Угорщина - на шляху до ринкової економіки й західної демократії

План

1. Тиха революція"

2. На шляху до ринкової економіки й західної демократії

3. На порозі XXI ст.

4. Зовнішня політика

5. Література

Тиха революція"

У другій половині 80-х років кризові явища в економіці і суспільно-політичному житті Угорщини посилилися. Вони були частиною тієї загальної кризи, що охопила всю соціалістичну систему. Почався спад життєвого рівня, зростала зовнішня заборгованість країни. Керівництво УСРП на чолі з Я. Кадаром і уряд Д. Лазара були неспроможні зупинити цей процес. Кризовий стан економіки викликав занепокоєння не лише в колах демократичної інтелігенції, а й серед реформаторських сил УСРП. Перші об'єдналися навколо лідера Вітчизняного народного фронту 1. Пожгаї і висунули вимогу продовження реформ, призупинених на початку 70-х років. Реформатори в партії покладали надії на першого секретаря будапештського міськкому УСРП, ініціативного К. Гроса, який влітку 1987 р. очолив новий уряд Угорщини й проголосив програму продовження реформ.

Проте урядові К. Гроса не вдалося досягти перелому в розвиткові економіки. До того ж ускладнилася ситуація в політичній сфері, де на арену почали виходити опозиційні сили, рішуче налаштовані проти "соціалістичних методів управління". Наприкінці 1988 р. у країні вже діяло понад 40 політичних партій і рухів, серед яких виділялися своєю активністю Угорський демократичний форум, Союз вільних демократів, Новий березневий фронт, Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Незалежна партія дрібних господарів (НПДГ), Християнсько-демократична народна партія (ХДНП).

У 1989 р. основним центром політичного життя республіки стали Державні збори, які після проміжних парламентських виборів, що відбулися улітку того ж року, поповнилися представниками опозиції. Парламент перестав бути однопартійним, швидко змінював свій характер, звільняючись від партійної опіки. Він прийняв цілу низку демократичних законів: про свободу мітингів і зборів, організацій і об'єднань, про пресу, про право на страйки, про господарські об'єднання (згідно з цим законом дозволялося створення приватних підприємств з числом зайнятих до 550 чоловік) та ін. Були ухвалені рішення про заснування конституційного суду й інституту президентства. Новим прем'єр-міністром парламент призначив реформатора М.Немета. Почалася переоцінка післявоєнної історії Угорщини: реабілітовані Імре Надь та його соратники, події 1956 р. кваліфіковано як народне повстання проти сталінсько-ракошистського режиму, а дії радянського керівництва — як військове втручання, що перешкодило волевиявленню угорського народу. Все це розчищало шлях до формування правової держави.

Уряд М. Немета вжив рішучих заходів до лібералізації відносин з країнами Заходу. Демонтовано "залізну завісу" — загородження на кордоні з Австрією. Через відкриті кордони до ФРН перейшли тисячі "туристів" — громадян НДР, що в такий спосіб змогли потрапити на Захід. Угорщина приймала десятки тисяч біженців (здебільшого угорців з Трансільванії), які рятувалися від шовіністичної політики румунського диктатора Н. Чаушеску.

Падіння престижу УСРП та її керівництва викликало масовий вихід з партії, виникнення в ній різних платформ. Реформаторське крило почало готувати створення соціалістичної партії, яка б через відмову від більшовицької ідеології, реформу власності спрямувала країну до демократичного соціалізму. На черговому з'їзді УСРП (6—9 жовтня 1989 р.) відбувся давно назрілий розкол. З УСРП виділилася Угорська соціалістична партія (УСП), яка заявила про свій перехід на соціал-демократичні засади. Це означало кінець комунізму в Угорській Народній Республіці, яка з кінця жовтня стала називатися Угорською Республікою.

Вибори на багатопартійній основі 29 березня 1990 р. ознаменувалися нищівною поразкою лівих сил і перемогою Угорського демократичного форуму (УДФ), лідер якого історик И. Анталл очолив новий коаліційний уряд. Президентом країни парламент обрав представника Союзу вільних демократів письменника Арпада Гьонца, який залишався на цій посаді до липня 2000 р. Відновлення парламентської демократії відкрило перед Угорщиною шлях до демократичної правової держави європейського типу.

На шляху до ринкової економіки й західної демократії

Після політичної трансформації та соціально-економічних перетворень на зламі 80— 90-х років зусилля уряду Й. Анталл а були спрямовані на створення громадянського суспільства, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки та входження країни до Євросоюзу й НАТО. У 1991 р. з роздержавлення об'єктів торгівлі, підприємств громадського харчування та сфери послуг розпочато процес приватизації, який на другому етапі охопив великі й середні підприємства. На початку 1992 р. у приватному секторі вже було задіяно близько 20 % працездатного населення й вироблялася третина всієї промислової продукції та чверть ВНП. Негативними явищами періоду реструктуризації та переходу до ринку були безробіття — 1 млн. чоловік (1990) і спад промислового й сільськогосподарського виробництва відповідно на 35 і 30 %, що зумовлювалося переорієнтацією угорської економіки зі Сходу на Захід.

