аніж демократичні країни, оскільки в підсумку вона надала всім своїм учасникам, включаючи Сполучені Штати, право голосу в питаннях політичного устрою Східної Європи". І тут головну роль зіграв "третій кошик" — проблема прав людини. Вона підняла, зміцнила і розширила дисидентський рух у соціалістичних країнах, значною мірою надихала горба-човську перебудову, сприяла розвалові комунізму в Європі. Від усіх країн, що підписали Заключний акт, "третій кошик" вимагав забезпечення прав людини, припинення політичних репресій, толерантного ставлення до інакомислячих.
Нарада в Хельсінкі відкривала сприятливі можливості для співробітництва в Європі і світі. Проте тривалий час прийнятий документ не реалізовувався. Для Радянського Союзу та інших соціалістичних країн Європи це означало б здійснити глибоку політичну й економічну реформацію всього суспільства, на що радянське керівництво, зрозуміло, не могло піти. Однак переоцінити чи недооцінити Заключний акт неможливо. Він стимулював посилення боротьби з тоталітаризмом, зростання дисидентського руху у країнах соціалістичного табору. У другій половині 80-х — на початку 90-х років Заключний акт став теоретичною базою формування нової Європи, нового європейського мислення.
Однак у другій половині 70-х років Заключний акт в Хельсінкі не став віхою дальшого поглиблення розрядки в Європі та світі. В цей час відлига почала змінюватися новим похолоданням. Філософія розрядки не була підкріплена структурними зрушеннями. Комуністичний режим у своїй базисній основі, ідеології поведінки не зазнав якихось змін. Причини, що породили повоєнну конфронтацію, не були усунуті. Тоталітарна система у своїй зовнішній політиці живилася пошуком ворогів. Та й Захід не змінив свого попереднього уявлення про Радянський Союз. Ніксон, зазначав Г. Кіссінджер, уявляв собі розрядку у тривалій сутичці. Хоча й був переконаний, що час працює на демократію, оскільки період миру за відсутності експансії посилить відцентрові сили всередині комуністичного світу. Уже в 1975 p., відразу ж після підписання Заключного акта, стало зрозуміло, що його ідеї не будуть утілені в життя. Усі сторони мали намір використовувати принципи акта вузько вибірково. Для Радянського Союзу важливим був лише територіальний статус-кво в Європі, для американців пріоритетним став принцип дотримання прав людини. Заключний акт як цілісний документ, який належало виконувати в повному обсязі, на 10 років фактично був похований. За такої ситуації всі так звані мирні пропозиції знову перетворилися на звичні порожні декларації. Під їх прикриттям розпочався процес похолодання в міжнародних стосунках, розгорталася небачена досі гонка озброєнь, здійснювалися кроки, що прискорювали сповзання світу до ракетно-ядерної катастрофи.
Література
1. Бжезинский 3. Великая шахматная доска: Господство Америки и его геостратегические императивы. Москва, 1999.
2. Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. Київ, 1995.
3. Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 года: В 2 ки. / Пер. с англ. Москва, 2000.
4. Казанцев Б. Новая стратегия НАТО вызывает серьезную озабоченность // Международная жизнь. 1999. № 2.
5. Коршунов С. "Имперское" и национальное в российском сознании // Международная жизнь. 1998. № 6.
6. Киссинджер Г. Дипломатия / Пер. с англ. Москва, 1997.
7. Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки XX ст.). Київ, 2001.
8. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945— 70-ті роки). Київ, 1999.
9. Нариси з історії дипломатії України. Київ, 2001.
10. Носов А/. Гч Рогов С. М., Шмелев И. Я. Россия и Запад после 11 сентября 2001 года // США, Канада: экономика, политика, культура. 2002. № 6.
11. Смирнов П. Я. США и Западная Европа. Борьба за влияние в восточноевропейском пространстве // США: экономика, политика, идеология. 1997. № 6.
12. Сокол Я. Я. Многополярный мир в зеркале теорий международных отношений // США: экономика, политика, идеология. 1998. № 7.
13. Татю Мишель. Треугольник Вашингтон—Москва-Пекин в новой геометрии // Международная жизнь. 1999. № 2.
14. Уткин А. Я. Антитеррористическая коалиция: опыт и уроки // США, Канада: экономика, политика, культура. 2002. № 6.