Франція повоєнного часу Економічний та політичний розвиток країни

План

1. Тимчасовий режим

2. Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

3. Конституція 1946 р.

4. Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки

5. Політична криза 1947 р.

6. Література

Тимчасовий режим

Франція, яка в 1940 р. зазнала поразки, зрештою опинилася в рядах переможців. Економічне становище визволеної від німецьких окупантів країни було важким. У 1944 р. обсяг промислового виробництва становив лише 44 %, а сільського господарства 60 % довоєнного рівня. В суспільно-політичному житті відбувалося різке полівіння, що виявилося, зокрема, у зростанні чисельності Французької комуністичної партії (ФКП, 800 тис.) та Французької соціалістичної партії (СФІО, 350 тис). Керівництво обох партій навіть вело переговори про створення єдиної партії. Проте справа до цього не дійшла. Соціалістів не влаштовувала диктатура пролетаріату, якої прагнули комуністи. Цього, звісно, не могли допустити й американці. Щоб запобігти можливим несподіваним діям комуністів, вони протягом двох тижнів після визволення Франції роззброїли загони Опору.

Третьою силою в країні була національна буржуазія, яка категорично виступала проти комуністичної диктатури і гуртувалась навколо "рятівника нації" генерала Шарля де Гол-ля, який у 1944 р. очолив тимчасовий уряд. Його програма покарання воєнних злочинців, відновлення республіканської законності, націоналізації ряду галузей промисловості, банків, підвищення життєвого рівня населення збігалася з програмою Національної Ради Опору (НРО) і здобула підтримку більшості.

У зовнішній політиці де Голль обстоював союз зі США, СРСР, Англією. Зокрема, 10 грудня 1944 р. було підписано франко-радянський договір про союз та взаємну допомогу. В цілому ж, у внутрішній та зовнішній політиці уряд де Голля шукав злагоди усіх політичних сил.

Про це свідчила й практична діяльність новоствореного уряду. Державний апарат очищувався від колаборантів, тобто тих, хто співробітничав з окупантами, військові злочинці були покарані: Лаваль розстріляний, Петен довічно ув'язнений. Певні зрушення відбулися у соціально-економічній галузі. Зарплата працюючих підвищилась на 40—50 %, збільшено пенсії. Новим і досить поширеним явищем життя Франції стала націоналізація окремих галузей промисловості. У грудні 1944 р. націоналізовано автомобільні заводи "Рено", машинобудівні заводи компанії "Гном і Рон", кілька автотранспортних компаній. Таким чином, уже наприкінці війни у Франції розпочався процес становлення системи ДМК. Це було викликано не лише тиском лівих, а Й намаганням реалізувати досить поширену в суспільстві думку, що за допомогою держави можна швидше відбудувати економіку. Система державного регулювання відпрацьовувалась не без помилок. Це насамперед надмірне захоплення націоналізацією, адміністративне втручання в економіку тощо.

Наприкінці 1944 р. активізувався процес відновлення характерного для Франції багатопартіиного політичного спектра. У 1944 р. на основі колишньої католицької партії народних демократів виник Народно-республіканський рух (МРП). Соціальну базу МРП складали в основному середня та дрібна буржуазія, селянство, частина робітників. Партія виражала інтереси центристських сил. Інтереси великого капіталу захищала Партія республіканської свободи (ПРЛ), заснована в 1945 р. Тоді ж на базі кількох буржуазних груп руху Опору утворився Демократичний і соціалістичний союз Опору (ЮДСР), що спирався на середню та дрібну буржуазію і чиновництво. У 1946 р. прихильники де Голля сформували Союз деголлівців. Активізували свою діяльність й інші партії.

Серед центристських партій найбільш впливовою у післявоєнний період була МРП. її лідери Ж. Бідо, Ф. де Мантон, М. Шуман у роки окупації брали участь у русі Опору. Однак повоєнну популярність партії принесли реформи, пов'язані з упровадженням системи ДМК

Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

Вибори 21 жовтня 1945 p., як і слід було чекати, відобразили післявоєнне полівіння суспільства. Комуністи та соціалісти здобули 294 мандати з 545 і могли сформувати двопартійний уряд. Проте соціалісти, справедливо підозрюючи комуністів у прагненні до диктатури, наполягли на включенні до складу уряду представників МРП як гаранта демократії. Урядова коаліція з трьох партій проіснувала до травня 1947 р. Новостворений уряд знову очолив де Голль. Під час його формування виник серйозний конфлікт. Комуністи зажадали три важливі міністерські пости: національної оборони, закордонних та внутрішніх справ. Де Голль заявив, що не вважає компартію достатньо "національною і французькою" і не може довірити їй "жоден із трьох важелів, що управляють зовнішньою політикою, тобто її дипломатію, яка її виражає, армію, яка її підтримує, та поліцію, яка її захищає ". Цього разу криза завершилася компромісом. До кабінету увійшли 5 комуністів, 5 соціалістів, 5 членів МРП та 6 голлістів. Проте незабаром виник конфлікт через військові видатки. Де Голль, який прагнув якомога швидше відновити престиж та позиції Франції у світі, що похитнулися після поразки 1940 p., був проти їх скорочення. Урізання на 20 % військового бюджету він розцінив як ущемлення його влади Установчими зборами і 20 січня 1946 р. подав у відставку. Главою уряду став соціаліст Ф. Гуен, а з червня 1946 р. — лідер МРП Ж. Бідо.

