Новий уряд продовжив реформаторський курс. Він розробив програму "Стратегія для Польщі до 2000 р.". За його ініціативою в червні 1996 р. сейм прийняв десять законопроектів, спрямованих на децентралізацію влади й управління. Водночас тривав процес приватизації й закриття нерентабельних підприємств. У країні з'явився середній клас, до якого можна віднести 15 % населення (близько 6 млн чоловік) з середньомісячним доходом від 800 до 1600 доларів на сім'ю з чотирьох чоловік. На середину 1996 р. середня зарплата була еквівалентною 335 доларам США. Та все ж, попри очевидні успіхи, життєвий рівень населення залишався утричі нижчим, ніж у середньостатистичного західноєвропейця.

Невдоволення опозиції викликали прийняття сеймом у жовтні 1996 р. революційного для католицької Польщі закону про легалізацію абортів, проти якого активно виступав костьол, а також низка положень нової конституції, винесеної навесні 1997 р. на всенародний референдум. На підтримку схваленого парламентом тексту Основного закону висловилось близько 53 % поляків, які брали участь у голосуванні. Нова Конституція набула чинності з 1 вересня 1997 р. Вона гарантує громадянські й економічні свободи, містить принцип відділення церкви від держави. Дещо обмежуються повноваження президента, для подолання вето якого відтепер потрібно 3/5, а не 2/3 голосів депутатів сейму. Економічна система Польщі характеризується в Конституції як соціально-ринкова, заснована на свободі підприємництва, приватної власності, а також солідарності, діалозі й співробітництві соціальних партнерів.

На парламентських виборах 21 вересня 1997 р. переміг лравоцентристський блок "Акція виборча "Солідарність" (ABC), який об'єднав близько 40 партій і рухів консервативно-ліберального й християнського напряму. Він здобув 33,8 % голосів виборців, 202 (із 460) місця у сеймі і 51 (зі 100) в сенаті. Коаліційний уряд очолив автор економічної програми "Солідарності", професор хімії Єжі Бузек. Одним із його заступників і міністром фінансів знову став Л. Бальцерович, лідер Унії свободи. Зусилля уряду були спрямовані на завершення приватизації й демонополізації енергетики, освіти і телекомунікації, реструктуризації важкої промисловості, на всебічну підтримку малого і середнього бізнесу, підготовку країни до вступу до Євросоюзу. Уряд Є. Бузека започаткував чотири важливі інституційні реформи — територіального самоврядування, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, а також освіти, проте не зумів утримати економічної динаміки і втратив громадську підтримку вже на половині каденції

На шляху до Європейського Союзу

Поступальні економічні перетворення другої половини 90-х років, політична стабільність і зміцнення міжнародних позицій країни стали основними передумовами нової перемоги О. Квасьневського на президентських виборах у жовтні 2000 р. Уже в першому турі він здобув переконливу перевагу, діставши 56 % голосів виборців. Зовсім по-іншому розвивалися події напередодні й під час чергових парламентських виборів. У середині 2001 р. Польща переживала найважчий період системно-економічної трансформації з часу повалення комуністичної системи в 1989 р. Безробіття в країні сягнуло 18 % (в деяких найбідніших регіонах — 40 %), а темпи економічного розвитку не перевищували 1 %. Низькі ціни на світових ринках призвели до радикального зменшення зайнятості у вугільній галузі та чорній металургії. Під ще більшим тиском опинилося сільське господарство країни, де прогнозувалося зменшення зайнятості майже наполовину.

На загальних виборах, що відбулися 23 вересня 2001 p., перемогу здобули польські соціал-демократи, об'єднані в Союз лівої демократії (СЛД) під керівництвом Л. Міллера (46 %). Решту голосів поділили між собою "Громадянська платформа", "Унія праці", Польська селянська партія, а також "Права та солідарність" і популістська "Самооборона", які вперше домоглися успіху на парламентських виборах. Праві партії — "Солідарність" і Союз свободи — зазнали нищівної поразки й вибули з парламентського блоку. Новий польський уряд очолив Л. Міллер, підтриманий лівоцентристською коаліцією. Таким чином, у Польщі склалася унікальна політична ситуація, коли в руках одного політичного напряму вперше з 1989 р. зосередились усі гілки влади: президентська, законодавча й виконавча.

