РЕСПУБЛІКА ХОРВАТІЯ

План

1. Становления держави. Хорвато-сербський конфлікт

2. Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

3. Зовнішня політика

4. Література

Становления держави. Хорвато-сербський конфлікт

Хорватський Сабор 25 червня 1991 р. прийняв декларацію, у якій проголошувалося створення самостійної і суверенної Республіки Хорватії (територія — 56,5 тис. кв. км, населення — 5,4 млн. чол.). Розпочався новий етап в національній історії країни. Становлення суверенної хорватської держави відбувалося за умов кривавої і руйнівної сербсько-хорватської війни, в ході якої Хорватії вдалося зберегти й зміцнити свою незалежність. 8 жовтня 1991 р. набули чинності законодавчі акти про цілковиту самостійність республіки, а в грудні 1991 р. Сабор Хорватії прийняв конституційний закон про права і свободи людини та права національних й етнічних меншин (8 % населення). Відповідно до статей цього закону дві автономні території з центрами в містах Кнін і Гліна, де компактно мешкали серби, здобули особливий правовий статус. Проте нове керівництво сербського національного руху в Хорватії не прийняло автономію. 24 грудня 1991 р. сербські території в Хорватії об'єдналися в Республіку Сербська Крайна і проголосили себе самостійною державою.

До середини січня 1992 р. воєнні дії в Хорватії припинилися. Відповідно до статей перемир'я, під контролем сербів залишилася 1/3 території Хорватії. З метою роз'єднання хорватських військ і збройних формувань сербів лід егідою ООН була створена смуга шириною в три кілометри, куди вводилися миротворчі сили. На цей час близько півмільйона хорватських біженців залишили територію Сербської Крайни й переселилися в Хорватію. Війна і розрив економічних зв'язків завдали величезної шкоди економіці республіки, рівень розвитку якої був одним із найвищих у СФРЮ. Більше того, досконаліша структура господарства, а також високий економічний потенціал давали Хорватії певні переваги над іншими республіками, зокрема сусідньою Словенією. Проте рівень діяльності урядів правлячої партії — Хорватського демократичного союзу — виявився значно нижчим, аніж їх словенських колег. Реформи були призупинені. В ході воєнних дій майже повністю була зруйнована система комунікацій, залізнична мережа. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва становив близько ЗО % від рівня 1989 р. Експорт за ці роки скоротився наполовину. Рівень безробіття зріс до 18 % у 1993 р. Різко зменшилася реальна заробітна плата. На середину 1993 р. середньомісячний темп інфляції сягав 50 %.

Збройний конфлікт із сербами і, як наслідок цього, різке погіршення соціально-економічної ситуації у країні спричинили зростання в суспільній свідомості анти сербських настроїв. Від січня 1992 р. по серпень 1995 р. територія Хорватії фактично була поділена на дві частини — Республіку Хорватія (столиця — м. Загреб) і самопроголошену Республіку Сербська Крайна (столиця — м. Кнін), які перебували у стані відкритого протистояння. Конфронтація супроводжувалася жорстоким насильством, етнічними чистками, унаслідок яких загинули десятки тисяч людей. Усі ці роки обидві частини Хорватії перебували в надзвичайних умовах воєнного часу, а економіка — під жорстким державним контролем.

У цей час Національна рада оборони й безпеки була наділена надзвичайними функціями, й інколи навіть підміняла уряд і парламент. Повноваження президента були дуже широкими. Був запроваджений урядовий контроль над телебаченням, радіо, пресою. Головну роль у громадському житті в ід і гра вал а Хорватська демократична співдружність (ХДС), яка на виборах до палати представників Сабора у серпні 1992 р. здобула 43,7 % голосів. За кандидатів провідної опозиційної партії — Хорватський соціально-ліберальний союз (ХСЛС) — проголосували 17,3 % виборців. Водночас відбулися й перші прямі президентські вибори, перемогу на яких здобув колишній тітовський партизан, генерал Ф. Туджман

(57 % голосів). У країні було встановлено авторитарний націоналістичний режим. Зокрема, чимало вулиць Загреба перейменовано на честь усташських "героїв'1 часів Другої світової війни.

У лютому 1993 р. в країні відбулися вибори до палати жупаній (громад) — верхньої палати Сабора, — а також до місцевих органів влади. Перемогу на виборах здобула правляча ХДС. Новим прем'єром став член ХДС Н. Валентич, прихильник ринкової економіки та економічної лібералізації. Пріоритетними цілями уряду проголошувалися скорочення інфляції та приватизація. У жовтні 1993 р. уряд і Народний банк почали здійснення стабілізаційної програми "шокової терапії". Було "відпущено" ціни на переважну більшість товарів і послуг. Зменшувалися державні витрати на соціальні потреби, скорочувалися дотації нерентабельним підприємствам. Це призвело до зростання цін і збільшення безробіття. За цих умов держава змушена була надавати адресну допомогу непрацездатним і низькооплачуваним верствам населення.

