У другій половині 90-х років в економіці Німеччини спостерігалася тенденція до збільшення кількості дрібних та середніх підприємств. Так, протягом 1998 р. було створено на 112 тис. нових фірм більше, аніж закрито старих, які існують поряд із великими концернами.

Стратегічною метою економічних зусиль федерального уряду залишалася проблема промислового й соціального підтягування розвитку східнонімецьких земель до рівня західнонімецьких. Протягом десяти років з цією метою витрачено 800 млрд. дол. Проте відмінності збереглися й на сьогодні: зарплата на Сході на 20 % нижча, а безробіття у два рази більше. У 2000 р. з федерального бюджету було виділено понад 38 млрд. марок на підтримку розвитку економіки східних земель. Проте навіть у наступні десять років східнонімецька економіка, на думку експертів ФРН, не досягне рівня західнонімецької. Однак уже й сьогодні окремі райони і підприємства на Сході працюють досить ефективно (Дрезден, Потсдам, трикутник Галле—Ляйпціг—Ерфурт).

Водночас німецькі фірми виступають у світі як великі інвестори. Лише в 1997 р. вони інвестували в економіку інших країн 31,5 млрд. марок.

Унаслідок погіршення кон'юнктури на світових ринках, економіка Німеччини на початку XXI ст. опинилася у складному становищі. В багатьох галузях темпи економічного зростання наприкінці 2002 р. наблизилися до нуля. Спостерігався різкий спад податкових надходжень до бюджету. Його дефіцит склав більш як 3 % ВВП.

Одна з головних проблем соціальної галузі — це проблема зайнятості. Наприкінці 1998 р. на 34,3 млн. працюючих приходилося 4,4 млн. непрацюючих. 5,7 млн. осіб працювали неповний робочий день. У 2001 р. кількість останніх зросла до 6,3 млн. У 1999 р. була започаткована непопулярна серед населення пенсійна реформа, яку планується здійснити протягом 30 років. Розмір пенсії зменшиться з 70 % середньорічного доходу до 64, оскільки у пенсійну формулу вводиться демографічна компонента. Разом з тим науково-технічний прогрес вимагав дедалі більших жертв від кожної сім'ї. Статистичні дослідження показують, що в Німеччині батьки щорічно витрачають близько 1,8 млрд. марок на репетиторів для своїх дітей. Однак головне навантаження у соціальній державі несе федеральний бюджет, 1/3 якого, а це 170 млрд. марок, становлять соціальні витрати. Заходи уряду Шрьодера, спрямовані на вихід з ситуації шляхом збільшення податків, викликали невдоволення електорату. Стара модель соціальної ринкової економіки, вважають німецькі економісти, вичерпала себе. Потрібні глибокі реформи в економічному організмі країни, які були б адекватні вимогам сьогоднішнього дня.

Німеччина і світ

Німеччина — важливий чинник міжнародних відносин. Доктрина соціального ринкового господарства, вперше застосована на практиці у ФРН, стала основоположною для Західної Європи в цілому.

Економічний потенціал Німеччини складає четверту частину потенціалу ЄС. Німеччина — могутня індустріальна країна, яка впливає на економічний розвиток не лише Європи, а й усього світу. Вона сьогодні визнаний лідер у виробництві транспортних засобів, електроприладів та машинобудування, прагне завоювати позиції в інтернаціональному наданні послуг (планування та надання консультацій, інтернет - сервіс та інженерні бюро), сприяє прискоренню глобалізації, будучи другою країною у світі за обсягом експорту. Німеччина посідає перше місце в Європі за кількістю витрат на НДДКР та у виробництві наукомісткої продукції.

Німеччина — країна не тільки потужної промисловості, а й розвинутого сільського господарства. У 1996 р. в країні налічувалося 0,7 млн. ферм, на яких зайнято 3 % усього працездатного населення. Площа середньої ферми — 25,6 га. Основою сільського господарства є тваринництво, частка якого у виробництві — 60 %. Один фермер забезпечує 108 споживачів.

Сьогодні постає питання про прийняття Німеччини як постійного члена до Ради Безпеки ООН. Вона — третя після США та Японії держава за обсягом внеску, який сплачує в ООН, — 9,6%. З 1996 р. у Бонні відкрили свої офіси деякі служби ООН (Програма добровольців ООН, Інформаційний центр ООН, секретаріати Договору про мігруючі дикі види тварин та Конвенції про клімат). У Гамбурзі в жовтні 1996 р. розпочав свою роботу Міжнародний морський суд.

Сучасна Німеччина — один із великих освітніх центрів світу. У 2001 р. в її вузах навчалося 175 тис. іноземних студентів. Німецькі приватні фірми посідають перше місце в Європі за обсягом інвестицій у наукові дослідження.

ФРН виступає активним спонсором посткомуністичних перетворень у Східній Європі, здавши, мабуть, назавжди в архів історії плани "лебенсрауму" та "дрангунах Остен". Ця реальність об'єктивно висуває Німеччину, як економічно найпотужнішу країну Європи, на ключову роль у просторі між Ла-Маншем і Уралом. Чи впорається з цим відповідальним завданням молода німецька демократія — питання не такого вже далекого майбутнього.

Література

1. Ахтамазян А. А. Германия на пороге XXI века // Мир и Россия на пороге XXI века. Москва, 2001.

2. Гуревич А. "Новые социал-демократы" и Герхард Шредер // Столичные новости. 1998. 22—29 сент.

3. Джерольд Р. Німеччина — життя після "Вашої Вічності" // Час. 1998. 22-28 січ.

4. Миллер С, Поттхоф X. Краткая история СДПГ. 1848-1990. Киев, 2000.

5. Объединенная Германия: десять лет. Москва, 2001.

6. Погорлецкий А. И. Экономика и экономическая политика Германии в XX веке. СПб., 2001.

7. Ференбах О. Крах и возрождение Германии. Взгляд на европейскую историю XX в. Москва, 2001.

8. Филатов А. М. СССР и ГДР: год 1953-й // Вопросы истории. 2000. № 7.

9. Черняев А. С. М. С. Горбачев и германский вопрос // Новая и новейшая история. 2000. № 2.