніх ринків та негативним платіжним балансом, подолати який тоді не змогли ані лейбористи, ані консерватори. Зменшилися також надходження від нетоварних операцій. Англія перестала бути єдиним