До весни 1994 р. урядові вдалося досягти фінансової стабілізації. Інфляція становила 8 % на рік, темпи скорочення НВП знизилися до 4 %, а виробництва промислової продукції — до 6 % на рік. Проте різко зріс рівень безробіття (у 1994 р. — 19 %, а в 1995 р. — 22 %). Структурні зміни відбувалися повільно через відсутність необхідних коштів. Низькими були темпи приватизації, більшість підприємств залишалися в державній власності й орієнтувалися на випуск військової продукції. Іноземні кредити були, практично, недоступні.

У 1994 р. поліпшилися відносини між Хорватією і Союзною Республікою Югославією, активізувалися контакти між Загребом і Кліпом. Проте досягнуті з великими труднощами домовленості практично залишалися нереалізованими. Незважаючи на важке соціально-економічне становище, політичне керівництво Сербської Крайни не погоджувалося на статус автономії у складі Хорватії й продовжувало плекати надії на утворення "Великої Сербії".

31 березня 1995 р. закінчився строк мандата миротворчих сил ООН, що розділяли хорватів і сербів Крайни. Хорватський уряд відмовився продовжити його, а 1 травня 1995 р.

хорватські війська за наказом президента Ф. Туджмана розгорнули наступ проти Сербської Крайни. Уже наступного дня вони вийшли на кордон з Боснією та Герцеговиною. Західна Славонія увійшла до складу Хорватії. У серпні хорватська армія зайняла м. Кнін, і самопроголошена республіка перестала існувати. "Серби розпочали цю війну, а хорвати надали їй характеру середньовічного звірства", — так охарактеризував роль Хорватії у війні відомий югославський дисидент тітовських часів М. Джилас. Близько 200 тис. сербських біженців, вигнаних із Хорватії, перебралися до Сербії, Боснії та Герцеговини, а також Східної Славонії.

Між тим, 3 жовтня 1995 р. Загреб і Белград досягли домовленості про поетапне повернення Східної Славонії, Бараны і Західного Срема (території, контрольовані сербами) під юрисдикцію Загреба. На перехідний період Східна Славонія переходила під контроль тимчасової адміністрації ООН. Відтак, унаслідок багаторічного збройного хорвато-сербського конфлікту й масової міграції населення на території Хорватії виникла "етнічно чиста" хорватська держава. Наприкінці 1995 р. в ній мешкало лише 4 % нехорватів. З відновленням територіальної цілісності Хорватської держави на перший план виступили внутрішні соціально-економічні проблеми.

Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

За умов внутрішнього миру хорватський президент і правляча ХДС дістали можливість відмовитися від авторитарного стилю управління й розпочати реформи в усіх сферах суспільного життя. У жовтні 1995 р. відбулися вибори до палати представників Сабора. Більше половини депутатських місць (75 із 127) здобули представники ХДС. Новий однопартійний уряд, сформований на базі ХДС, очолив колишній міністр економіки Златко Матеша. У червні 1997 р. відбулися президентські й парламентські вибори, на яких 75-річний Ф. Туджман був переобраний на другий п'ятирічний термін. Зусилля парламенту й виконавчої влади спрямовано на стабілізацію економічного розвитку, зокрема ліквідацію зовнішнього боргу країни, який збільшився з 3 млрд. дол. у 1990 р. до 10 млрд. наприкінці 90-х років. Економіка Хорватії отримала стійку орієнтацію на імпорт. Водночас можливість покривати зовнішню заборгованість за рахунок власних валютних резервів постійно скорочувалась (у 1995 р. - 63 %, в 1996 р. - 48 %, у 1997 р. - 35 %).

Дефіцит державного бюджету в 4 млрд. кун (понад 1 млрд. німецьких марок) у 1999 р. уряд безуспішно намагався покрити за рахунок приватизації. Як зауважували з цього приводу опозиційні хорватські економісти, все, що мало хоч якийсь попит у країні, було вже розпродано. Унаслідок номенклатурної приватизації державна власність опинилася в руках 200 сімей, тісно пов'язаних з правлячим режимом. Що ж до великих промислових об'єктів хорватської економіки, то іноземний капітал не поспішав з їх купівлею. Через панування в економіці країни номенклатурних кланів, наближених до режиму Ф. Туджмана, низький рівень демократичних свобод і правових гарантій Хорватія мала рейтинг високого ризику інвестування коштів. Покриття дефіциту бюджету пов'язувалося з продажем хорватських телекомунікацій та з додатковою грошовою емісією. У цілому ж, за оцінками експертів, Хорватії знадобиться ціле десятиліття, щоб вийти на рівень 1990 р. за основними соціально-економічними показниками.

У грудні 1999 р. помер Ф. Туджман, якого Захід звинувачував в авторитаризмі й обмеженні демократичних прав і свобод. На парламентських виборах у січні 2000 р. перемогла лівоцентристська коаліція у складі шести партій. Тим самим було покладено край дев'ятирічному пануванню ХДС. Представник лівоцентристської коаліції, колишній перший прем'єр незалежної Хорватії, Степан Месич дістав підтримку електорату