7 травня 1989 р. до місцевих органів влади, явно сфальсифіковані владними структурами. Ніхто не вірив, що 98,85 % всіх голосів були подані за єдині списки Національного фронту НДР. Групи інакодумців стали об'єднуватися в широкий рух — "Новий форум", якому влада відмовила в реєстрації під приводом антиконституційності. У відповідь німці масово почали "голосувати ногами", тобто втікати до ФРН. Цьому сприяло відкриття угорсько-австрійського кордону. У керівництві СЄПН виникли гострі незгоди з приводу ситуації, що склалася. Унаслідок цього Е. Хонеккер, який наполягав на рішучих діях проти антитоталітарного демократичного руху, J 8 жовтня 1989 р. був усунений з посад Генерального секретаря та голови Державної Ради. Новим лідером країни став
Егон Кренц. Партійне та державне керівництво НДР розраховувало, що давно апробована перестановка кадрів усередині партійно-державної номенклатури дасть можливість усе залишити на своїх місцях. Однак перша рокіровка не спрацювала. 4 листопада відбулася грандіозна півмільйонна маніфестація в Берліні. її учасники вимагали політичних прав і свобод, різко засуджували керівництво. 7—8 листопада в повному складі пішли у відставку уряд і Політбюро ЦК СЄПН. Ніщо вже не могло зупинити наростання анти-тоталітарної демократичної революції. У багатьох містах НДР проводилися масові маніфестації та мітинги антито-талітарного характеру. І влада почала відступати. У ніч з 9 на 10 листопада було відкрито кордон з ФРН, упала Берлінська стіна. Стали відомими злочини та корупція верхівки, діяльність репресивного органу "штазі", який здійснював нагляд та контроль буквально за кожною дорослою людиною. 6 мільйонів чоловік були занесені в досьє "штазі". Однією з форм протесту проти антинародної політики партії був масовий вихід із СЄПН. Якщо в січні 1989 р. вона налічувала 2,3 млн. членів, то на кінець року — вдвічі менше. 13 листопада уряд очолив Г. Модров. З грудня новий склад Політбюро на чолі з Е. Кренцом пішов у відставку. Сама СЄПН під тиском реформаторів спішно перефарбовувалася, перейменувалася спочатку в СЄПН-ПДС, а потім у ПДС (Партія демократичного соціалізму) і заявила про кардинальні зміни у своїй платформі. Тепер вона будуватиме демократичний соціалізм, який тоді широко популяризувався горбачовським керівництвом в СРСР і був нічим іншим, як спробою врятувати режим, закамуфлювати його демократичними гаслами.
Однак ситуація об'єктивно спростувала ці спроби. Виник цілий ряд нових опозиційних партій та рухів. Крім "Нового форуму" уже на початку 1990 р. широкого впливу набули "Демократичний прорив", "Ініціатива за мирні права людини", "Об'єднані ліві" та ін. Усі вони ставили своєю метою усунення від влади СЄПН-ПДС, заперечували соціалістичний шлях розвитку, активно виступали за відновлення державної єдності Німеччини. Специфіка антитоталітарної демократичної революції в НДР полягала в тому, що вирішення проблеми ліквідації тоталітарного комуністичного режиму здійснювалося через реалізацію ідеї об'єднання Німеччини.
Література
1. Ахтамазян А. А. Германия на пороге XXI века // Мир и Россия на пороге XXI века. Москва, 2001.
2. Гуревич А. "Новые социал-демократы" и Герхард Шредер // Столичные новости. 1998. 22—29 сент.
3. Джерольд Р. Німеччина — життя після "Вашої Вічності" // Час. 1998. 22-28 січ.
4. Миллер С, Поттхоф X. Краткая история СДПГ. 1848-1990. Киев, 2000.
5. Объединенная Германия: десять лет. Москва, 2001.
6. Погорлецкий А. И. Экономика и экономическая политика Германии в XX веке. СПб., 2001.
7. Ференбах О. Крах и возрождение Германии. Взгляд на европейскую историю XX в. Москва, 2001.
8. Филатов А. М. СССР и ГДР: год 1953-й // Вопросы истории. 2000. № 7.
9. Черняев А. С. М. С. Горбачев и германский вопрос // Новая и новейшая история. 2000. № 2.