Уряд Л. Міллера, портфелі в якому отримали переважно професіонали, насамперед відмовився від політики штучного збільшення грошової маси заради передвиборних обіцянок. 1 хоча йому не вдалося повною мірою подолати наслідки економічної кризи (у 2002 р. ВВП країни зріс лише на 1 %), політика цього кабінету полягала в тому, щоб протриматися до моменту інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Вступ країни до ЄС має стати не лише однією із найважливіших подій у більш як тисячолітній історії держави, а й відкриє нові можливості для відчутного прискорення економічного розвитку. Співпраця з фондами, що сприятимуть структурним реформам і самому входженню країни до Євросоюзу, дасть можливість Польщі досягти протягом життя одного покоління середнього європейського рівня. Виходячи з цього, завершення переговорів про вступ до ЄС було одним із основних завдань уряду. З огляду на графік, що передбачав черговий тур розширення Євросоюзу на 2004 p., переговори відбувалися у прискореному темпі. Необхідно також прийняти низку законів, які б "підтягли'' польське законодавство до норм ЄС, а згодом запровадити нові законодавчі норми. Численні нові правила, зокрема, стосовно важливої для здоров'я людини охорони довкілля, пов'язані зі значними витратами. А тому в польському суспільстві точилися стихійні дискусії щодо можливих плюсів і мінусів від входження до ЄС. Загалом уряд Л. Міллера представляв однозначно проінтеграційну позицію.

Нова зовнішня політика

Посткомуністична Польща радикально трансформувала свою зовнішню політику, спрямувавши її головний вектор на Захід, що пояснювалося як політичними, так і економічними мотивами. Важливу роль в успішному здійсненні економічних реформ відіграв стабілізаційний фонд у розмірі 1 млрд доларів, наданий Польщі Міжнародним валютним фондом у 1990 р. Принципово важливе значення для безпеки країни мав договір з ФРН, укладений в листопаді 1990 p., який підтвердив непорушність існуючих між двома країнами кордонів. У вересні 1993 р. з території Польщі були виведені російські війська. Наприкінці 1991 р. Польща увійшла до Ради Європи і Ради північноатлантичного співробітництва. У 1992 р. країна стала асоційованим членом ЄС, у 1994 р. приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру". З березня 1999 р. Польська Республіка — повноправний член НАТО. Польща — активний прихильник нового регіоналізму. Вона активно співпрацює з країнами — учасницями "Вишеградсь-кої четвірки", Центральноєвропейської ініціативи, у рамках міжнародної асоціації "Карпатський Єврорегіон" та ін.

По висхідній лінії розвиваються українсько-польські стосунки. Польша була першою країною світу, яка 2 грудня 1991 р. визнала незалежність України. У травні 1992 р. обидві країни уклали широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво. Географічна, культурна й історична близькість двох народів надають відносинам між Україною і Польщею характеру стратегічного партнерства. Міцну базу для розвитку стабільних взаємовідносин між нашими державами заклав постійний політичний діалог на вищому рівні. Активно розвивалася економічна співпраця: у 2001 р. товарообмін між Україною і Польщею становив понад 1 млрд. 200 млн. доларів. Польща заінтересована у добудові та експлуатації нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ, завдяки якому каспійську нафту можна буде доставляти на нафтопереробні заводи Центральної та Західної Європи.

Література

1. Бухарин Н И., Синицина И. С, Чудакова Н. А. Польша: десять лет по пути реформ // Новая и новейшая история. 2000. № 4.

2. Краткая история Польши: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1993.

3. Майорова О. Н Роль и место Польши в современной Европе (дискуссии в польском обществе) // Славяноведение. 1999. № 3.

4. Макар Ю. І. Українці в Польщі: кількість і сучасне становище //Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Київ, 1999. Вип. 8.

5. Медведев Р. А. Незнакомый Андропов. Кризис в Польше 1980—1981 гг. // Новая и новейшая история. 1999. № 2.

6. Медведев Р. А. Время Путина? Россия на рубеже веков. Москва; Харьков, 2002.

7. Новак Л. Что происходит в Польше? // Интеллектуальный форум. 2001. № 5.