КАНАДА

План

1. Економіка та політика в перші післявоєнні роки

2. Канада в 50—60-тІ роки

3. Квебекська проблема 70-ті роки. Діяльність ліберального уряду П'єра Трюдо

4. Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції, реформи консервативного уряду Брайана Малруні

5. Нова спроба врегулювання квебекськоі проблеми

6. Вибори 1993 р. Повернення лібералів до влади

7. Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна

8. Економічний розвиток Канади у 90-ті роки XX — на початку XXI ст.

9. Сучасна Канада

10. Українці в Канаді. Канадсько-українські стосунки

11. Література

Канада - федеративна держава. До її складу входять десять провінцій та дві території. Член британської Співдружності, формально глава держави - королева Великобританії, представлена генерал-губернатором, який призначається нею за рекомендацією прем'єр-міністра Канади. Законодавчу владу здійснює парламент, що складається з палати громад і сенату. Виконавча влада - уряд на чолі з прем'єр-міністром. Канада, таким чином, є конституційною монархією.

Економіка та політика в перші післявоєнні роки

У продовж Другої світової війни, в якій Канада брала участь на боці антигітлерівської коаліції, національний дохід країни виріс у два рази. Канада вийшла на третє місце у промисловому виробництві Західного світу. Зростав вивіз канадських капіталів до Латинської Америки та США. Індекс промислового виробництва у 1953 р. збільшився майже у два з половиною рази порівняно з довоєнним періодом.

Найвпливовішими партіями Канади в повоєнний час були Ліберальна і Прогресивно-консервативна. Обидві, не відмовляючи державі в регулювальній функції, обстоювали принципи вільного підприємництва. Організаційні принципи обох партій — суто американського типу (відсутність фіксованого партійного членства, не збираються членські внески). До 1948 р. країною правили ліберали на чолі з У. Л. Маккензі Кінтом. Не всі обіцянки, дані партією у 1945 p., були виконані. Проте пенсії значно збільшилися, а в промисловості було взято курс на збільшення видобутку корисних копалин, попит на які, особливо в сусідніх Сполучених Штатах Америки, зростав.

Водночас ліберали трималися курсу на зміцнення незалежності країни, хоча варто зауважити, що залежність Канади від Великої Британії була суто номінальною. У 1947 р. було запроваджене канадське громадянство. У 1949 р. Англія втратила право вносити зміни до конституції країни. Острів Ньюфаундленд був приєднаний до Канади.

Зовнішня політика країни не виходила за рамки зовнішньополітичного курсу західних країн. У лютому 1947 р. США і Канада підписали угоду про військове співробітництво. Продовжувала функціонувати створена під час війни Об'єднана рада оборони США і Канади. 1949 р. Канада стала членом НАТО.

Канада в 50—60-тІ роки

У 50—60-ті роки Канада остаточно утвердилася в групі високорозвинутих країн світу. За продуктивністю праці, розмірами національного доходу, обсягом промислової продукції на душу населення вона міцно зайняла друге місце у світі. Упродовж 50-х років виробництво промислової продукції у країні збільшилося на 56,6 %. У 60-х роках валовий національний продукт виріс на 61 %. Швидкими темпами розвивалася добувна промисловість. Канада посідає одне з перших місць у світі з видобутку нікелю, азбесту, уранової та залізної руди, цинку, золота, платини, срібла, міді, свинцю, виробництва алюмінію, газетного паперу, деревини. Активно розвивалися такі галузі промисловості, як нафтохімія, електроніка та авіабудування.

Індустріалізація сільського господарства вела до скорочення кількості зайнятих у галузі, водночас Канада стала другим після США експортером зерна на світовому ринку.

На парламентських виборах 1957 р. ліберали поступилися місцем консерваторам. Уряд Д. Дифенбейкера знизив податки, удосконалив систему соціального забезпечення, надавав допомогу фермерам тощо. З метою зменшення безробіття, було виділено 1 млрд. дол. на розширення громадських робіт. Однак девальвація канадського долара на початку 60-х років, економічний спад сприяли поверненню у квітні 1963 р. до влади лібералів. Уряд Лестора Пірсона особливу увагу приділив поліпшенню соціального становища трудящих.

Певне місце в суспільному житті Канади 50—60-х років займала страйкова боротьба робітників, очолюваних Канадським робітничим конгресом (КРК). Як правило, вимоги мали економічний характер.

