Встановивши контроль над економікою та державним управлінням, знехтувавши програмою, якою вона на певний час спокусила своїх союзників, компартія тепер ослабляла й розколювала їх з метою остаточної ліквідації противників тоталітаризму. Цьому сприяло й бідування основної маси люм-пенізованого населення. Щоденна норма чорного хліба становила 300 грамів на одну людину. Близько 6 тис. підприємств не працювали. Посилення державного контролю за такої ситуації виглядало в очах обивателя переконливо.

У серпні 1947 р. уряд провів дискримінаційну грошову реформу, згідно з якою 20 тис. старих лей обмінювалися на один новий. Кожен робітник міг обміняти 3 млн. лей, селянин — 5 млн. лей (на всіх членів сім'ї), а промисловцям і торговцям дозволялося обмінювати суму, рівну двомісячній зарплаті робітників і службовців. Унаслідок цього величезні суми були заблоковані в банках або анульовані, а точніше конфісковані державою. Із 49 трлн лей, що перебували в обігу, було обмінено 28 трлн. Грошова реформа виявилася згубною для ринкової економіки і, насамперед, — фінансової системи. Вона була розрахована на підрив підприємництва у країні.

Обмеживши демократичні принципи в економічній галузі, комуністи знехтували демократичними принципами і в політичній сфері. У листопаді 1947 р. останні представники

НЛП були виведені зі складу законодавчого корпусу. Комуністи очолили міністерство закордонних справ, фінансів, промисловості й торгівлі. 24 грудня, в переддень Різдвяних свят, до їх рук перейшло військове міністерство. ЗО грудня прем'єр-міністр П. Гроза та лідер КПР Г. Георгіу-Деж під час аудієнції в короля змусили його підписати акт про зречення. Того ж дня парламент проголосив Румунію Народною республікою.

У лютому 1948 p., після ґрунтовної чистки, КПР поглинула залишки СДП. Утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Прийнята у квітні 1948 р. конституція законодавчо закріпила диктатуру пролетаріату. Упродовж наступних років компартія Румунії дедалі більше втрачала ознаки політичного руху й зрощувалася з державою, уособлюючи вже не "частину народу", а адміністративну силу, одну з найбільш ортодоксальних у Європі.

Найбільш відчутним і болісним заходом у процесі насадження тоталітаризму було прийняття контрольованим комуністами парламентом (11 червня 1948 р.) закону про націоналізацію промислових підприємств, шахт, банків тощо. Водночас ініційовано "вигнання" іноземного капіталу з країни. Ті ж процеси адміністрування торкнулися й села. У середині 1949 р. РРП розпочала його кооперування. Перетворення на селі зводились до формування трьох форм сільгосппідприємств: державних сільських господарств, державних МТС і с ільгосп кооперативі в. Позиція щодо селянства, сформульована як "зближення з бідняком, тісний союз із середняком і безкомпромісна боротьба з куркульством", вступала в суперечність з основними стратегічними завданнями перетворення села, пов'язаними з переходом до інтенсивного машинного землеробства і великого сільськогосподарського виробництва. Оголосивши неактуальним перехід землі в суспільну власність, РРП водночас успадкувала радянський досвід. Активно популяризуючи його, вона здійснювала, таким чином, політику введення нових форм кріпацтва. Заборонялися продаж, купівля і оренда землі. Репресивна політика щодо заможних селян виявлялась не лише в їх експропріації, а й неможливості в подальшому влитися у "нове колгоспне життя" (відповідно до статуту колективних господарств куркулі до них не приймалися). Відтак, наприкінці 1940-х років шляхом одержавлення приватної

власності було створено економічну базу тоталітаризму. Боротьба румунських комуністів за демократію завершилася знищенням останньої й поворотом країни на шлях комуністичної диктатури.

Література

1. Бывшие "хозяева" Восточной Европы. Москва, 1995.

2. Гостюк Л/., Григоришин С. Румунія: десять років реформ // Політика і час. 2001. №2.

3. История стран Центральной и Юго-Восточной Европы 20-го века / Под ред. А. В. Фадеева. Москва, 1997.

4. Краткая история Румынии: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.