Економічна криза 1980—1982 pp. супроводжувалася розгортанням страйкової боротьби. Особливо значними були страйки у Квебеку, що мали не тільки економічний, а й національний характер.

З 1983 р. розпочалося економічне піднесення, що характеризувалося високими темпами розвитку виробництва (у 1984 р. приріст продукції становив 6,3 %). І хоча у другій половині 80-х років темпи зростання виробництва зменшилися, в цілому вони залишалися досить високими (4,2 % у 1988 p.). Його стимулами були великий споживчий попит та посилення приватних інвестицій у різних сферах економіки. Закономірним наслідком цього процесу стала поява нових робочих місць, зниження рівня безробіття.

Значною мірою економічні успіхи забезпечило й те, що уряд Малруні вдався до політики приватизації державної власності. У 1986 р. було продано дві державні корпорації, у 1987 р. — сім. Темпи цього процесу зростали. У наступні роки десятки державних компаній стали приватними, що сприяло поліпшенню економічної кон'юнктури.

Водночас уряд Малруні серією спеціальних договорів започаткував реалізацію планів економічної інтеграції зі США, яка де-факто давно формувалася через систему "особливого партнерства". 4 жовтня 1987 р. прем'єр-міністр повідомив про досягнення принципової угоди з основних положень канадсько-американської зони вільної торгівлі. Було знято останні бар'єри, що перешкоджали вільному переливу капіталу, торгівлі та обміну послугами. Американо-канадська угода 1988 р. про вільну торгівлю, що набула чинності на початку 1989 р., змушувала канадський бізнес до конкуренції з американськими компаніями, які часто виявлялися більш ефективними. Важливим урядовим заходом, спрямованим на підтримку національного капіталу в умовах вільної торгівлі, стала започаткована в 1987 р. податкова реформа. її метою було створення конкурентоспроможних, порівняно з американськими, умов оподаткування, щоб запобігти відпливу капіталів з Канади, а також стимулів для внутрішнього економічного зростання. Двостороння канадсько-американська угода стала основою укладеного наприкінці 1993 р. Договору про вільну торгівлю між Мексикою, США та Канадою (НАФТА), що набув чинності з 1 січня 1994 р.

Нова спроба врегулювання квебекськоі проблеми

Найважливішим завданням своєї внутрішньої політики уряд Малруні вважав зміцнення канадської федерації шляхом умиротворення Квебеку. Наслідком такої політики було підписання у травні 1987 р. на зустрічі з прем'єрами десяти канадських провінцій у Міч-Лейку угоди про приєднання Квебеку до конституції 1982 p., що означало завершення конституційної реформи. Одним із її наслідків було розширення прав провінцій. Зокрема, запроваджувалося право вето при зміні положень конституції, що стосувалося, насамперед, питань мови, культури та імміграції. Провінції дістали можливість брати участь у призначенні членів Верховного суду та сенаторів, що раніше було виключно прерогативою Оттави.

Угода визнавала Квебек як "особливе суспільство", передбачала деякі пільги для провінції у сфері фінансів та автономії. Проте виявилося, що угоду 1987 р. реалізувати непросто. Перші кроки у цьому напрямі призвели до загострення міжнаціональних конфліктів. Англомовна провінція Онтаріо відмовилася надавати муніципальні послуги французькою мовою, а Квебек протестував проти міграції у провінцію осіб, які не розмовляли французькою. Знову розгорнулися дискусії про майбутнє канадської нації з Квебеком у складі Канади. До того ж спроба ратифікувати угоду в парламенті у 1990 p. провалилася. Англо-канадці відреклися від неї, вважаючи, що протягом 25 років Квебеку й так було зроблено надто багато поступок з боку федерального уряду і провінція фактично домоглася особливого статусу. Проте самі квебекці вважали, що цього не досить. Боротьба між Оттавою і Квебеком щодо поділу повноважень та фінансів розгорілася з новою силою. Квебекська партія, яка з 1990 р. перебувала в опозиції, почала вимагати негайного проведення референдуму про незалежність Квебеку. Квебекці знову підняли проблему "особливого суспільства", вимагали надання провінції більшої автономії в питаннях мови та культури, імміграції, а також контролю над федеральними програмами розвитку і фінансування професійного навчання.

Вибори 1993 р. Повернення лібералів до влади

Спад в економіці, що розпочався у квітні 1990 p., збігся із загостренням внутріполітичної ситуації (виступ індійського племені моухок, яке відстоює свій суверенітет, загострення суперечностей між англо- та франко-канадцями). Погіршення економічної кон'юнктури змусило уряд Малруні вдатися до непопулярних заходів. Зменшувалися статті федерального бюджету, спрямовані на фінансування охорони здоров'я і вищої освіти, реформувалася система страхування з безробіття, суть якої звелася до урізування федеральних витрат на допомогу безробітним. Наслідком цих заходів було падіння популярності консерваторів та їхнього лідера. Торі змушені були маневрувати. У червні 1993 р. прем'єр-міністром стала Кім Кемпбелл, перша жінка-прем'єр в історії Канади.

