Економічний та політичний розвиток США 50-60 рр.

План

1. Економіка сша в 50-х роках. Перехід до системи дмк, його специфіка у сша

2. Республіканці та демократи в 50-ті роки. Консервативна згода

3. Зміни у структурі найманої праці. Політика американських профспілок

4. Зміни у зовнішній політиці в період другого строку президентства ейзенхауера

5. Загальні наслідки 50-х років і президентські вибори 1960 р.

6. Економіка сша в 60-х роках

7. Література

Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США

У 50-х роках США остаточно подолали синдром, викликаний великою депресією. Однак економічний розвиток країни того часу означений уповільненими темпами. Щорічний середній приріст виробництва становив 2,3 %. Кризові явища 1948—1949, 1953—1954, 1957— 1958, 1960—1961 pp., таким чином, не були ані масштабними, ані небезпечно руйнівними. Характерним для цього періоду було також неухильне зростання темпів впровадження досягнень НТР, яка змінювала обличчя американської економіки, впливала на структуру найманої робочої сили та роботодавців. Науково-технічний прогрес, особливо автоматизація виробництва, вели до зменшення виробничої і збільшення невиробничої категорії працюючих. Індустріалізація сільського господарства також мала своїм наслідком зменшення кількості зайнятих. У 50-х роках сільськогосподарське населення зменшилося з 25 до 21 млн. чоловік.

Однак показовим для 50-х років було те, що "рузвельтівська крамола" стала невід'ємним елементом американського життя. Американський ДМК вирізнявся цілим рядом специфічних рис. Зокрема, у США відсутній націоналізований сектор. Проте одержавлення економіки і соціальної сфери — ширша категорія, аніж фізично зрима державна власність, хоча й вона також була. У 1939 р. власність держави оцінювалась у 97,3 млрд. дол., а в 1958 р. — 225 млрд. Втім слід мати на увазі таке.

По-перше, система ДМК визначала, насамперед, масштаби державно-монополістичних зв'язків у процесі виробництва, що виражалися в економічній, фінансовій, кредитній, валютній політиці, а також при вирішенні соціальних, політичних та ідеологічних проблем, які раніше були прерогативою виключно приватновласницьких структур.

По-друге, система ДМК вторгнулася не тільки у сферу виробництва. Вона поширилася також і на трудові відносини. Держава активно втручалася в регулювання таких елементів трудових відносин, як щорічні колективні договори, тривалість робочого дня, оплата праці, соціальний захист (виплати безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям тощо). Держава — не арбітр, а регулюючий чинник стосунків між роботодавцями і найманою працею на основі права і законності, в інтересах соціального миру, безпеки та зростання добробуту всіх, хто до цього прагне.

По-третє, регулюючу роль держави обґрунтовували теорії, що відображали нові реалії і зміни суспільно-економічного порядку, пов'язані із загальним цивілізаційним прогресом, дальшим утвердженням демократії у світі та спонтанним розвитком науково-технічної революції. Серед них — теорія "революції керуючих", основна ідея якої полягала в тому, що підприємці мають поступитися місцем професіональним службовцям — директорам-менеджерам, котрі виступають як уповноважені народу. Незалежні від акціонерів директори-менеджери зосередили всю повноту влади у своїх руках. Водночас, унаслідок регулюючої ролі держави і впливу певних соціальних сил, влада менеджерів обмежена, і вони змушені діяти в інтересах усього суспільства. Капіталізм став народним. Ще в 30-х роках ця теорія була висунута американськими соціологами Дж. Барн-хеймом, А. Берклі та Д. Мінсом.

Найбільш впливовою за останні десятиліття була теорія народного капіталізму. Відповідно до цієї теорії, в розвинутих демократичних країнах подолано анархію виробництва, забезпечено добробут широких верств населення, відбувається розпорошування власності, демократизація капіталу, вирівнювання доходів. Сама ж держава протистоїть монополіям і забезпечує соціальну гармонію в суспільстві — співробітництво праці і капіталу. Практичне втілення даної теорії в розвинутих країнах світу, в тому числі і США, нині не викликає сумнівів.

У 60-ті роки в США поширилася також теорія конвергенції, її автори — Дж. Голбрейт, У. Ростоу (США), Я. Тінбер-ген (Нідерланди) — стверджували, що капіталізм і соціалізм, розвиваючись паралельно, прийдуть урешті-решт до єдиного знаменника — нового суспільства, яке вбере в себе кращі риси того й іншого. Проте вік цієї теорії, спрямованої на примирення двох суспільних систем, виявився коротким.

Розквіт ДМК у США припав на середину 50-х — 70-ті роки. ДМК став передумовою і водночас перехідною стадією на шляху до постіндустріального суспільства, ознаки якого стали виявлятися у США уже в 60-х роках.

