Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Передумови тоталітаризму в країнах ЦПСЄ

Передумови тоталітаризму в країнах східної європи. Соціально-економічні та політичні перетворення у другій половині 40-х років, їх наслідки.

План

1. Передумови тоталітаризму в країнах ЦПСЄ

2. Соціально-економічні та політичні перетворення у другій половині 40-х років, їх наслідки

3. Дві тенденції у країнах ЦПСЄ в повоєнний час. Сутність народної демократії

4. Література

Передумови тоталітаризму в країнах ЦПСЄ

Перемога над фашизмом не принесла країнам ЦПСЄ ані свободи, ані демократії, як це мало місце на Заході Європи. Натомість, одні — визволені, а інші, окуповані Червоною Армією, незабаром опинилися в лещатах системи, яка з 1917 р. демагогією і насильством утверджувала себе на 1/6 земної кулі. Історія трагедії країн Східної Європи після Другої світової війни ще чекає своїх дослідників.

Якими ж були передумови цього неординарного післявоєнного процесу?

По-перше, країни ЦПСЄ внаслідок розгрому фашистської Німеччини та її союзників на східному фронті були окуповані (Румунія, Угорщина, Болгарія) або визволені (Польща, Чехословаччина, Югославія) військами Червоної Армії. Свою воєнну перемогу радянське керівництво розглядало як тріумф соціалістичного ладу і мало на меті закріпити її шляхом поширення соціалізму радянського типу як подальшого вияву переможної ходи світової комуністичної революції. Тим більше, що до 1947 р. на території всіх цих країн перебували війська Червоної Армії. А тому твердження представників демократичної історіографії щодо ключової ролі СРСР у комунізації країн ЦПСЄ спростувати дуже і дуже непросто.

По-друге, курс на комунізацію країн ЦПСЄ всебічно підтримували місцеві компартії, лідери яких колишні активні діячі Комінтерну (Г. Димитров, Б. Берут, В. Пік, М. Ракоші, К. Готвальд та ін.), що прибули в обозі Червоної

Армії, вбачали у цьому можливість приходу до влади у своїх країнах. Компартії, що брали активну участь у русі Опору, шукали підтримки в частини люмпену, яка сподівалася, що з ліквідацією колишніх порядків і державних структур зуміє задовольнити свої розподільчі амбіції.

По-третє, місцева буржуазія здебільшого була ослаблена або заплямована колабораціонізмом, а тому завадити соціалізації не змогла.

По-четверте, жорсткий, неприкритий тиск з боку Радянського Союзу доповнювався ейфорією післявоєнного часу, в якій переплелися надія на краще майбутнє, байдужість, втома, породжені війною. Як наслідок цього, усталені суспільні й морально-етичні цінності та орієнтири у свідомості значної частини громадян виявилися деформованими.

Без урахування цих обставин неможливо збагнути перебіг подій у країнах народної демократії в повоєнний період.

Соціально-економічні та політичні перетворення у другій половині 40-х років, їх наслідки

Післявоєнні перетворення у країнах ЦПСЄ радянська історіографія розглядала раніше як революції, що в більшості країн у своєму розвитку пройшли два етапи: народно-демократичний та соціалістичний. Якщо з твердженням про етапи можна погодитися, то говорити про революції в марксистській трактовці доводиться зі знаком мінус, хоча в перетвореннях 1944/1945—1947/1948 pp. мали місце як позитивні, так і негативні моменти. Позитивним, безперечно, був післявоєнний процес формування широкого спектра політичних партій, що свідчило про наявність демократичних тенденцій у суспільному розвиткові країн ЦПСЄ. Водночас відбувалося становлення в одних (Румунія, Болгарія) та відновлення в інших (Чехословаччина, Польща, НДР) парламентської системи. У Румунії, Болгарії, Угорщині та Югославії ліквідовано монархії. Прогресивним явищем також слід вважати аграрну реформу.

Водночас її крайня зарадикалізованість не могла не викликати сумнівів. По суті, реформа в такій формі була спрямована проти розвитку ринкової економіки на селі: маса власників дрібних і найдрібніших селянських господарств, на думку комуністів, мала переконатися в необхідності колективізації. Позитивним моментом був злам фашистського державного апарату в Румунії, Угорщині, Болгарії, а також відновлення національної незалежності Польщі, Чехословаччини, Югославії та Албанії.

Водночас здійснювалися й інші перетворення, що об'єктивно вели до насадження тоталітарної системи комуністичного типу (лівототалітарної системи) у країнах ЦПСЄ. Проведена в кілька етапів тотальна націоналізація банків, шахт, рудників, фабрик, заводів, транспорту, нарешті середніх та дрібних підприємств призвела до присвоєння та монополізації державою власності. Знищення ринкової економіки та економічної свободи спричинило згортання політичної свободи, а відтак — ліквідацію існуючої соціально-класової структури суспільства. Зникали власники і пов'язані з ними категорії населення: великі та середні землевласники, промисловці та підприємці і т. ін. Внаслідок цього одна за одною розпускалися або ліквідовувалися політичні партії — конкуренти комуністів. Відповідно до нової соціально-економічної структури формувалася і зміцнювалася державна влада, що уособлювала, насамперед, нічим не обмежену владу комуністичних партій, їхніх лідерів. Представницька демократія з її вільними виборами повсюдно зникає. Народні фронти, що певний час слугували комуністам декоративним фасадом для імітації демократії та багатопартійності, камуфляжем насадження тоталітаризму і формою контролю партійно-політичної системи, внаслідок посилення монопольної влади компартій перетворилися на суто символічну прикрасу диктатури, а їхні учасники — колишні партнери комуністів — розігнані або ж ліквідовані. Головною опорою партократичної влади стали силові структури, насамперед репресивні органи

