У другій половині 70-х років, унаслідок економічних труднощів, Швеція здійснювала політику "затягування пасків", що супроводжувалася девальвацією крони, підвищенням податків, ліквідацією відрахувань підприємців на

соціальні потреби. І хоча ціни на внутрішньому ринку виросли, соціальні завоювання, хай і не повною мірою, були збережені. Ці непопулярні заходи здійснив уряд Турбйорна Фельдина, сформований парламентською більшістю після виборів 19 вересня 1976 р. До його складу увійшли представники трьох буржуазних партій: Партії центру, Поміркованої коаліційної партії та Народної партії. Соціал-демократична партія Швеції, яка незмінно перебувала при владі з 1932 p., перейшла в опозицію. Відставка соціал-демократів була зумовлена, в першу чергу, економічними труднощами та неможливістю здійснити обіцяні народові соціальні реформи. Новому урядові вдалося виправити перекоси в економічній і соціальній сферах, стабілізувати ситуацію в економіці.

У 1982 р. до влади знову повернулися соціал-демократи. Крісло прем'єр-міністра зайняв Улоф Пальме.

У зовнішній політиці Швеція підтримувала курс на ослаблення міжнародної напруженості. У 1972 р. вона підписала угоду з Європейським економічним співтовариством про створення "зони вільної торгівлі промисловими товарами".

У Фінляндії, незважаючи на збільшення притоку енерго-спровинних ресурсів з СРСР (у 1974 р. Фінляндія почала отримувати від цього сусіда природний газ), також відбувалося сповільнення темпів економічного розвитку. Особливо болісним було скорочення виробництва в головній галузі фінської економіки — деревообробній промисловості, де падіння з 1975 р. становило 24 %. У 1976—1977 pp. фінська економіка переживала фазу депресії. її активність багато в чому залежала від радянських замовлень, особливо в галузі суднобудування. Таким чином, стагнація "народного господарства" СРСР, що проявилася ще в 70-ті роки, не могла не позначитися на економіці Фінляндії, орієнтованій на радянський ринок.

У 70-ті роки Фінляндія, як позаблокова країна, перебувала в центрі міжнародного життя. 1 серпня 1975 р. в Хельсінкі було підписано Заключний акт з безпеки та співробітництва в Європі, а столиця Суомі (так фіни називають свою країну) перетворилася на один із центрів діалогу "Схід — Захід".

Серед країн Північної Європи в найкращому становищі в 70-х роках була Норвегія. За величиною валового національного доходу на душу населення вона посідала третє місце в

Європі (після Швейцарії та Швеції). Стабілізуючу роль для Норвегії мав видобуток нафти з дна Північного моря. У 1975 р. Норвегія увійшла до числа країн — нафтових експортерів. Економічний спад 70-х років, що, як відомо, був пов'язаний, насамперед, з енергетичною кризою, Норвегію зачепив мало. В усіх країнах Північної Європи, як і раніше, спостерігався прогрес у сфері поглиблення демократії, розширення свобод і прав особи.

Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. "Шведський соціалізм"

На початку 80-х років усі країни Північної Європи переживали кризу, спад виробництва, застій. Загальним явищем стали банкрутства. Атому заходи "жорсткої економії" застосовувались повсюдно. Проте вже з 1983 р. економічне піднесення охопило всі країни регіону.

Країни Північної Європи характеризувалися високопродуктивною соціальною економікою і адекватно високим життєвим рівнем, а також не менш високим рівнем розвитку демократії. І це попри далеко не ідеальні кліматичні умови та бідність природних ресурсів. У чому ж причини цього феномена? Найбільш яскраво це видно на прикладі Швеції. Основний чинник успіху — це розумне використання елементів ринкової економіки. Головне, вважають шведи, дозволити ринковим силам вільно виробляти матеріальні блага та цінності, а державі якомога рівномірніше розподіляти багатство, створене за умов приватної власності. Суть "шведської моделі" — поєднання динамічного ринку з досягненням соціальних цілей. Ця теза, що дістала назву "функціонального соціалізму", сформувалася ще на початку 30-х років. Смисл її простий: щоб було що розподіляти, треба раціонально використати найбільш ефективний шлях до створення національного багатства. Головні ознаки цього шляху — приватна власність та вільна ринкова економіка. Звичайно, у Швеції, як і в інших демократичних країнах, є

різні форми власності, однак приватна займає панівне становище і становить 90 % усього національного багатства. І про це не слід забувати, аналізуючи причини успіху так званого "шведського соціалізму".

