Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





План

Німецьке "економічне диво". Політичний розвиток 1955—1968 pp.

План

1. Німецьке "економічне диво"

2. Становлення комуністичного тоталітаризму в Східній Німеччині. Повстання 7 червня 1953 р.

3. Політичний розвиток ФРН у 1949-1955 pp.

4. Соціально-політична та економічна ситуація у другій половині 50-х — першій половині 60-х років

5. Перехід ФРН до системи державного регулювання

6. Політичний розвиток 1955—1968 pp.

7. Література

Німецьке "економічне диво"

Період 50-х років характеризувався суцільними успіхами в економіці, що відомі під назвою "німецьке економічне диво". Причин цьому було чимало. Назвемо основні з них: а) виробництво відроджувалося на новій технічній основі; б) розвивалися новітні галузі, такі як електроніка, нафтохімія й ін.; в) раціонально використовувалися допомога за "планом Маршалла" (2,7 млрд. дол., з них 0,5 млрд. як подарунок), кошти з державного бюджету, що виділялися для інвестування економіки, самофінансування підприємств; г) відсутність військових витрат, 10 млн. переселенців із Центральної та Східної Європи як резерв дешевої робочої сили, подолання господарських диспропорцій розподілу; д) місткий внутрішній ринок і дешевизна робочої сили, що зумовили приплив іноземних капіталів. Однак попри всі згадані причини, головним було створення оптимальних умов для вільного розвитку економічної демократії, тобто необхідних умов для розбудови ринкової економіки. У такій обстановці чудово працювала "теорія соціального ринкового господарства" — вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Завдяки "диву" країна змогла кожну третю марку бюджету спрямувати в соціальні фонди. Кредитна, валютна, податкова політика використовувалися для попередження криз.

Для німецької економіки 50-х років характерні високі і стійкі темпи зростання. Вартість виробленої у 1956 р. продукції була вдвічі більшою, аніж у 1936 р. Частка Німеччини у світовому виробництві 1955 р. сягала 10 %, в експорті — 7,3 %. Розвиток економіки спонукав збільшення зарплати та цілковиту зайнятість. Німецькі політики, оцінюючи ситуацію у ФРН, були недалекі від істини: за умов приватної власності була досягнута гармонія класів. З 1947 р. по 1967 р. — жодного страйку. Більше того, німецькі "брудні" підприємства, будівництво, комунальне господарство всмоктували робочу силу з Югославії, Туреччини, Італії та інших країн — так званих "гастарбайтерів", що склали 85 % усіх зайнятих на "чорних роботах".

Становлення комуністичного тоталітаризму в Східній Німеччині. Повстання 17 червня 1953 р.

Демонтаж фашизму на території Східної Німеччини в 1945—1949 pp. здійснювався так, що на місці політичних, економічних та ідеологічних структур правого тоталітаризму постали структури лівого тоталітаризму. На це були націлені соціально-економічні та політичні перетворення в радянській зоні окупації: аграрна реформа, спрямована на ліквідацію товарності сільського господарства з наступною соціалізацією, зміцнення монопольної ролі СЄПН, позбавлення власності воєнних злочинців. А відтак широка націоналізація основних знарядь та засобів виробництва завершила становлення засад комуністичного тоталітаризму. Однак несумісність насадженої системи з інтересами населення дуже скоро дала про себе знати. Спроби партійно-державного керівництва посадити німців на жорсткий мінімум матеріального життя через підвищення норм виробітку та зниження розцінок призвели до першого масового антитоталітарного виступу у Східній Європі.

17 червня 1953 р. на центральні вулиці Берліна вийшло 100 тис. чоловік. В інших 350 містах НДР в антиурядових виступах брали участь близько 400 тис. чоловік. Демонстранти рвали та спалювали партбілети, штурмували парткоми та будинки держбезпеки, звільняли з тюрем політв'язнів. Тисячі селян вийшли із нав'язаних їм кооперативів. Учасники виступу висунули політичні вимоги: відставка генсека СЄПН В. Ульбріхта, його уряду, проведення вільних загальної німецьких виборів, виведення радянських військ. Комуністична влада розгубилася. Здавалося, прийшов кінець тоталітарному режимові у Східній Німеччині. Однак того ж дня проти повсталих було кинуто радянські танки. Радянські війська відкрили вогонь по маніфестантах. За даними німецьких істориків, загинули сотні людей, хоча в офіційних повідомленнях називалася цифра 25. За судовими вироками розстріляно 20 осіб, 10 тис. кинуто за грати. У багатьох містах на підприємства введено радянські війська. Жорстоку розправу радянський режим учинив над своїми солдатами, які відмовилися стріляти в людей. Після придушення повстання був розстріляний 41 військовослужбовець (23 — у Берліні, 18 — поблизу Магдебурга). Відпрацьований у Берліні метод придушення антисоціалістичних акцій населення пізніше не раз застосовувався у країнах ЦПСЄ

Політичний розвиток ФРН у 1949-1955 pp.