Дві тенденції у країнах ЦПСЄ в повоєнний час. Сутність народної демократії

Таким чином, прогресивні можливості, що були закладені перемогою над фашизмом, не були реалізовані через відомі причини, хоча з перших післявоєнних років у країнах ЦПСЄ у питанні вибору шляхів подальшого розвитку виокремилися дві тенденції: демократична і тоталітарна. Боротьба між їхніми прихильниками не була мирною, як це стверджували радянські історики. Ніде до влади комуністи не прийшли мирним, парламентським шляхом. Насильства і репресії скрізь супроводжували становлення системи тоталітаризму. У Чехословаччині — це лютневий комуністичний переворот 1948 р.; в Угорщині — розгром "Угорської спільності" і фізичне усунення керівників най впливовіших партій — опонентів комуністів — Партії дрібних сільських господарів та Соціал-демократичної партії; у Румунії — відкритий терор проти "історичних" партій: Націонал-цараністської та Націонал-ліберальної; в Польщі — кривава війна проти прихильників Миколайчика та крайовиків. І всюди союзником компартій виступав Радянський Союз, НКВС якого не тільки взяв під свій контроль вишкіл репресивних органів країн народної демократії, а й безпосередньо чинив суд і розправу над противниками тоталітаризму в країнах ЦПСЄ.

Поступово склався новий клас, клас партійно-державної бюрократії, так званої номенклатури, який зосередив у своїх руках важелі панування — владу, власність та ідеологію. На вершині владної піраміди нового класу, яка будувалася суворо по вертикалі, стояв партійний вождь, який уособлював силу і могутність номенклатури. Серед низів насаджувався культ мудрого і всезнаючого вождя. З одного боку, непогрішимий вождь мав увіковічнювати систему, а з іншого, — караючи ворогів і навіть своїх, хто через певні причини відступав від генеральної лінії монопартії, дбати про її зміцнення. Культ особи був фактично конкретним відображенням всезагального культу партійної держави. Закономірний факт: культ особи швидко прижився і виріс до гіпертрофічних розмірів у тих країнах, де в попередній історії була відсутня практика демократії (Болгарія, Румунія, Радянський Союз, Китайська Народна Республіка, Північна Корея, Албанія).

Форма політичної організації суспільства, що утвердилася в ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи, дістала назву народної демократії. її в І 944 р. запровадив Сталін на противагу реальній демократії Заходу. Проте в жонглюванні цим терміном він не був першим. У гітлерівців "народний" і "національний" уособлювали особливий тип "демократії" — фашистський, де народ (нація) втілює себе у волі вождя за формулою: один народ, одна держава, один фюрер. Однак термін "народна демократія" має ще глибшу змістову й теоретичну основу. За канонами марксистсько-ленінської доктрини поняття "народ" тотожне поняттю "трудящі". До останніх зараховувалися лише наймані робітники, пролетаризовані селяни, частина інтелігенції, що сприйняла комуністичну ідеологію. Всі інші категорії населення — підприємці, дрібні та середні власники, господарі — селяни, вільнодумна інтелігенція — підлягали експропріації, ліквідації та зникненню з арени життєвого спектра. Лад народної демократії, як бачимо, свідомо і насильно виносив за рамки суспільства цілі соціальні групи населення, тобто народна демократія з самого початку була спрямована на розпалювання класової боротьби, викорінення господаря, знищення ринку та приватної власності, економічної та політичної свободи і побудову в кінцевому підсумку міфічного "світлого майбутнього".

Література

1. Волков В. К. Узловые проблемы новейшей истории стран Центральной и Юго-Восточной Европы. Москва, 2000.

2. Волокипшна Т. В. "Холодная война" и социал-демократия в Восточной Европе. 1944—1948. Москва. 1998.

3. Восточная Европа в документах российских архивов. 1944-1953. Т. I. 1944-1948. Москва; Новосибирск. 1997.

4. Давыдов Ю. П. Возникновение региона ЦВЕ // США: экономика, политика, идеология. 1997. № 4.

5. Демократические революции в Центральной и Восточной Европе: десять лет спустя: "Круглый стол" // Новая и новейшая история. 2000. № 2.

6. Конфликты в послевоенном развитии восточноевропейских стран / Под ред. Ю. В. Новопашина. Москва, 1997.

7. Кривогуз И. М. Крушение "реального социализма" в Европе и судьбы освободившихся народов. Москва, 2001.

8. Лівицький Ы. Відносини Захід—Схід і проблеми поневолених Москвою націй. Мюнхен, 1975.

9. Международный ежегодник "Политика и экономика", 1975-1990. Москва, 1975-1990.

10. Иовопашин Ю. Об антисоветизме и русофобии в послевоенной Восточной Европе: к постановке проблемы // Славяноведение. 1998. № 1.

11. Политический ландшафт стран Восточной Европы. Москва, 1997.

12. Постоловський


Сторінки: 1 2