Внутрішня та зовнішня політика США в 70-х роках

План

1. "1000 днів Кеннеді"

2. Реформаторство Кеннеді та Джонсона

3. Зигзаги зовнішньої політики 60-х років

4. Загострення соціально-політичних конфліктів

5. Внутрішня та зовнішня політика США в першій половині 70-х років.

6. Президентство Ніксона та Форда

7. Література

"1000 днів Кеннеді"

Прихід Кеннеді до влади збігся з економічною кризою. А тому в соціально-економічній політиці перед новою адміністрацією постало два завдання — боротьба з кризою і прискорення темпів економічного розвитку. Програма заходів, запропонованих Кеннеді, передбачала перебудову районів хронічної депресії, розширення страхування по безробіттю, підвищення мінімуму заробітної плати, збільшення масштабів житлового будівництва та ін. У 1961 р. конгрес прийняв цю програму. Ліві кейнсіанці з команди президента як засіб виходу з ситуації пропонували створити дефіцит у бюджеті за рахунок збільшення витрат на соціальні потреби.

Однак Кеннеді обрав концепцію консервативного кейнсіанства: зменшив податки на великі підприємства, тим самим активно заохочуючи збільшення інвестицій та створення нових робочих місць. Уже після смерті Кеннеді, в 1964 p., було зменшено також кредитний процент. Однак уникнути конфлікту з великим капіталом президентові не вдалося. Його спроба не допустити підвищення цін на сталь призвела до погіршення стосунків з великим бізнесом. 22 листопада 1963 р. Дж. Ф. Кеннеді був убитий у місті Далласі.

Реформаторство Кеннеді та Джонсона

Ліндон Джонсон продовжив реалізацію програми, розробленої командою Кеннеді. В 1964 р. конгрес прийняв закон про обмеження дискримінації при наймі, у 1965 р. — закон про виборчі права негрів. З 1 лютого 1968 р. мінімум погодинної оплати праці збільшено до 1,7 дол. У 1967 р. середньотижнева заробітна плата становила 102 долари, а тривалість робочого тижня — 38,2 год.

У період президентства Кеннеді було розроблено і реалізовано цілий ряд інших важливих програм, у тому числі космічних. Першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця, став американський астронавт Ніл Армстронг. Це сталося 21 липня 1969 р. Почав діяти Корпус миру, завдання якого полягало у створенні образу нової Америки в багатьох регіонах світу. Тисячі молодих американських спеціалістів, активістів Корпусу миру, направилися в країни, що розвивалися, з метою надання допомоги в освоєнні азів демократії та ринкового господарювання. Кеннеді підтримував вимоги негрів, шо домагалися рівноправності, всіляко сприяв їхньому лідерові Лютеру Кінгу.

Кеннеді був політиком нового типу. Син мультимільйонера, людина, безперечно, видатних здібностей, і водночас позбавлена будь-якого пафосу. Це був високий на зріст, рудоволосий ірландець, з військовою виправкою. Під час Другої світової війни Кеннеді командував торпедним катером РТ-190, який був протаранений японським есмінцем. Майбутній президент дістав тоді важке поранення, від якого страждав усе життя.

Якщо у внутрішній політиці Кеннеді прагнув до реформ, то в зовнішній — виявився прихильником компромісів.

Зигзаги зовнішньої політики 60-х років

Заміна доктрини "звільнення від комунізму" доктриною "гнучкого реагування" була цілком слушною, відповідала поглядам Кеннеді та його команди. З одного боку, продовжувалося нарощування озброєнь, з іншого — відкрилися двері для переговорів. Про це, зокрема, красномовно свідчили такі факти. У 1961 р. США мали на озброєнні 59 балістичних ракет, а в 1967 р. — 1710. Водночас у 1963 р. США підписали Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах, у 1968 р. — договір про непоширення ядерної зброї. Ставлячи завдання доозброїтися, Кеннеді рішуче заявляв, що Америка вдасться до застосування зброї, якщо СРСР перекриє шляхи доступу до Західного Берліна. З іншого боку, Кеннеді прагнув до миру та безпеки у світі, а відтак шукав компромісів, насамперед з Радянським Союзом. Він постійно підтримував контакти з тодішнім лідером СРСР М. Хрущовим. Вів дискусії, в яких обидва співрозмовники торкалися питань сучасності і майбутнього. На ейфорійні висловлювання Хрущова, що США — бігун, який видихався, і СРСР обжене США в 1978 р. (нагадаємо, що розмова відбулася у 1961 р. під час зустрічі обох лідерів у Відні), Кеннеді спокійно відповів: "Не думаю, що ви зробите це, хоча й не применшую Ваших зусиль. Давайте спробуємо зберегти мир і дожити до того часу, і тоді ми зможемо побачити, чи вдасться це Вам ".

Прагнучи до позитивних змін у світі, Кеннеді намагався сформулювати глобальну стратегію нових стосунків. Так, модифікація відносин з країнами Латинської Америки втілилася у програмі "Союз заради прогресу". Протягом 1961—1967 pp. США фінансували в Латинській Америці будівництво об'єктів культурного та соціального призначення, освіти і т. ін. Американські добровольці з Корпусу миру активно допомагали населенню країн, що розвивалися, вчитися демократії, набувати психології власника, освоювати передові технології.

