ЕСТОНІЯ

План

1. Відновлення державного суверенітету

2. На шляху до громадянського суспільства

3. Зовнішня політика

4. Література

Відновлення державного суверенітету

Незалежність Естонії було проголошено 24 лютого 1918 р. Відтоді естонському суверенітетові довелося пройти складні випробування. Анексія Радянським Союзом країн Балтії улітку 1940 р. перервала нетривалий період державної самостійності Естонії. У роки Другої світової війни чимало естонців виборювали втрачену незалежність у рядах військових формувань, що входили до складу вермахту (70 тис. чоловік), а в повоєнні роки — в загонах "лісових братів". Наступний 45-річний період радянізації обернувся для естонського народу придушенням будь-якого супротиву центру, ліквідацією приватної власності у сфері виробництва. Відібравши в естонців економічну свободу й демократію, влада "обдарувала" їх колгоспами, промисловими монстрами та соціалістичною ідеологією. Тоталітарний режим спричинив і складну демографічну ситуацію в республіці — зміна національного складу населення Естонії бачилась кремлівським лідерам як один з важелів зросійщення Балтії і її довічного приєднання до Росії. Відтак, наприкінці 80-х років півтора мільйона населення Естонії на 61 % складалось з естонців, а 39 % становила російськомовна частина.

Перебудова, що розпочалася в Радянському Союзі у 1985 p., викликала національне піднесення в Естонії. Спочатку найбільш гучним був голос захисників навколишнього середовища, котрі протестували проти політики непродуманого промислового освоєння природних багатств Естонії. Навесні 1988 р. з фестивалів національної пісні розпочалася "співаюча революція". Широкий рух фактично вимагав відставки керівника республіки К. Вайно. У квітні 1988 р. виник Народний фронт. Підтиском народних мас К. Вайно був замінений налаштованим на реформи Н. Вялясом. На виборах до союзних органів влади та місцевих Рад перемогу вибороли опозиційні національні сили.

У листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР ухвалила декларацію про суверенітет республіки, а в березні 1990 р. — постанову "Про державний статус Естонії". Влада Радянського Союзу в республіці з моменту її встановлення проголошувалася незаконною, декларувалося відновлення Естонської Республіки, що існувала до літа 1940 р. Дедалі більше естонців і навіть росіян, які відчували себе частиною народу Естонії, виступали за вихід республіки з СРСР. Підтримку курсові на відновлення державної самостійності республіки засвідчили результати всеестонського референдуму, проведеного 3 березня 1991 р. Противники незалежності об'єдналися в Інтернаціональний фронт, котрий проводив страйки протесту проти дискримінації національних меншин і навіть ініціював створення власних робітничих загонів. Політична нестабільність посилювалась соціально-економічними проблемами — ростом цін, кризою виробництва, зростанням безробіття, економічним саботажем центру.

Під час серпневого путчу в Москві 21 серпня 1991 р. Верховна Рада Естонської РСР, третину депутатського корпусу якої становили націонал-радикали, зініціювала прийняття рішення про проголошення незалежності Естонії і формування Конституційної асамблеї. Президентом країни було обрано голову Верховної Ради республіки А. Рюйтеля. Громадянство Естонської Республіки автоматично отримували всі її жителі, що мали його до літа 1940 р., та їхні нащадки. Водночас 600 тис. некорінних жителів Естонії (росіяни, українці, білоруси та ін.) були позбавлені громадянських прав, що призвело до загострення міжнаціональних відносин у республіці. Один із законів, прийнятий естонським парламентом 1991 p., передбачав відновлення прав колишніх власників та їхніх прямих спадкоємців на майно, націоналізоване в 1940 р.

Під тиском націонал-радикалів у квітні 1992 р. пішов у відставку кабінет Е. Савісаара, якого звинувачували в "м'якості" щодо "мігрантів" та загостренні економічних проблем (інфляція у 1991 р. сягала 1069 %). Новий уряд Т. Вяхі запровадив вільний товарообмін і безвізовий режим для громадян країн Балтії, латвійську валюту — лат, увів систему валютного управління, що дало можливість повести успішну боротьбу з інфляцією і продовжити реформування економіки.

На шляху до громадянського суспільства

На референдумі 28 червня 1992 р. була прийнята нова конституція Естонської Республіки, за яку проголосувало 92 % громадян. У ній закріплювалися принципи поділу й збалансованості державної влади. Законодавча влада належить Державним зборам (рийгикогу), до складу яких входить 101 депутат. Вибори відбуваються за пропорційним принципом. Президент республіки є главою держави й обирається Державними зборами на п'ять років, не більше як на два строки поспіль. Президент призначає главу уряду — прем'єр-міністра. Виконавча влада належить урядові республіки. Нагляд за відповідністю актів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування здійснює канцлер юстиції. Згідно з основним законом, громадянство в республіці формується за принципом крові, тобто якщо один із батьків є громадянином Естонії — дитина також набуває естонське громадянство.

