Румунія – економічний та політичний розвиток країни 80-2000рр

План

1. Будівництво соціалізму по-румунськи

2. "Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

3. Демократична революція 1989 р.

4. Складний шлях до ринку й демократії

5. Курс на переміни і збагачення (1996—2000 pp.)

6. Зовнішня політика

7. Література

Будівництво соціалізму по-румунськи

Ліквідація приватної власності на основні засоби виробництва зруйнувала ринок, заклала основи командно-адміністративної системи, примусу на директивних засадах. Водночас відбулася зміна структури самого суспільства. Такі категорії населення, як підприємець, власник, господар, були витіснені з суспільного виробництва, тим самим в ослабленому суспільстві створювалися основи для будівництва соціалізму.

Тоталітарний режим у Румунії, попри відсутність історичної практики демократії, наштовхувався на серйозний опір навіть тоді, коли, здавалося б, комуністами все зроблено для забезпечення свого монопольного панування. Він проявився у формі націоналізму та антирадянщини, котрі були закладені ще в довоєнний період. У відсталій селянській країні було також чимало противників індустріалізації, які вважали вигідною для Румунії роль постачальника аграрної продукції на європейський ринок. Та й у керівних колах далеко не всі схилялися до виключної орієнтації на Радянський Союз. Були також прихильники тісного співробітництва із Заходом, а декотрі вбачали у такому співробітництві можливість уникнути радянізації.

У 1951—1955 pp. Румунія виконувала перший п'ятирічний план. Підсумки в реалізації програми економічного піднесення країни свідчили про значний ривок. Було збудовано 100 і реконструйовано 200 великих підприємств. Дві третини потреб країни в машинах і обладнанні почало покриватися за рахунок власного виробництва. Споруджено 20 електростанцій різної потужності, стали до ладу великі хімічні об'єкти, розроблялися нові родовища нафти. Обсяг промислової продукції у 2,9 раза перевищив рівень 1938 р. Румунія стала членом РЕВ, ОВД, а в грудні 1955 р. вступила до ООН.

Великих потрясінь зазнало сільське господарство. Валовий збір продукції аграрного сектора у 1950 р. був на 74 % нижчим, аніж у довоєнний період. Уже в 1949 р. селян-одноосібників почали насильно заганяти до колективних господарств. Як і в радянському досвіді колективізації, у Румунії відбувалися "перегини", особливо у 1950—1952 pp. Заарештовано і переведено на примусове поселення близько 80 тис. селян. Поселенці працювали безплатно, отримуючи лише їжу. На таких же умовах місцева влада охоче використовувала й дитячу працю. Кооперування села було завершене у 1962 p., коли вся галузь у цілому, виснажена поборами й наданими за "залишковим принципом" капіталовкладеннями, форсованою урбанізацією, що загрожувала цілком позбавити село робочих рук, стояла вже на порозі глибокої кризи. Водночас, учорашній селянин, поставлений до верстата, виробляв неякісну і ненадійну продукцію. Планова економіка виявилася затратною: поглинала ресурси і видавала продукцію, яка на європейському ринку не мала збуту. Люди чесно і сумлінно працювали, але їхня праця часто ставала заручником амбіційних і непродуманих планів.

XX з'їзд КПРС (1956) і виведення радянських військ із Румунії (1958) знаменували початок нового етапу в розвитку країни, пов'язаного з формуванням нової політичної доктрини "національного комунізму". Основою нового курсу були прискорена індустріалізація, кооперування села і диктатура однієї партії, а також прагнення РРП зайняти "особливу", незалежну (значною мірою — від СРСР) позицію у блоці "соціалістичних країн".

Наприкінці 50-х років завершилась зміна румунської політичної еліти новим поколінням, не пов'язаним з традиціями революційного робітничого руху і Комінтерну. Порівняно високі темпи промислового піднесення обнадіювали румунське керівництво в його прагненні до розвитку "власними силами". Внутрішня політика партії залишалася при цьому незмінною.

26 квітня 1964 р. оприлюднена декларація РРП з питань комуністичного і робітничого руху. Основні положення, продекларовані у цьому документі, були такі: рівні, без пріоритету СРСР, відносини з усіма соціалістичними країнами; розпуск усіх військових блоків і створення без'ядерних зон; рівноправне становище всіх держав у РЕВ; суворе дотримання у відносинах між соціалістичними країнами принципів суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи. Декларація РРП відхиляла принципи економічної інтеграції та координації народногосподарських планів у рамках РЕВ. Справедливі, по суті, положення даної декларації стали, можливо, першим наочним прикладом того, як в'януть, не розвинувшись, будь-які паростки нового покоління, кинуті на ґрунт адміністративно-партократичної системи. Проголошена РРП політика була насправді лише проявом національного егоїзму як засобу підтримки підвалин державно-партійних інститутів.