Республіканці та демократи в 50-тІ роки. Консервативна згода

Середина 50-х років для США — це період консервативної згоди. Неоліберали схилялися до консерватизму, а консерватори змістилися до центру з позицій "твердого індивідуалізму", що породило ідеологію та політику консенсусу. При цьому значний вплив на позицію демократів справила обстановка "холодної війни" у світі, а на позицію республіканців — об'єктивна необхідність створення системи державного регулювання. Обидві партії, як Демократична, так і Республіканська, вважали своїм головним завданням оберігати й зміцнювати американську економічну та політичну демократію й американську правову державу. Шукати якусь особливу різницю між обома провідними партіями США не слід. їхні позиції, їхні дії проявлялися в конкурсі, змаганні на виборах. Перемагає той, хто здобуває довір'я народу, той, хто в рамках американської демократії запропонує виборцю прийнятнішу й реальну програму. Проте і ті, й інші не вдаються, як правило, до пустопорожніх фраз і обіцянок. Демократія — це справедлива і сувора реальність, і забезпечується вона не менш точним і суворим законом.

У 1959 р. конгрес США відмінив закон Тафта — Хартлі й ухвалив "Закон про звітність та розкриття фактів у трудових колективах", авторами якого були Лендрам і Гріффін. Він передбачав суворіший контроль за діяльністю профспілок. Ще раніше, у 1954 p., прийнято "Закон про контроль над комуністичною діяльністю" Браунелла — Батлера, який встановлював ряд обмежень у діяльності комуністів.

Державне втручання в життя профспілок, зокрема заборона профспілкової діяльності комуністів, були наслідком не стільки страху американського суспільства перед комуністичною диктатурою (підстав для неї у США не було), скільки становленням тієї важливої регулюючої функції держави в соціальній сфері, яка, в цілому, благотворно впливала на все американське суспільство.

Зміни у структурі найманої праці. Політика американських профспілок

У 50-ті роки відбулися зміни у структурі працюючих. Чисельність працівників невиробничої сфери (включаючи "білі комірці") перевищила кількість зайнятих на виробництві, чому, безперечно, сприяли автоматизація виробничих процесів та розмах науково-технічного прогресу.

Важливим моментом американської консервативної згоди було об'єднання КВП і АФП (1955). Цьому сприяло нівелювання різниці в методах роботи та цільових установках обох великих профоб'єднань. Президентом об'єднання АФП-КВП став Джордж Міні, представник профспілки водопровідників. АФП-КВП — важливий рушій реформізму в США. Більшість державних реформ, спрямованих на підвищення рівня життя робітників та найбідніших верств населення, були здійснені під тиском цієї профспілкової федерації. Категорично відкидаючи ідею класової боротьби як згубну і руйнівну для суспільства, АФП-КВП пропагувала і пропагує ідею класового співробітництва, обстоює єдиний шлях, шо веде до добробуту та злагоди. До страйків, як засобу захисту інтересів працюючих, американські профспілки вдаються з великою обережністю і рідко, усвідомлюючи, якої шкоди вони завдають виробництву й добробуту суспільства. Якщо вони усе ж відбуваються, то мають суто економічний характер.

Зміни у зовнішній ПОЛІТИЦІ в період другого строку президентства Ейзенхауера

Середина і друга половина 50-х років у світі характеризувалися поворотом до мирного співіснування. Смерть диктатора Сталіна породила певні надії. До того ж небезпека ядерного конфлікту, його наслідків усвідомлювалася дедалі глибше. Сам Ейзенхауер доходив висновку, що ядерна війна — це палиця з двома кінцями, яка б'є також і того, в чиїх руках вона перебуває. Певним чином на ситуацію впливала також хрущовська відлига. Все це сприяло поліпшенню радянсько-американських стосунків. Однак ґрунт їх був дуже і дуже непевний. Радянський Союз, здійснивши деякі незначні модифікації своєї зовнішньої політики, не відмовився від ідеї нав'язування соціалізму усьому світові. США, зі свого боку, намагалися перешкодити цьому всіма можливими засобами. А тому переважання силової політики не зникло. Небезпека комунізму, вважали в США, залишається. Звідси активна участь США у створенні таких військово-політичних блоків, як СЕАТО (1954), Багдадський пакт (1955). Особливу увагу й зусилля США прикував до себе Близький Схід, де в 50-ті роки почалися серйозні розмежування і зрушення в суспільно-політичному розкладі сил у регіоні, надзвичайно багатому енергоносіями. Активна діяльність СРСР по залученню країн арабського світу на не капітал етичний шлях розвитку викликала протидію з боку США. У 1957 р. була оприлюднена доктрина Ейзенхауера. Суть її зводилася до того, що США брали на себе зобов'язання негайно надати допомогу будь-якій країні Близького Сходу, якщо для неї виникне загроза з боку держави, контрольованої комуністами. Саме згідно з цією доктриною Д. Ейзенхауер у 1958 р. направив американські війська до Лівану.

Певні зрушення в радянсько-американських стосунках другої половини 50-х років не знайшли і не могли знайти глибокого розвитку. Інцидент з польотом американського розвідувального літака над радянською територією 1 травня 1960 р. підтвердив це

Загальні наслідки 50-х років і президентські вибори 1960 р.

Для США 50-ті