У вересні 1992 р. в республіці були проведені парламентські вибори. Більшість мандатів у Державних зборах вибороли націонал-радикали, а народофронтівці здобули лише 15 % депутатських місць. Новим президентом Естонії парламент республіки обрав екс-міністра закордонних справ, письменника Л.Меррі, який залишався на цій посаді до вересня 2002 р. Уряд країни сформував учений-історик М. Лаар. Ще одним атрибутом естонської державності стали регулярні збройні сили, які налічували 3 тис. чоловік.

Зусилля естонського уряду були спрямовані на послідовну фінансову стабілізацію і структурну перебудову економіки. Широкомасштабна приватизація державної власності проводилася на конкурсній основі, переважно за картковою системою. Облігації "народного капіталу", чи "жовті картки", видавалися усім естонським громадянам залежно від стажу роботи на території республіки. Власниками приватизованих підприємств стали не лише естонські громадяни, а й іноземці, котрі зобов'язувалися здійснювати наступне інвестування у виробництво, зберегти кількість робочих місць та реалізовувати програми охорони довкілля. Це робило процес роздержавлення безболісним у соціальному плані. Частина власності поверталася тим, хто нею володів до 1940 р. Мали місце й серйозні порушення, що були оприлюднені під час зміни уряду в 1995 р. У середині 90-х років в Естонії були приватизовані найбільші монополісти: Талліннський порт, залізниці, пошта, підприємства зв'язку, енергетична система та ін.

Роздержавлення основних галузей економіки, фінансова підтримка Європейського банку реконструкції й розвитку та жорсткі заходи державного регулювання дали змогу Естонії раніше від інших країн Балтії вийти з економічної кризи. У 1993 р. інфляція становила 89 %, у 1996 р. - 14,8 %, а в 1997 р. — 12 %. З 1994 р. розпочалося стале зростання естонської економіки: приріст ВВП цього року становив 4,7 %, 1995 р. - 5 %, 1997 р. - 11 %, 1998 р. - 4,5 %. Відбулися структурні зміни в напрямі зменшення частки сільського господарства (з 19 до 6,4 %) й промисловості (з 38 до 24 %) у виробництві ВВП і поступового збільшення сфери послуг за рахунок розвитку туризму, транспорту та фінансових послуг. Замість машинобудування, металообробки й електроніки, провідну роль в естонській промисловості почали відігравати переробка сільгосппродукції, сланцевидобувна, хімічна й деревообробна промисловість.

Естонія домоглася найбільших успіхів серед пострадянських країн щодо залучення зарубіжних інвесторів, найбільшими з яких були Фінляндія, Швеція, США й Росія. За десять років незалежності іноземні інвестори вклали в її економіку понад 3,5 млрд. доларів. Важливо й те, що більшу частину прибутків іноземні підприємці залишали в Естонії, вкладаючи їх в оновлення й розвиток технологій. Тож за ступенем відкритості економіка Естонії посідала наприкінці 2002 р. четверте місце у світі. Водночас естонські національні компанії знаходили на Заході стабільні ринки збуту, а тому виникла проблема відпливу капіталів з країни.

У 2002 р. індекс економічного розвитку Естонії, згідно оцінок експертів ООН, був найвищим серед країн Балтії, що дало можливість республіці вперше увійти до списку 53 високорозвинених країн світу. За рівнем ВВП (13 млрд. дол.) республіка випередила своїх балтійських сусідів. Водночас високим залишався і рівень безробіття — 12,5 %. 25 % естонського населення користувалися інтернетом, що, за винятком Словенії, значно більше, аніж в інших постсоціалістичних країнах і навіть деяких державах Євросоюзу.

Одним із чинників економічного піднесення Естонії є політична стабільність, що базується на традиціях часів першої Естонської Республіки та досвіді правових інститутів західноєвропейських країн. Зокрема, основний закон визначає жорсткі рамки прийняття бюджету, дотримуючись яких парламент не має права ухвалити дефіцитний бюджет. Утім, серйозною внутрішньополітичною проблемою залишається відсутність статусу громадянства у значної частини російськомовного населення.

Помітну роль у житті країни відіграють найбільші політичні партії: Демократичне об'єднання Ваба Есті (Вільна Естонія), Соціал-демократична партія, Селянська партія, Естонський земельний союз, Естонська народна партія. Саме ці політичні сили формують депутатський склад рийгикогу та склад естонських урядів. Зокрема, у березні 2002 р. було сформовано коаліційний кабінет С. Калааса. У вересні цього ж року у другому турі президентських виборів главою держави обрано 72-річного А. Рюйтеля, колишнього голову Верховної Ради Естонської РСР, якого європейська преса назвала найдалекогляднішим політичним лідером країни.

Зовнішня політика

Зовнішня політика Естонії базується на тісному співробітництві з країнами Скандинавії і Фінляндією, всебічній інтеграції у європейські структури. У 2004 р. республіка стане повноправним членом НАТО. Членство країни в міжнародних інституціях має стати вагомим елементом міжнародної системи безпеки в регіоні Балтики.

Дипломатичні відносини між Естонією і Україною були встановлені у січні 1992 р. Того ж року, під