зростання зарплати шістьма відсотками на рік. Приватному підприємництву надавалася цілковита свобода, націоналізовані підприємства передавалися приватному секторові. Водночас відбувалася ліквідація численних бюрократичних рогаток. Урядові Тетчер значною мірою вдалося приборкати профспілки. Акти 1988—1990 pp. відміняли так зване правило закритого цеху, завдяки якому тред-юніони домагалися 100 % членства в них усіх найманих працівників підприємства.

Безжалісна ломка старого — закриття нерентабельних підприємств, скорочення відомчого апарату, денаціоналізація державного сектору та інші, на перший погляд, драконівські заходи в перші роки перебування торі при владі, призвели до загострення соціальної та політичної ситуації у Великій Британії, погіршення її економічного становища. Як і раніше, високими залишалися темпи інфляції, різко збільшилось безробіття, виросли роздрібні ціни. На думку деяких аналітиків, Англія почала перетворюватися на другорозрядну державу. Однак дедалі помітнішим ставало й інше. На 1987 р. частка державного сектору в сукупному валовому продукті зменшилася з 10 до 6,5 %, 25 % самодіяльного населення було зайнято в малому бізнесі. Англія з великими зусиллями, але успішно перебудовувалася. Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості, зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу стали давати перші результати. Уже з 1985 р. почалося помітне економічне піднесення. Темпи зростання виробництва різко збільшилися (від 0,7 % до 3—4 %). Частка Великої Британії у світовій торгівлі стабілізувалася на рівні 7 %. Актив платіжного балансу в 1986 р. становив 2,3 млрд. ф. с, а в 1989 р. активне сальдо досягло 14 млрд. ф. с. Такими були наслідки багаторічного правління уряду консерваторів. "Тетчеризм означає, — зауважував один з міністрів кабінету торі, — змусити людей покладатися на самих себе. Маргарет Тетчер — британський еквівалент шерифа з його револьверами, який приборкує Дикий Захід".

Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе, і хай виживає сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників. Безперечно, як і будь-яке явище, тетчеризм мав як свої плюси, так і мінуси. З одного боку — звільнення зайвих робочих рук, а з іншого — чимало "синіх комірців" стали "білими", квартиронаймачі — власниками, в тому числі й муніципальних квартир (1 млн. їх було розпродано за пільговими цінами). Денаціоналізація державного сектору здійснювалася у такий спосіб, щоб сприяти народному капіталізмові. З 1979 р. кількість власників акцій в Англії перевищила 8 млн. чол., тобто кожен третій виборець став акціонером.

Англійське "диво" М. Тетчер трималося на трьох китах: високих банківських ставках, що стримували інфляцію і стимулювали іноземні інвестиції; засобах, отриманих від денаціоналізації; доходах від продажу нафти Північного моря. Англійським виборцям хотілося б поєднання соціальної політики лейбористів та економічного курсу консерваторів. Проте поєднати те й інше не судилося навіть знаменитій "залізній леді" — М. Тетчер.

Не менш рішуче діяла М. Тетчер у сфері зовнішньої політики, захищаючи національні інтереси Великої Британії. У 1982 p., анітрохи не вагаючись, вона здійснила військову акцію проти Аргентини, війська якої висадились на Фолклендських островах, унаслідок чого там було відновлено британський суверенітет. У фолклендській війні загинули 255 британських солдатів.

Криза політики І тактики лейборизму

Досить ефективна політика тетчеризму підірвала соціальну базу Лейбористської партії, яка в 1982 р. налічувала 276 тис. індивідуальних членів. Якщо в 1945 р. за лейбористів голосувало 70 % робітників, то у 80-х роках — лише 35 %. Як наслідок, на початку 80-х років у Лейбористській партії розгортаються гострі дискусії щодо внутрішньої та зовнішньої політики. На 79-й щорічній конференції у Блекпулі (1980) лейбористи висунули вимоги розширити державний сектор в економіці, обмежити вивіз капіталу, скоротити військовий бюджет і вийти з ЄЕС. Учасники конференції висловилися за відмову від ядерної зброї, закриття всіх ядерних баз на території Англії, засудили плани переозброєння американськими ракетами "Трайдент" англійського підводного флоту. Це були вимоги, які на той час не могли знайти широкої підтримки серед британського загалу, і частина лейбористів це добре усвідомлювала. Лідер партії Майкл Фут та інші праві не підтримали рішення конференції. У 1981 р. вони відкололися від партії й утворили нову, Соціал-демократичну партію (СДП), яка стала блокуватися з лібералами. Внаслідок утворення соціал-демократично-ліберального альянсу відбулося зрушення у двопартійній виборчій системі. У 1983 р. альянс очолив лейборист Ніл Кіннок. Проте лейбористи і ліберали та їхні союзники не змогли запропонувати виборцям щось солідніше програми М. Тетчер. Таким чином, буржуазний реформізм виявився набагато прийнятнішим для пересічного громадянина Великої Британії, аніж лейборизм з його невпевненими стрибками то вліво, то вправо.