На початку 1991 р. була запроваджена чотирирічна програма економічного розвитку країни, що передбачала зниження до мінімуму інфляції шляхом збалансування попиту і пропозиції, лібералізації експорту й імпорту, стимулювання підприємницької ініціативи, активної приватизації державних підприємств. Важливого значення у процесі оздоровлення економіки країни надавалося залученню іноземних інвестицій, угоди про захист яких були підписані з 17 країнами. У 1993 р. в економіку країни було вкладено 4 млрд. дол. іноземних інвестицій. Якщо в 1991 р. значна частина доходу країни від експорту (4,1 млрд.) йшла на обслуговування зовнішнього боргу, який становив 21 млрд. доларів, то наприкінці 1992 р. валютні запаси країни досягли 5 млрд. дол. Урядові Й. Анталла вдалося досягти домовленості з кредиторами про відстрочку оплати зовнішніх боргів. У 1994 р. 220 приватних компаній, на яких працювало 700 тис. чоловік, виробляли майже 60 % ВНП Угорщини. Завдяки такій політиці Угорська Республіка досить швидко зуміла налагодити випуск конкурентоспроможної продукції, майже 70 % експорту якої знаходило ринок збуту в країнах Заходу. Водночас перерозподіл суспільної власності, особливо реституція, внаслідок якої з обороту були виведені великі земельні ділянки, викликав невдоволення сільського населення. Не всі попередні власники, що отримали землю, поспішали її обробляти, а земельне питання набуло особливої гостроти. Станом на 1993 р. лише 16 % колишніх пайовиків заявили про своє бажання створити одноосібні господарства. Решта повернулися до старих кооперативів або створили нові. Невдоволення викликав перехід частини власності до рук іноземців.

На парламентських виборах у травні 1994 р. перемогла УСП, яка в коаліції з Ліберальним союзом вільних демократів (ЛСВД) сформувала новий уряд. Його очолив лідер соціалістів Дьюла Хорн, який не бачив альтернативи курсові на розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Угорщині. Розпочата в 1995 р. нова програма стабілізації економіки сприяла приведенню у відповідність до критеріїв Євросоюзу співвідношення дефіцитів державного бюджету, поточного платіжного балансу й ВВП. Прийнято урядову програму правової гармонізації законодавства Угорщини з правовими нормами Євросоюзу. У 1995 р. прийнято 15 нових законів, у тому числі про патентний захист винаходів, про охорону довкілля, митний і валютний кодекси, що відповідали правовим нормам ЄС. У програмі правотворчості особлива увага приділяється захистові прав людини, а також живої і неживої природи. Налагоджено нормальні політичні, дипломатичні й економічні зв'язки з Україною. Соціал-ліберальний уряд дав зелене світло частковій приватизації великих енергетичних підприємств і телефонних компаній (Угорського Телекому, Антена Хунгарія), Угорського товариства мінеральних мастил, п'яти регіональних товариств з газопостачання тощо.

Курс на інтеграцію до європейських структур і НАТО, проведення економічних і соціальних реформ продовжив уряд В. Орбана, який репрезентував правоцентристську партію молодих демократів Угорщини (ФІДЕС), що перемогла на парламентських виборах 1998 р. Пріоритетне місце в діяльності цього кабінету відводилося подоланню економічних відмінностей східних і західних областей країни. Річ у тім, що парадний фасад капіталізму споруджувався виключно в угорській столиці Будапешті, де наприкінці 1990-х років мешкало 20 % десятимільйонного населення країни, вироблялося 40 % ВВП й акумулювалося до 70 % усіх іноземних інвестицій. Тому рівень життя мешканця столиці суттєво відрізнявся від умов життя мешканця провінції, де більшу частину населення становили робітники шахт і металургійних комбінатів, дрібні фермери й безробітні. Економічному відродженню східних регіонів сприяли запроваджені урядом В. Орбана на десятирічний термін податкові пільги для іноземних фірм і компаній, які інвестують сюди кошти, а також будівництво сучасної автомагістралі від Будапешта до східного кордону. Цей напрям політики угорського уряду підтримали США, які відкрили у східних регіонах Угорщини три бізнес-офіси, з метою налагодження контактів між місцевими і американськими підприємствами.

На порозі XXI ст.

На рубежі нового тисячоліття макроекономічні показники Угорщини були вражаючими: стабільні 5 % приросту ВВП щорічно (1996—1999). Упродовж 90-х років в економіку країни вкладено 20 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій, що в перерахунку на душу населення більше, ніж у будь-якій східноєвропейській країні. Найбільш виразним свідченням економічних успіхів Угорщини слід вважати той факт, що 70 відсотків її експорту йшло до країн Євросоюзу, а дві третини ВВП створювалось приватним сектором. Проте залишається ще чимало проблем, що потребують свого вирішення.

Особливої гостроти набула, зокрема, демографічна проблема — щорічно населення Угорщини зменшується на 40— 50 тис.