Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





консенсусу, мирові між працею і капіталом. Високий рівень життя та соціальна захищеність людей, створювані в умовах ринкового суспільства, виявилися найкращими засобами проти зусиль крайніх лівих. "Комунізм, — говорив Л. Ерхард, — це доля бідних та голодних. Ситий німець комунізму не захоче". Проте це зовсім не означало, що в ФРН не було проблем. їх відсутність не стимулює суспільство до пошуків та активності в соціальному полі. Проблеми — невід'ємні супутники суспільного буття. Пошук рецептів їх розв'язання — чи не найважливіше завдання суспільства в цілому.

Перехід ФРН до системи державного регулювання

У 1966 p., вперше за післявоєнний час, у країні виявилася криза надвиробництва, її першим симптомом стала поява безробітних (500 тис). Уряд вдався до підвищення непрямих податків, квартплати, інтенсифікував політику кредитування і збільшив обсяг замовлень.

Держава почала формулювати цілі економічної політики — короткотермінові кон'юнктурні та довгострокові структурні. Для досягнення перших держава підвищувала прибутковий податок, маніпулювала амортизаційними списаннями. У 1967 р. відповідно до закону про стабілізацію було створено кон'юнктурний фонд. Уряд дістав право підвищувати прибуткові податки на 10 %. Ці засоби призначалися для стабілізації економіки.

Довготермінові структурні цілі передбачали сприяння створенню новітніх перспективних галузей, які зрештою змінили саме обличчя економіки, зайняли в ній провідне місце.

Політичний розвиток 1955—1968 pp.

Період 50—60-х років позначений становленням і зміцненням парламентської демократії на заході Німеччини, активним входженням ФРН у систему демократичного Заходу і прохолодними відносинами зі Сходом. Особливо напруженими були стосунки між обома німецькими державами. Узята на озброєння навесні 1955 р. доктрина Хальштейна почала застосовуватися проти держав, що налагоджували зв'язки з НДР. Так, у 1957 р. ФРН розірвала дипломатичні стосунки з Югославією, у 1963 р. — з Кубою.

Проте політичне життя ФРН, як епіцентру напруженості європейської та світової політики, формувалося не тільки внутрішніми чинниками. За умов сповільнення економічних темпів розвитку в Німеччині та поступового повороту світу до визнання ідеї мирного співіснування в міжнародному житті відбувалося фізичне та моральне зношування комбінації ХДС/ХСС/ВДП. Це проявилося, зокрема, в фінансових корупціях, вимогах генералів бундесверу оснастити армію ядерною зброєю. У 1963 р. пішов у відставку К. Аденауер. Його політику продовжував Л. Ерхард. Однак блискучий економіст Ерхард виявився досить посереднім політиком. Новий канцлер не збагнув необхідності трансформувати німецьку політику відповідно до вимог часу. У німецькому суспільстві дедалі активніше відбувалася поляризація політичних сил. Саме в цей період виникла неонацистська партія А. Таддена — Національно-демократична партія (НДП), яка відбивала погляди крайніх правих. Наприкінці 60-х років на фронті боротьби з парламентською демократією з'являються і "нові ліві". Група Баадера-Майнхоф, так звана "Фракція Червоної Армії" (РАФ), проголосивши (1970) нещадний терор правовій державі, убачала у ньому засіб формування нової людини і побудови за допомогою вибухівки й автомата "справедливого суспільства". Протягом трьох років (1968—1971) РАФ здійснила 555 акцій (серед них убивства чиновників, підприємців, військових, поліцейських).

У 1966 р. від коаліції відійшла ВДП. Тоді ж до влади прийшов уряд "великої коаліції" (ХДС/ХСС/СДПН) на чолі з К. Кізінгером. На відміну від попереднього, в його політиці поєднувалися старе і нове. У 1968 р. було прийняте "надзвичайне законодавство", відповідно до якого за певної ситуації можна було відмінити конституційні гарантії, розпустити парламент, застосувати бундесвер. Чи означало це відхід від демократії? Навпаки, зростання загрози з боку крайніх лівих і крайніх правих змушувало правову державу шукати шляхи самозахисту. Становище "фронтової держави" цілком виправдовувало таку поведінку, хоча як у самій ФРН так і у світі в цілому "надзвичайне законодавство" було сприйняте неоднозначно. З іншого боку, правлячі кола ФРН визнали доцільним відмовитися від доктрини Хальштейна, було відновлено дипломатичні стосунки з Югославією та Румунією. Всі ці моменти свідчили про активні пошуки нового як у внутрішній, так і в зовнішній політиці країни.

Література

1. Ахтамазян А. А. Германия на пороге XXI века // Мир и Россия на пороге XXI века. Москва, 2001.

2. Гуревич А. "Новые социал-демократы" и Герхард Шредер // Столичные новости. 1998. 22—29 сент.

3. Джерольд Р. Німеччина — життя після "Вашої Вічності" // Час. 1998. 22-28 січ.

4. Миллер С, Поттхоф X. Краткая история СДПГ. 1848-1990. Киев, 2000.

5. Объединенная Германия: десять лет. Москва, 2001.

6. Погорлецкий А. И. Экономика и экономическая политика Германии в XX веке. СПб., 2001.

7. Ференбах О. Крах и возрождение Германии. Взгляд на европейскую историю XX в. Москва, 2001.

8. Филатов А. М. СССР и ГДР: год 1953-й // Вопросы истории. 2000. № 7.

9. Черняев А. С. М. С. Горбачев и германский вопрос // Новая и новейшая история. 2000. № 2.


Сторінки: 1 2