Для подальшого розвитку "національного комунізму" потрібен був гідний наступник. Представники старої гвардії румунських комуністів запустили механізм, управляти яким не вміли. Зі смертю керівника РРП Г. Георгіу-Дежа (1965) з політичної сцени зникло ціле покоління, яке круто повернуло історію країни, створило централізовану й підконтрольну спільноту на румунській землі. Покоління, що залишило за собою табори й тюрми, досягло економічного піднесення, вишикувало свою країну в єдину шеренгу і раптом згадало про її національні традиції та національну гідність

"Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

Березневий (1965) пленум ЦК РРП і наступний, IX, з'їзд партії (липень 1965 р.) обрали нового вождя — Ніколає Чаушеску, колишнього вожака румунського комсомолу. Прихід цього лідера засвідчив в очах світової громадськості спадковість партійної лінії і водночас уселяв надію на можливість реформ, активізацію заявленого Румунією "особливого курсу".

Першими кроками нового румунського керівника було закріплення позицій "національного комунізму": перейменування РРП у Румунську комуністичну партію (РКП), що мало підкреслити рівність її позицій з іншими компартіями Європи. З цією ж метою Румунська народна республіка

(PHP) була перейменована в Соціалістичну республіку Румунію (СРР). Звільнялися політв'язні, змінювалося ставлення до інтелігенції, лібералізувалася політика в культурній галузі, на полицях книгарень з'явилися перекладні західні видання. У зовнішній політиці Румунії проголошувалася прихильність до незалежності й суверенітету, а "особлива думка" румунської сторони фігурувала, практично, в кожному міжнародному документі.

Політика маневрування між Сходом і Заходом забезпечувала надійність особистої влади Чаушеску та влади РКП і демонструвала Кремлю неможливість силового чи політичного тиску на Румунію, як це сталося з Чехословаччиною в 1968 р. Засудивши введення військ Варшавського договору до сусідньої країни й отримавши за свою "незалежну позицію" чималі дивіденди від Заходу, насамперед у вигляді кредитів, Чаушеску вже у 1969 р. "уточнив" тезу про свободу творчості. Заявлено про неможливість пропаганди звичаїв експлуататорських класів і буржуазного способу життя, а поширення такого роду творів мистецтва прирівнювалося до пропаганди фашизму. На початку 70-х років розпочалася нова хвиля переслідувань і репресій. Так було покладено край п'ятирічному періодові румунської "відлиги", на зміну якому прийшов жорсткий процес ідеологізації суспільства: за умов низького матеріального рівня населення підтримку партійної програми могли забезпечити лише національно-ідеологічні гасла. Невиправдана гігантоманія, опора на використання "живої праці", розрахунок на залучення нових трудових ресурсів за їх мінімальної ефективності — принципи, закладені румунською компартією ще у повоєнний період, у другій половині 70-х — на початку 80-х років призвели до загострення економічної ситуації в країні.

На початку 80-х років помітно впав рівень життя: у 1983 р. він становив лише 60 % рівня середини 70-х років. Повзли вгору ціни на предмети споживання, електроенергію і газ. Неймовірно зріс зовнішній борг, який у середині 80-х років сягав 14 млрд. доларів. У зв'язку з необхідністю його погашення збільшувався експорт продуктів харчування. Усередині країни було введено жорсткі норми споживання продуктів та енергоносіїв. Жахливі наслідки мала так звана програма систематизації сільської місцевості, — модернізації одних і ліквідації до 2000 p. 6 тис. інших, "неперспективних", сіл, з метою освоєння нових масивів орних земель. Мешканців таких сіл передбачалося переселити до створюваних агромістечок, які мали символізувати стирання різниці між містом і селом. На середину 80-х років глибока криза охопила, практично, всі сторони життя: економіку, політику, культуру, духовну сферу, що кинуло суспільство у стан апатії та безнадії. Можливості комуністичної утопії та програми в нікуди були вичерпані, давалася взнаки руйнівна діяльність кліки Чаушеску.

У 1980-ті роки, коли інші комуністичні країни цього регіону вже почали експериментувати з ринковим механізмом, Румунія все ще перебувала під тягарем репресивного, замкненого режиму, що тримався на всезагальному терорі, доносах і численному (120 тис.) апараті насильства. Диктатура Чаушеску за допомогою служби державної безпеки "Секурітате" нещадно душила найменші прояви демократії. Усю опозицію режиму становили близько 20 дисидентів, розкиданих по всій країні й позбавлених будь-якого зв'язку один з одним. Усі, хто намагався критикувати режим, загадково зникали. Можливості зміни керівництва на правовій основі в державі, де не було жодного натяку на право, виключалися. Утім, румунський народ не мав досвіду політичної боротьби. Надіятися на Схід чи Захід теж не доводилося. Груди диктатора прикрашали не лише ордени Леніна та Маркса, а й британський рицарський хрест. Примхливого й непередбачуваного Чаушеску Захід намагався використати як противагу Москві

Демократична революція 1989 р.

Горбачовська перебудова в СРСР і процеси демократизації, розпочаті в інших країнах Східної Європи, поставили румунське суспільство перед дилемою: тоталітаризм чи демократія. Приводом для масових виступів проти тоталітарного режиму стали події в місті Тімішоарі, де 16 грудня 1989 р. відбулися сутички між силами правопорядку