У Швеції не прийнято керувати. У 14 міністерствах Швеції 2000 експертів, завдання яких полягає у тому, щоб вивчати стан справ і давати рекомендації економіці, фінансам, торгівлі тощо. їм допомагають організації типу "Експериментальна група для вивчення економіки" та ін. Свої міркування вони надсилають усім заінтересованим організаціям для детального розгляду. Одна з важливих особливостей цих досліджень — прагнення зберегти творчу ініціативу за певного втручання держави в економіку. Як бачимо, організація економічного життя країни поставлена на солідну наукову основу.

Стабільність економіки базується на трьох китах:

· прогнозування економічної рівноваги на найближчу перспективу (тенденції у сфері зайнятості, темпи росту інфляції і стан зовнішнього та внутрішнього платіжних балансів);

· контроль за капіталовкладеннями, їх цілями та обсягами;

· розподіл ресурсів серед населення, вирівнювання можливостей кожної людини.

Шведи, дотримуючись універсальних загальнолюдських законів, порушення яких — дорога у глухий кут, зуміли створити суспільство благополуччя. Рівень життя у Швеції — один з найвищих у світі. За цим показником Швеція посідає шосте місце у світі, а за рівномірністю розподілу доходів усередині країни — перше. Союз фермерів з лихвою забезпечує всіма необхідними продуктами країну. Держава через комуни покриває квартплату, якщо вона надто обтяжує бюджет шведської сім'ї, на кожну дитину до 16 років виплачується близько 5000 крон на рік, а тим, хто має лише одного з батьків, — ще більше. Кожен член суспільства має високий юридичний, соціальний і побутовий захист. З іншого боку, швед не ремствує на високі податки. Допомогти ближньому, тому, кому не повезло, стало загальноприйнятим правилом. Високий гуманізм — прекрасна нагорода за багаторічне формування національного менталітету. До страйків шведи, як і інші північно європейці, вдаються лише у крайніх випадках.

У Швеції досить поширені кооперативи, в яких панує дух свободи і демократії. Щоб стати членом кооперативу, не обов'язково в ньому працювати. У будь-якому з 1800 супермаркетів можна зробити внесок у касу, щоб стати співвласником і членом кооперативу, причому, за схемою: один член — один голос. Самі ж супермаркети мають власне виробництво, серйозно конкурують з компаніями, збивають ціни і працюють за принципом: заробляти не за рахунок інших, а один для одного.

Неабияку роль у "шведській моделі" відіграють також риси скандинавського менталітету, такі як висока працездатність, акуратність, пунктуальність, доброзичливість, вимогливість людини до себе, спокійність та небагатослівність, господарська впевненість у собі тощо.

Слід зазначити також, що на рахунок так званого шведського соціалізму існує чимало навмисних інсинуацій та помилкових суджень. Проте далеко не всі, хто захоплюється "шведським соціалізмом", згодні рівнятися на шведський, а точніше скандинавський, менталітет у ставленні до праці, до ближнього, виконання громадських обов'язків.

У зовнішньополітичному плані Північна Європа останнім часом зробила цілий ряд рішучих кроків у бік європейської економічної та політичної інтеграції. Запорука цьому — високий рівень економічного розвитку та зрілість демократичного життя в суспільних стосунках. З 1 січня 1995 р. Швеція та Фінляндія стали повноправними членами Євросоюзу. Що ж до Норвегії, то референдум з питань вступу до Євросоюзу не набрав тут потрібної кількості голосів. У цьому теж своєрідна перемога демократичного волевиявлення норвезького народу.

Економічний розвиток у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

На початку 90-х років в усіх країнах Північної Європи спостерігався спад виробництва, зумовлений станом господарської кон'юнктури на європейському та світовому ринках. Однак, починаючи від 1993—1994 pp., уже всюди стала помітною тенденція до економічного піднесення.

У Швеції в 1991—1992 pp. промислове виробництво скоротилося майже на 10 %. Проте вже з 1993 р. починається подолання кризових явищ. Головним чинником зростання був експорт, а також заходи соціал-демократичного уряду в 1997 p., спрямовані на скорочення безробіття. У 1998 р. ВВП збільшився майже на 3 %.

Зростання внутрішнього споживання та експорту сприяли нарощуванню виробництва у Данії. У 1998 р. випуск промислової продукції збільшився на 2,5 %. Основною соціальною проблемою залишався високий рівень безробіття.

Економічна депресія початку 90-х років найбільш згубно вплинула на економічне життя Фінляндії. Крім звичайних циклічних факторів, відчутних збитків господарству країни завдали відміна клірингу в торгівлі з СРСР та зниження попиту на західних ринках. Як наслідок — ВВП у 1991 р. зменшився на 7,1 %, промислове виробництво — на 8,8 %, капіталовкладення — на 23,1 %. Проте уже з 1993 р. почалося піднесення виробництва. Експорт товарів і послуг збільшився на 16,7 %, а в 1994 р. — на