В економічній діяльності лівоцентристського коаліційного уряду продовжувалася політика націоналізації. Тиск з боку комуністів, найчисленнішої на той час партії, ейфорія щодо державної власності, бідність народу, розореного війною, сприяли цьому. Серед інших були націоналізовані такі важливі центри фінансово-кредитної діяльності, як Французький та Ліонський кредитні банки. У 1947 р. державний сектор у виробництві становив 26 %. Держава контролювала 35—40 % капіталовкладень. Власники націоналізованого майна (окрім колаборантів) отримували грошову компенсацію. Представники робітників та службовців вводилися до складу правлінь націоналізованих підприємств. Таким чином, у перші післявоєнні роки у Франції швидко здійснювався перехід від індивідуалістично-монополістичного до державно-монополістичного капіталізму.

Система державного регулювання виявилась також у соціальній сфері. Введено 40-годинний робочий тиждень, при досягненні 65-річного віку французький громадянин міг розраховувати на державне пенсійне забезпечення. Запроваджено виплати хворим та інвалідам, а також багатодітним сім'ям. Усе це було поставлено на надійну основу, внаслідок запровадження першої в історії Франції єдиної системи соціального страхування. З цією метою був створений спеціальний державний фонд, куди надходили відрахування з усіх джерел, де створювалася вартість, а також із заробітної плати працюючих.

У сфері зовнішньої політики зусилля уряду були спрямовані на те, щоб змусити світ рахуватися з Францією як великою державою. На той час це було непросто. Почала розпадатися французька колоніальна імперія. У 1946 р. французам довелося залишити Сирію та Ліван. Антиколоніальний рух розгорнувся в Південно-Східній Азії. Виникла Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ). Франція не хотіла змиритися з ходом історичних подій і опинилася в багаторічній смузі колоніальних воєн, які не принесли їй ані слави, ані достатку.

Конституція 1946 р.

Навесні, улітку та восени 1946 р. у Франції розгорнулися гострі дискусії навколо нової конституції. Зокрема, де Голль виступив проти повернення країни до традиційного парламентаризму і пропонував запровадження сильної президентської влади, обмеження ролі парламенту, непідзвітність президента законодавчому органові. Це викликало шквал критики з боку опонентів. Генерала навіть звинувачували у прагненні встановити військову диктатуру. Для лівих, особливо комуністів, які виношували ідею насадження диктатури пролетаріату, плани голлістів були неприйнятними. У грудні 1946 р. конституція набула чинності.

Нова конституція встановлювала сувору підзвітність уряду парламентові, надавала широкі права громадянам: право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту, участь у керівництві державними підприємствами, на страйк у рамках закону. Проголошувалися рівність чоловіків і жінок, населення метрополії і колоній, що мало послужити збереженню колоніальної імперії. Під тиском лівих до конституції було внесено статтю, відповідно до якої будь-яке майно, що набувало характеру монополії, мало стати власністю всього народу. Важливим положенням конституції була заборона ведення завойовницьких воєн. У цілому конституція відображала суспільну ситуацію у Франції в перші післявоєнні роки, концентрувала попередні демократичні надбання Франції і нові досягнення у розвитку демократії західноєвропейських країн післявоєнного періоду. Водночас вона була консенсусним документом тих політичних сил, які сформувалися у роки Опору і шукали "модус вівенді" тактичного порядку, не забуваючи про свої стратегічні цілі. Конституція 1946 р. проіснувала всього 12 років. Досить було змінитися конфігурації політичних сил у французькому суспільстві, з'явитися новим проблемам, що сколихнули Францію через деякий час, як розстановка конституційних аспектів у статтях Основного закону увійшла в суперечність з реаліями часу.

Після нетривалого функціонування однопартійного кабінету соціаліста Л. Блюма, що був сформований після листопадових виборів 1946 р., до влади повернулася та ж сама трипартійна коаліція (комуністи, соціалісти, МРП) на чолі з соціалістом П. Рамадьє. Конституція 1946 р. знаменувала завершення Тимчасового режиму і початок Четвертої республіки у Франції

Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки

У 1948 р. Франція досягла довоєнного рівня виробництва, а в 1958 р. обсяг виробництва зріс у два рази. Основна маса національного капіталу інвестувалася всередині країни, і французький капітал втрачав лихварський характер. Загальною реальністю для Франції стала система ДМК. У Франції вона вирізнялася специфічним характером. Для державного сектора економіки розроблялися обов'язкові до виконання планові