Ліберали на чолі з Жаном Кретьєном, скориставшись складним становищем торі, розробили програму виведення країни з економічного застою. Запропонована ними програма вирішення економічних і соціальних проблем здобула підтримку широких верств населення. На виборах, що відбулися 25 жовтня 1993 p., канадці проголосували проти високого рівня безробіття, економічного спаду, непомірного дефіциту бюджету, неспроможності консерваторів примирити дві мовні громади — англофонів та франкофон і в — і тим самим зміцнити федерацію. Консерватори зазнали нищівної поразки. Із 152 мандатів, які вони мали в палаті громад, залишилося лише два. Ліберальна партія на чолі з Жаном Кретьєном здобула блискучу перемогу — 178 місць із 295. 59-річний лідер лібералів став двадцятим прем'єр-міністром Канади. Однак завойовані квебекськими сепаратистами (Квебекський блок) 54 мандати свідчили про наростання загрози для єдності канадської федерації. Вибори 1993 р. відобразили, таким чином, і відцентрові тенденції.

Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна

На парламентських виборах 1997 р. впевнену перемогу знову здобули ліберали, що свідчило про підтримку виборцями дій уряду Жана Кретьєна в галузі економіки, політики, соціальної сфери у попередні чотири роки. Уряд знову очолив Жан Кретьєн. У лютому 1998 р. було затверджено програму дій у сфері економічної та соціальної політики до 2001 р. її основними постулатами були "стратегія однакових можливостей" і "створення безпечного суспільства". Під першим малося на увазі сприяння розвиткові вищої освіти і наукових досліджень, під другим — удосконалення і поліпшення сфери соціальної політики.

Витрати, передбачені на реалізацію ініціатив уряду в соціально-економічній політиці, згруповані у дві великі програми, наближалися до 80 % федеральних видатків.

Економічний розвиток Канади у 90-ті роки XX — на початку XXI ст.

Характерною ознакою 90-х років став процес приватизації державної власності, що супроводжувався глибокими змінами у канадській економіці. Спад і стагнація початку 90-х років змінилися пожвавленням уже в 1992—1995 рр.* Особливо активним було зростання виробництва у 1997 p., що стало наслідком здешевлення кредиту. Темпи росту ВВП у 1998 р. перевищували 4 %. З 10 % (1995) до 8,5 % (1998) зменшився рівень безробіття.

На економічний розвиток Канади впливали чинники, які повсюдно створювали сприятливий клімат для активізації бізнесу. По-перше, канадська економіка "відкритого типу" зазнавала сильного впливу процесів глобалізації світового господарства. По-друге, канадські фірми після підписання угоди між США і Канадою про вільну торгівлю і приєднання до неї Мексики (1994) дістали ширший доступ на ринки. По-третє, раціонально і вміло використовувався механізм державного регулювання економіки для здійснення структурних перетворень в обробній галузі промисловості і проведенні "політики канадизації". Разом з тим, держава залишалася великим власником у таких галузях, як енергетика, транспорт, зв'язок. Зростав обсяг приватних капіталовкладень. За даними 1996 р. зріс потік іноземних інвестицій. Обсяг вкладень у канадську економіку становив 180 млрд. канадських доларів, причому майже 120 млрд інвестиційних надходжень належали фірмам США. Основна маса національних і зарубіжних капіталів вкладалася в такі галузі, як електроніка, фармацевтична промисловість, нові конструкційні матеріали. Прямі канадські інвестиції за рубежем перевищили 170 млрд. дол. Замикаючи "сімку" за обсягом виробництва ВВП і посідаючи сьоме місце за загальним обсягом витрат на технологічні нововведення, Канада займає четверте місце у світі за такими важливими показниками, як наукоємність виробництва і конкурентоспроможність економіки. Починаючи з 1997 р. знижувався рівень безробіття.

Наприкінці XX ст. у країні зберігався високий рівень приросту ВВП: у 1999 р. він становив 4,5 %, а в 2000 р. — 4,4 %. На початку XXI ст. темпи економічного зростання дещо уповільнились. Однак за прогнозами спеціалістів у 2003 р. приріст ВВП сягатиме 3 %.

Сучасна Канада

Канада — член великої "сімки", високорозвинута індустріально-аграрна країна, значення якої у світовому співтоваристві зростає. Це й зрозуміло. Серед західних країн тільки США випереджають Канаду за обсягом продукції добувної промисловості, проте й вони поступаються своєму північному сусідові за виробництвом та експортом багатьох видів сировини і напівфабрикатів. За рівнем продуктивності суспільної праці і технічної оснащеності виробництва Канада поступається лише США. А в лісозаготівельній, деревообробній і целюлозно-паперовій, азбестовій промисловості, окремих галузях кольорової металургії, будівництві і господарській діяльності в умовах півночі її технологія не має собі рівних у світі.

Для сучасної Канади характерний високий рівень життя населення.