Доктрина "гнучкого реагування" містила й негативні моменти. У 1964 р. СІЛА почали бомбардування В'єтнаму, а в березні 1965 р. перші підрозділи американської армії вступили в бойові дії на боці південно в'єтнамських сил. Затяжна війна у В'єтнамі виявила безсилля сили. У США розгорнувся масовий антивоєнний рух, який, своєю чергою, спричинив зростання ультраправих рухів і настроїв, що живили расизм і антиком у нізм

Загострення соціально-політичних конфліктів

Соціально-політичний спектр у США, як і в інших країнах, строкатий: від крайніх лівих до крайніх правих. Останнім притаманний новий радикалізм, який еволюціонував з консерватизму і претендував на роль захисника середнього класу як від корумпованої олігархічної верхівки монополістів, так і непродуктивних низів-неробів. Для правих радикалів США характерним є утворення напівсектантських політичних організацій, таких як "товариство Джона Берча", що виникло у 1958 р. (Джон Берч — американський розвідник, який загинув у 1945 р. в Китаї і був зведений до рангу першої жертви "холодної війни"). Крайніх правих об'єднував постулат, що вільному ринкові загрожує держава, яка внаслідок змови потрапила до рук лібералів, що наживаються за рахунок середнього класу виробників завдяки несправедливому перерозподілу прибутків. Така держава плодить нероб-люмпенів, котрі існують на засоби соціального забезпечення. Серед противників державного регулювання, становлення США як соціальної держави були також Ку-клукс-клан, мінітмени на чолі з Деп'ю, Нацистська партія Рокуелла. Вбивство Роберта Кеннеді у 1964 р. та Мартіна Лютера Кінга в 1968 р. було здійснене під впливом означених організацій, їхньої пропаганди.

Наявність цих організацій, активізація їхньої діяльності свідчили, що в американському суспільстві реакційні ідеї, так само як і демократичні, мають глибокі корені. Не випадково на президентських виборах 1964 р. представник правого крила Республіканської партії Б. Голдуотер, котрий проповідував найбільш реакційні, шовіністичні погляди, здобув 27 млн. голосів, а губернатор штату Алабама Д. Уолес на виборах 1968 р. — 10 млн.

В'єтнамська війна, посилення боротьби між різними політичними угрупованнями, спричинене реформаторством Кеннеді та Джонсона, зумовили також активізацію молодіжного та негритянського рухів. Молодіжний рух виник як антивоєнний. Юнаки спалювали повістки, ухилялися від призову на військову службу. Рух супроводжувався ідеалістичними пошуками більш справедливого суспільства. Лідери молодіжного руху проповідували утопічні ідеї утвердження влади, що спиралася б на любов, думку та творчість. Із закінченням в'єтнамської війни молодіжний рух пішов на спад.

Значно масовішим і ширшим був негритянський рух. Причини його виникнення мали комплексний характер: соціальний, правовий, расовий тощо. Це був вибух застарілої проблеми, що існувала з часів рабства. У 60-х роках негритянське населення США становило 25 млн. чоловік. У 1968 р. рівень безробіття серед негрів становив 7,4 %, удвічі більше, аніж серед білих. Середня зарплата негра становила 68 % зарплати білого. Проте це не тільки соціальна проблема. Дискримінації зазнавали всі негри, як бідні, так і багаті. Прогресивні сили США у вирішенні негритянської проблеми припустилися двох помилок — спочатку намагалися розчинити нефів у фермерському середовищі, а потім — робітничому, тобто посадити всіх негрів на землю як фермерів, а потім — допомогти їм нормально влитися в американський робітничий клас. Ні те, ні інше відчутного результату не дало.

Інша крайність у підходах до негритянської проблеми виявилась у прагненні до сепаратизму, котрий сповідувала значна кількість негритянських лідерів. Відповідно до їхньої теорії, білі і чорні внутрішньо протилежні і ворожі один одному. Пастор євангелічної церкви М. Л. Кінг обрав інший шлях. Він боровся за громадянські права негрів, їх інтеграцію в американське суспільство і поплатився за це. життям.

Внутрішня та зовнішня політика США в першій половині 70-х років. Президентство Ніксона та Форда

Війна у В'єтнамі, негритянський рух, зростання цін та податків спричинили перемогу на президентських виборах 1968 р. представника Республіканської партії Р. Ніксона. Річард Ніксон (1913—1994), республіканець і юрист, ішов до влади під лозунгами дотримання законності й наведення порядку в країні й завершення в'єтнамської війни.

Значний вплив на формування економічної політики Ніксона справила світова валютна криза. У серпні 1971 р. президент оголосив про відмову США від обміну долара на золото за твердим курсом. З того часу курс долара як валюти — плаваючий, ринковий. Намагаючись виправити становище, США у 1972 р. вдалися до девальвації долара на