Занепад старих промислових районів металургії, вуглевидобутку, суднобудування, приватизація галузей, де профспілки мали найбільший вплив, завдали відчутного удару БКТ — головній політичній та фінансовій опорі Лейбористської партії. Після 1979 р. чисельність БКТ скоротилася з 12 до 9 млн. чоловік. Лейбористи так і не знайшли відповіді на виклик Тетчер. Консерваторів підтримували зони обновлення і піднесення, а лейбористи спиралися на зони застою та занепаду. Конкуренція між Півднем, що бурхливо розвивався, і Північчю, що переживала занепад, відбивала своєрідне співвідношення сил між консерваторами і лейбористами. І це закономірно: електроніка витісняла старі традиційні галузі, зростав сектор обслуговування, представлений малополітизованими високооплачуваними "білими комірцями", а промисловий пролетаріат, електорат лейборизму, звужувався, втрачав колишню провідну роль.

Велика Британія після Тетчер: перша половина 90-х років

У 1990 р. на парламентських виборах знову перемогла консервативна партія. Однак місце прем'єр-міністра посіла не знаменита М. Тетчер, а її соратник по партії Джон Мейджор, який в економіці та політиці дотримувався курсу своїх попередників. Економічні труднощі світового співтовариства з початку 90-х років не обійшли також Велику Британію. Сповільнилися темпи зростання виробництва. Згідно з даними за 1993 р. рівень продуктивності праці у британській економіці відставав від аналогічних показників у Франції на 25 %, у Німеччині — на 30, в Японії — 30—40, у США на 50—60 %. Скорочувалася кількість робітників, зайнятих у промисловості. Окремі галузі для підтримки конкурентоспроможності на світовому ринку потребували дотацій. Так, вугільна промисловість щорічно потребувала 18 млрд. ф. с. Парламентська опозиція, очолювана лейбористом Джоном Смітом, піддавала гострій критиці консерваторів та їхнього лідера Дж. Мейджора.

У 1994 р. популярність консерваторів продовжувала падати. Невдоволення виборців викликало постійне зростання податків, а також приватизація королівської пошти, на що не відважилась навіть М. Тетчер. До внутрішніх труднощів додалися зовнішньополітичні. Велика Британія, яка раніше незмінно йшла у фарватері зовнішньої політики США, з розпадом комуністичного блоку почала шукати своє нове місце у Європі та світі. Значна частина консерваторів сумнівалася в доцільності дальшого перебування Англії у Євросоюзі, виступала проти поглиблення інтеграції з континентальною Європою і підтримання тісних зв'язків з колишніми англійськими колоніями в системі британської Співдружності. Дж. Мейджора критикували за нерішучість і відсутність нових ідей. Навіть його спроби шляхом переговорів з ІРА (Ірландська республіканська армія) та її політичним крилом — партією "Шин Фейн" — покінчити з екстремізмом і тероризмом в Ольстері, куди уряд змушений був направити для підтримання порядку 17 тис. солдатів, щорічно витрачаючи з бюджету 3 млрд. дол. на їх утримання, багато хто розцінював як капітулянтство. Тривожним сигналом для Мейджора стала поразка консерваторів на травневих виборах 1994 р. до місцевих органів влади.

Економіка Великої Британії у 90-ті роки

У 1992 р. спад британської економіки лося г найнижчої точки. З 1993 р. почалося поступове піднесення, що спиралося на особисте споживання та експорт. У 1993 — 1997 pp. середньорічний приріст становив 2,8 %. За роки піднесення кількість працюючих збільшилася на 1,2 млн. осіб, зменшилося безробіття. Поліпшенню економічної кон'юнктури сприяли реформи 80—90-х років, спрямовані на денаціоналізацію. Внаслідок приватизації державний сектор скоротився на 2/3, а надходження до державного бюджету становили 80 млрд. ф. с. Створення приватних фірм, що конкурували між собою, сприяло зростанню ефективності виробництва. Важливе значення для підвищення конкурентоспроможності економіки мало також дерегулювання господарства, ліквідація адміністративно-правових обмежень діяльності бізнесу і скасування контролю за зарплатою, цінами і дивідендами. У 1997 р. ВВП Великої Британії становив 1110 млрд. дол.

Повернення лейбористів до влади

У травні 1997 p., після 18-річного правління