У 50—60-ті роки Канада зміцнювала "особливе партнерство" зі США. У 1950 р. була підписана канадо - американська угода про принципи економічного співробітництва, в 1951 — про координацію цивільної оборони, у 1951 — 1954 pp. — про будівництво в Канаді трьох ліній радарного попередження. У 1950—1953 pp. під прапором ООН канадські солдати (8 тис. чоловік) брали участь у відсічі агресії Корейської Народ недемократичної республіки проти Південної Кореї. За умов наростання конфронтації між Сходом і Заходом і загрози воєнного конфлікту Канада в 1958 р. уклала зі США угоду про створення Об'єднаного командування протиповітряної оборони Північноамериканського континенту (НОРАД)

Квебекська проблема

Серйозною політичною проблемою Канади є відносини між двома найбільшими національними групами: англо-канадською (44 % всього населення, 1981) і франко-канадською (27 %). Основна маса франкомовного населення мешкає у Квебеку (84 % всього 6,5-мільйонного населення провінції). Неабияке значення має також конфесійна приналежність: англо-канадці — протестанти, а франко-канадці — католики. Розкол за національною та релігійною ознаками вносить серйозний дисонанс у суспільно-політичне життя країни. Квебекська проблема має не тільки національно-релігійний, а й, насамперед, соціально-економічний характер. Підтвердженням цьому є більш високий життєвий рівень англо-канадського населення, значне переважання англо-канадців над франко-канадцями стосовно обіймання престижних та високооплачуваних посад. У 70-х роках частка франко-канадці в економічній еліті країни становила лише 8,4 %, у той час як англо-канадців — 86,2 %. Щоб зупинити наростання сепаратизму у Квебеку, канадські уряди в 60—70-х роках здійснили низку заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Зокрема, 1968 р. федеральна влада здійснила значні капіталовкладення в економіку Квебеку. У 70-х роках з федеральної скарбниці Квебек отримував на ті чи інші потреби близько 1 млрд. дол. на рік. Тоді ж у провінції була створена мережа професійно-технічних закладів і зроблена спроба вирішити мовну проблему (згадаємо, що англо-канадці і франко-канадці не є корінними жителями Канади, ті й інші емігрували свого часу з Європи). Прийнятий 7 вересня 1969 р. "Закон про офіційні мови" проголошував, що "англійська та французька мови є офіційними мовами Канади і в плані користування ними мають рівні статус і права ". Однак, відповідно до урядового пояснення, виявилося, що термін "офіційний" має значення лише в розумінні визнання французької мови "як засобу комунікації, а не як вираження якогось національного чи культурного начала ". Закон передбачав виконання державної служби мовою, якій віддають перевагу самі громадяни. Він був частковою поступкою франко-канадцям, певною мірою підвищував статус французької мови, маючи на меті зміцнення канадської федерації. Проте покінчити з кве-бекським сепаратизмом федеральній владі не вдалося. Створена у 1968 р. сепаратистами Квебекська партія відкрито взяла курс на відокремлення Квебеку від Канади. Вона здобула чимало прихильників і в 70—80-х роках постійно формувала уряд франкомовної провінції.

70-ті роки. Діяльність ліберального уряду П'єра Трюдо

У 70-ті роки за таким важливим показником, як валовий національний продукт, Канада вийшла на шосте місце у світі. У 1974—1975 pp. Канаду, так само як і інші західні високорозвинуті країни, спіткала економічна криза. Друга половина 70-х років була періодом тривалого і затяжного виходу з неї. Уряд П'єра Елліота Трю-до (1968—1979), який проголосив метою своєї діяльності створення "справедливого суспільства", змушений був вдатися до непопулярних заходів: обмежив надання допомоги безробітним, сподіваючись знизити рівень безробіття, ужор-сточив імміграцію. Держава посилила регулювання економіки. Водночас уряд Трюдо прагнув обмежити експансію іноземного капіталу до Канади. Реагуючи на терористичні акти з боку квебекських сепаратистів, зокрема членів організації "Фронт звільнення Квебеку", уряд у 1970 р. увів війська до франко-канадської провінції, що відповідало ідеї ліберала Трюдо: "одна країна — одна нація".

У зовнішній політиці Канади 70-х років простежуються кроки, спрямовані на посилення самостійності зовнішньополітичного курсу, що проявилося у зміцненні стосунків з країнами Західної Європи, із соціалістичними країнами та країнами "третього світу". Канада активно підтримувала політику розрядки першої половини 70-х років, брала участь у роботі Наради з безпеки та співробітництва в Європі.

Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції, реформи консервативного уряду Брайана Малруні

На парламентських виборах 1979 р. ліберали зазнали поразки. Новий уряд сформував лідер консерваторів Джозеф Кларк. Однак економічна криза, що вибухнула 1980 p., спричинила повернення лібералів до влади. У березні 1980 р. Трюдо знову сформував уряд, який багато уваги приділив економічній політиці та зміцненню єдності країни через конституційну реформу.

Акт про Канаду, прийнятий 1982 p., містить Хартію прав і свобод, судові гарантії, статтю про офіційні мови, розділ, присвячений правам корінних народів і Конституційному Актові 1867 р. Оформлений як доповнення до Акта про британську Північну Америку 1867 p., він завершив тривалий період становлення канадської незалежності. Ці документи склали Основний закон Канади — конституцію. Дія законодавчих повноважень Великої Британії щодо Канади повністю припинилася. Проте англійська королева й надалі залишалася главою держави, в провінціях її представляли генерал-губернатор Канади і лейтенант-губернатори. Канада і далі залишалась у Співдружності націй.

У 1984 р. лібералів змінили консерватори на