У внутрішній та зовнішній політиці уряд К. Аденауера спрямував свої зусилля на зміцнення економічної могутності та вирішення проблеми консенсусу німецького суспільства, об'єднання Німеччини, інтеграцію ФРН у західну демократію, примирення з Францією. Для цього склалися досить сприятливі умови. Західні країни убачали в ФРН надійного союзника в боротьбі з міжнародною експансією комунізму. У спільних діях Заходу та ФРН не слід шукати виключно антикомуністичні прагнення. Вирішувалися проблеми всередині демократичного світу, відбувалося становлення європейської інтеграції та рівноправних союзницьких стосунків, унаслідок чого Західна Німеччина стала невід'ємним компонентом Західної Європи. У цьому плані слід розглядати створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (1951) та ідею європейської армії, висунуту французьким прем'єр-міністром Плевеном (1950). Щоб реалізувати такі програми, необхідно було зняти з Німеччини всі обмеження, пов'язані з її поразкою у війні, Ялтинською та Потсдамською угодами, урівийти її в правах з усіма суверенними країнами. З цією метою західні держави 26 травня 1952 р. підписали з ФРН Загальний договір, що відміняв окупаційний статут. Однак ідея європейської армії була заблокована французьким парламентом (30 серпня 1954 p.). Проте Паризькі угоди від 23 жовтня 1954 р. розчистили шлях для переозброєння Західної Німеччини. 8 травня 1955 р. ФРН увійшла до складу НАТО. 490-тисячна західнонімецька армія — бундесвер — стала ядром конвенційних збройних сил Північноатлантичного блоку. До 1999 р. західнонімецькі солдати ніде і ніколи не брали участі у воєнних діях. На відміну від ФРН, збройні сили НДР (Національна народна армія) брали участь у військових акціях (Чехословаччина, 1968 р.). У переозброєнні ФРН були зацікавлені Західна Європа та США. Як зазначав у своїх мемуарах тодішній міністр закордонних справ Великої Британії А. І ден, Радянський Союз "стояв у Європі майже в повній силі і "за цих умов відсутність німецької армії... являла собою критичну слабкість ".

Усі проекти об'єднання Німеччини, усі дипломатичні потуги навколо підписання основ мирного договору були на той час позбавлені реального змісту. Хоча один момент вартий того, щоб звернути на нього увагу. Радянський план 1952 р. передбачав об'єднання через загальнонімецькі вибори з наступною нейтралізацією Німеччини і "створення незалежної миролюбної держави". Що під цим розумілося, здогадатися не важко. Висунутий Заходом зустрічний план (план їдена) містив положення, відповідно до якого умови виборів у Німеччині мала визначити комісія ООН. Радянський Союз побачив у цьому загрозу відновлення капіталізму в НДР. Спір між Сходом і Заходом щодо німецької проблеми знову зайшов у глухий кут. Бо яку ж Німеччину пропонував Радянський Союз, і чи міг на цю пропозицію пристати Захід? У цьому зв'язку слід пам'ятати одне: зовнішня політика СРСР диктувалася змістом внутрішнього характеру тоталітарної комуністичної держави.

Усі надії Заходу, особливо ФРН, на те що після смерті Сталіна ситуація зміниться, виявилися марними. Однак лідери ФРН розуміли, що позитивне вирішення німецької проблеми лежить у площині згоди між Заходом і Сходом, а тому великого значення надавали поліпшенню стосунків з СРСР: у вересні 1955 p., під час перебування К. Аденауера в Москві, були встановлені радянсько-західнонімецькі дипломатичні відносини.

Соціально-політична та економічна ситуація у другій половині 50-х — першій половині 60-х років

У період економічного піднесення гострих соціальних виступів у ФРН не відбувалося. СДПН обстоювала вигідні колективні договори, вела антикомуністичну пропаганду, наполягала на відновленні кордонів 1937 р. КПН після судового процесу над нею в Карлсруе (1954—1956) була заборонена. Приводом стали заклики комуністів до насильного повалення існуючої влади, а точніше, ліквідації парламентської республіки та демократії. Щоб зменшити активність крайніх лівих, неадекватну підтримці їх нечисленним електоратом, у виборчий закон була внесена поправка (1953), згідно з якою партія, що не набрала 5 % голосів на виборах, не може бути представлена в бундестазі.

Наприкінці 50-х років ситуація в ФРН характеризувалася загальним економічним піднесенням, динамізмом і стабільністю. Якщо в 1951—1955 pp. середньорічний приріст промислової продукції становив 12,3 %, то в 1961—1965 pp. — 5,4 %, хоча загальний щорічний приріст у натуральному обсязі був вищим. Маючи потужну економіку, ФРН увійшла до "Спільного ринку" (1958), де її частка складала 44 % усього виробництва ЄЕС. Вона займала друге місце у світі за обсягом експорту та валюти золотих запасів, а вивіз капіталу з 1955 по 1967 р. збільшився у 30 разів. Серед основних причин процвітання слід назвати інтенсифікацію праці (з 1956 по 1962 р. виробіток на працюючого зріс на 70 %), високу заробітну плату, активну соціальну політику (збільшення пенсій, виплати на дітей), трансформацію капіталізму (народні акції, розпорошення власності). Усе це зміцнювало в людей віру в реформи і сприяло соціальному


Сторінки: 1 2